Витольд Гомбрович – Івона, принцеса бургундського. Шлюб. Оперета (страница 4)

КОРОЛЬ: Стій, Філіпе, ти серйозно претендуєш на титул принца-парадокса? Що це за гординя, у тебе замакітрилося в голові, мій сину. Навіщо ускладнювати прості речі? Якщо є гарненька панянка, то вона тобі подобається, а якщо вона тобі подобається, тоді, мій друже, бігцем до неї... А якщо є бридка панянка, то до побачення, ноги на плечі. Навіщо це ускладнювати? Це закон природи, якому я сам, якщо між нами (озирається на Королеву), з приємністю корюся.

ПРИНЦ: Саме цей закон здається мені ідіотично дурнуватим, дико вульгарним і кумедно несправедливим!

КАМЕРГЕР: Дурнуватий, авжеж, можливо, але з дозволу сказати, власне, найдурнуватіші закони природи є найсмаковитішими.

КОРОЛЬ: Невже тобі обриднули, Філіпе, твоє навчання на факультеті будови котлів і твоя ідеологічна праця на суспільно-громадській ниві?

КОРОЛЕВА: Невже тобі набриднули твої ігри й дитинячі забави? Невже тобі вже надокучила гра в теніс? Невже ти стомився від гри в бридж і гри в поло? Але в такому разі тобі ще залишаються гра в футбол і гра в доміно.

КАМЕРГЕР: Невже вам, принце, обридла, як би це словами передати, сучасна легкість у еротично-любовних стосунках? Не йму віри. Мені би щось таке ніколи не набридло.

ПРИНЦ: Я в носі маю еротичні стосунки, я все маю в носі, одружуюсь — і баста!

КОРОЛЬ: Що-що? Він одружується? Ти смієш мені таке казати? Цей зухвалий молокосос знущається з нас! Ха! Знущається! Мені доведеться його проклясти!

КОРОЛЕВА: Ігнацію, ти цього не зробиш!

КОРОЛЬ: Я прокляну його! Щоб я так жив, прокляну! У кайдани закую! Ха! Викину негідника на вулицю!

КОРОЛЕВА: Ігнацію, інакше буде скандал! Скандал буде! Ігнацію, він це від щирого серця! Це все його добре серце!

КОРОЛЬ: Через добре серце ранити серце старого батька?

КОРОЛЕВА: Він це з милосердя! З милосердя! Його зворушила недоля цієї бідолашки — він завжди був незмірно чутливий! Ігнацію, інакше буде скандал!

КОРОЛЬ (недовірливо): Зворушила недоля?

КАМЕРГЕР: Ваше Величносте, Її Величність має слушність — принц це з уродженої шляхетності. Це шляхетний вчинок. (Убік.) Ваша Величносте, якщо не шляхетний вчинок, тоді скандал, як два на два чотири. Він затявся. Не можна довести до скандалу!

КОРОЛЬ: Ну-ну-ну! (До Принца.) Філіпе, ми по роздумах визнаємо хай би там як... палку шляхетність твоєї поведінки.

ПРИНЦ: Тут немає жодної шляхетності!

КОРОЛЕВА (поквапливо): Шляхетність, шляхетність, Філіпцю, — не перебивай, ми вже ліпше знаємо — і на визнання шляхетності твоїх намірів дозволяємо тобі представити нам твою наречену, тиха недоля якої розворушила в нас усі наші вищі інстинкти і всю нашу прекраснодушність. Ми приймаємо її в замку як рівну найродовитішим дамам, і це, напевне, не завдасть нам шкоди, а навпаки, вивищить нас!

ПРИНЦ (іде вглиб сцени): Цириле, давай її сюди — король погодився!

КОРОЛЕВА (збоку, до Короля): Ігнацію — тільки спокійно.

КОРОЛЬ: Гаразд, гаразд.

Підходить Принц, ведучи Івону попідруч.

А це... ну!

Придворні, які досі визирали з-за дерев, наближаються, гучання сурм.

ПРИНЦ: Твоя Величносте! Представляю тобі мою наречену!

КАМЕРГЕР (упівголоса): Уклонитися — уклоніться, пані... Уклонитися...

Івона не реагує.

Уклін, уклін...

ПРИНЦ (пошепки): Уклін!

