Витольд Гомбрович – Івона, принцеса бургундського. Шлюб. Оперета (страница 32)

БАТЬКО (обараніло): А що то — оцево?

Довга хвилина тиші.

ПИЯК: З вашого дозволу... Нічого тут такого... Я тіко так...

БАТЬКО (в остраху): Гей, допитати цього чоловіка, хто смів дозволити йому сюди прийти, й усунути його з цієї зали.

ПИЯК: Фляшка чистої, одна літра, вишнівка, чотири гальби й оселедець!

ГОЛОС: П’яний.

ДРУГИЙ ГОЛОС: Як чіп...

Сміх, полегкість.

ГЕНРИК:

Цей чоловік мені незнаний, а все ж таки

Знайомим здався...

(Із патетичною лагідністю.)

Одне затямив я:

Будь-що із того, що тут відбувається,

Може мені незнаним бути...

БАТЬКО: П’яний... Викинути і випорожнити, щоб навіть слід загув...

КАНЦЛЕР (підходить до Пияка): Звідки ти тут узявся, чолов’яго, невже не знаєш, що стоїш перед лицем Його Величності?

ПИЯК: Гик... А це ж бо Король Ясновельможний! О Матір Божа!

БАТЬКО:

Добре вже, добре,

За щастя май, селюче, що побачив короля,

А зара катуляй домів, проспися.

Сумна, панове, ця ганебна пляма

Пияцтва, що винищує наш люд!

ДВІР: О так, воістину!

КАНЦЛЕР: Візьми це на горілку — і адью...

Чому не забираєшся?

Кілька тих подальших закликів мусять мати в собі щось тупо-механічне.

ВЕЛЬМОЖА-ЗРАДНИК: Чому не забираєшся?

ПИЯК: Бо я не можу.

ДРУГИЙ ВЕЛЬМОЖА: Не можеш?

ПИЯК: А от не можу.

ТРЕТІЙ ВЕЛЬМОЖА: А чому це він не може?

ПИЯК: Я завстидався.

КАНЦЛЕР (до Батька): Селюк цей стушувався, не годен з місця зрушити. Не знає, де й себе подіти, ги-ги-ги!

БАТЬКО: Ги-ги-ги!

КАНЦЛЕР: Ги-ги-ги!

Показує пальцем на двері.

Геть, я сказав!

ПИЯК (із подивом): Палиць!

КАНЦЛЕР: Геть!

ПИЯК: Палиць!

КАНЦЛЕР: Вийди!

ПИЯК: Пальцьом показує. Ото вже палиць!

ДВІР: Ги-ги, пальцьом, пальцьом.

ПИЯК (роздивляється свій палець): То не такий, як мій... Мій є чорнявий, миршавий... такий ото домашній, селюцький палиць... теє... в сам раз у носі длубатись.

Сміх.

Грубезний палиць, хамський... навіть сором таким особам показати...

КАНЦЛЕР: Гей, забиратися!

ПИЯК: Та був би я пішов, але не можу — всі задивилися на палиць мій.

ВЕЛЬМОЖА-ЗРАДНИК: Чому ти не сховаєш пальця до кишені?

ГОЛОСИ: Запхай його у вухо! Або в око!

ПИЯК: Сховав би був, але не можу, бо всі на нього дивляться!

І хай би я куди пальцьом тим тицьнув (мимохіть показує на Генрика), усі туди одразу позирають.

ГЕНРИК (тихо): Свиня...

ПИЯК (тихо): Свиня...

(Голосно.) Ото на палиць мій ся задивили, буцім він надзвичайний! Що більше дивляться, то більше він надзвичайні́є, а що більше він надзвичайніє, то більше дивляться, а що більше дивляться, то більше він надзвичайніє, а що більше він надзвичайніє, то більше дивляться, а що більше дивляться, то більше він Надзвичайніє...

Це надзвичайний палиць! Це сильний Палиць!

Ото вже мені пальця́ того напомпували!

І коби зара я до кого отим пальцьом моїм отак... торк...

БАТЬКО: Мовчи!

ПИЯК: Нехай би й до якої недоторканної особи...

БАТЬКО: Мовчи!

ПИЯК (брутально): А як торкнуся, то напхаюся!

ЗРАДНИКИ: Даєш його! Вперед! Вперед!