Витольд Гомбрович – Івона, принцеса бургундського. Шлюб. Оперета (страница 35)

Якесь богослужіння пишне?

ПИЯК: Богослужіння?

ГЕНРИК: Богослужіння.

ПИЯК: Богослужіння?

ГЕНРИК: Богослужіння.

(Серйозно.) Іди від мене геть, бо я служитель культу...

ПИЯК (повільно): Я теж служитель культу...

ДВІР:

Як мило у затишних кулуарах

Вести легенький флірт на файв-о-клок.

Ах, торси парубочі і пазухи дівочі,

І сам Його Величність робить дому честь!

ГЕНРИК (сумно): Він передражнює мене — він передражнює мене, щоби зробити з мене ідіота. Мить тому я казав доречно, тепер я знову вибовкав дурню...

ПИЯК: Дурню?

ГЕНРИК (замислено): Дурню. Гадав, що я мудріший...

ПИЯК: Мудріший?

ГЕНРИК: Мудріший.

ПИЯК: Мудріший?

ГЕНРИК: Мудріший!

ПИЯК (вибухає):

Мудріше я тобі скажу, релігії якої

І ти, і я служителями є.

Між нас наш Бог рождається і з нас.

І храм не з неба наш, проте з землі.

І культ зісподу наш, а не згори,

Самі ми Бога творимо і саме тут зачнеться, з нас

Богослужіння людсько-людське, низове, довірче,

Темне та сліпе, приземлене та дике,

Якого я служитель!

Рвучкі та пафосні жести обох служителів.

ГЕНРИК: Якого я служитель? Однак... не розумію.

ПИЯК:

Не розумієш,

А насправді розумієш.

Ти розумієш,

Бо я розумію.

ГЕНРИК:

Ти розумієш,

Бо розумію я. Ти? Я? То хто ж із нас

До кого промовляє? Я не бачу... Ні-ні, не бачу ясно...

ПИЯК: А бачиш палець цей? (Показує пальця.)

ГЕНРИК: Чи бачиш палець цей? (Показує пальця.)

ПИЯК: Так, бачу! Я бачу палець цей!

ГЕНРИК: І я його теж бачу! О як це глибоко, як мудро! Мовби я бачу відбиток у тисячі дзеркал! Цей твій-мій палець!

ПИЯК: Мій-твій, твій-мій!.. І поміж...

Це поміж нас! Чи хочеш, щоб тебе я пальцем помазав на служителя?

ГЕНРИК: Чи хочеш, щоб тебе я пальцем помазав на служителя?

ПИЯК: Авжеж, я дуже хочу.

ГЕНРИК: Авжеж, я дуже хочу.

Пияк хоче торкнутися до нього.

Знову цей палець! Свиня!

ПИЯК: Свиня!

ГЕНРИК: Свиня!

Йому би тільки мацати!

(Стримуючись.) А може, тістечок оцих?

ДВІР:

Як мило у затишних кулуарах

Вести легенький флірт на файв-о-клок.

Ах, торси парубочі і пазухи дівочі,

І сам Його Величність робить дому честь!

ГЕНРИК (сам до себе): Я клюнув на приманку його слів, а йшлося лиш про те, щоб мацати! От трясця! Торкнувся б я до цього дурня, який мене у дурні пошиває... торкнувся би і випхав геть, проте тут забагато світла, жінок і можновладців. (Наміряється зробити це, проте втручаються Зрадники.)

ПЕРШИЙ ЗРАДНИК (до Пияка): Любий наш после!

ДАМА (минаючи їх): І хто ж отой добродій загадковий, що з ним так довго гомонить Його Високість, спадкоємець трону?

ВЕЛЬМОЖА (із притиском): Це закордонний дипломат, а може, й сам посол.

ДАМА: Посол!