КОРОЛЕВА (упівголоса): Ну-ну... (Злегка кланяється, намагаючись дати Івоні зрозуміти.) Ну-ну...

Король злегка кланяється, як Королева.

Івона не реагує.

ПРИНЦ (який трохи отетерів, до Івони): Це король, батько, Його Величність, а це мати, Її Величність... Уклонися, уклонися!

Івона не реагує.

КОРОЛЕВА (поквапливо): Філіпе, ми зворушені... Яке ж це солодке створіння (цілує її). Дитинко, ми будемо тобі батьком і матір’ю, нас возрадував євангельський дух сина нашого, ми шануємо його вибір. Філіпе, треба завжди увись — і ніколи донизу!

КАМЕРГЕР (дає знак придворним): О-о-о!

ДВІР: О-о-о!

КОРОЛЬ (збараніло): Так, так... теє... Авжеж.

КОРОЛЕВА (поквапливо): А тепер відпровадь її і накажи приготувати для неї апартаменти (великодушно) і щоб їй нічого не бракувало!

КАМЕРГЕР (дає рукою знак придворним): О-о-о!

ДВІР: О-о-о!

Виходять: Принц, Івона, Цирил, двір.

КОРОЛЬ: А це... А це... Тримайте мене! Бачили? Ви бачили щось подібне? Таж це, власне, не вона нам, а ми їй — не вона нам, а ми їй склали уклони! (Вражений.) Ото вже бридота!

КОРОЛЕВА: Бридота, але вчинок гарний!

КАМЕРГЕР: Якщо наречена бридка, то вчинок мусить бути гарним. Ваша Величносте, у принца це за кілька днів минеться, тільки не треба форсувати, а я ще нині зайду до нього і вивідаю його справжні наміри. Це звичайна екстравагантність, тільки не варто його дражнити і пробуджувати спротив. Наразі треба спокійно.

КОРОЛЕВА: І з тактом.

Виходять.

Aкт II

Апартаменти Принца, в одні двері заходять Принц, Цирил, Івона, у другі — лакей Валентій з ганчіркою.

ПРИНЦ (до Валентія): Валентію, прошу вас тут не тинятися.

Валентій виходить.

Посади її тут. Бо я постійно боюся, що вона втече. Може, прив’язати її до ніжки стола?

ЦИРИЛ: Вона і так напівжива. Не втече. Філіпе...

ПРИНЦ: Ну?

ЦИРИЛ (осудливо): Навіщо це все?

ПРИНЦ: Навіщо? Навіщо? Це потвора, яку варто здолати, перешкода, яку варто здолати — ти розумієш? Якщо є мисливці, котрі виходять у темну ніч на поєдинок із буйволами... якщо є такі, хто хапає бика за роги... Цириле...

ЦИРИЛ: З тобою нині неможливо дійти згоди.

ПРИНЦ: Але найпевніше за все це якась нестерпна цікавість — цікавість, подібна до тієї, з якою ми розглядаємо черв’яка, ворушачи його патичком.

ЦИРИЛ: Ти дозволиш, щоб я висловив свою думку?

ПРИНЦ: Звісно, буду вдячний.

ЦИРИЛ: Дамо їй спокій, бо за пів години ми і так не вигадаємо, що з нею робити далі... А це навіть неприємно, навіть дуже, якщо вже оминати інші ракурси — це надто збочено.

ПРИНЦ: Мені здається, ви самі поводилися з нею доволі збочено.

ЦИРИЛ: Ну так, ну так! Але це геть інше — маленькі жартушки на свіжому повітрі, а інша річ тягти її сюди, додому. Філіпе, я радив би тобі зупинитися.

ПРИНЦ: Та ти диви-диви лише, як вона сидить. Це нечувано! Але подумай тільки, яке нахабство! Якщо вже ця дівчинонька така, як є, то вона не може нікому сподобатися? Що це за зухвальство! Що за дикі претензії природи! (Придивляється до неї.) Ба! Знаєш що? Лише тепер, коли я дивлюся на неї, кістковим мозком відчуваю, що я принц. Досі я чувся щонайвище бароном, і то з не найродовитіших.

ЦИРИЛ: Це дивно, бо збоку здається, що ти повівся з нею радше, як барон, аніж як справжній принц.