Витольд Гомбрович – Івона, принцеса бургундського. Шлюб. Оперета (страница 31)

Очікування.

ГЕНРИК (поволі):

Направду

Не знаю, що мені казати,

Та миттю я про це дізнаюся по тому,

Як промовлю.

ПЕРША ГРУПА: Чудова думка!

ДРУГА ГРУПА: Думка ідіота!

ГЕНРИК (замислено):

Хай я дурний, а все ж таки

Щось мудре мушу мовити...

УСІ: Оце вже зізнання...

ГЕНРИК (щиро):

І знову моє слово

Предивно набирає сили,

Коли я сам-один

До вас говорю.

Одначе, що ж мені сказати?

(Сам до себе.) Якщо промовлю мудро,

То вийде по-дурному, бо я дурний.

А як дурне скажу...

БАТЬКО: Ні-ні, мій Геню!

ГЕНРИК (сам до себе):

Якщо не зможу втриматися на висоті вельможності цієї, вельможність скотиться до ями мого фарсу. Не можу вигадати нічого мудрого. Самі лише слова нікчемні і думки дрібні... Зараз! Бо я вже знаю, що скажу!

(До всіх.) Нікчемні мої слова,

Проте вони відлунням відбиваються від вас, отож ростуть авторитетом — авторитетом не того, хто промовляє, а тих, хто слухає.

ПЕРША ГРУПА:

Гарно сказав!

Мудро сказав!

ГЕНРИК:

Я тут верзу дурниці,

Але ви мудро мене слухаєте, тож

Стаю я мудрим.

РАДА і ДВІР: Мудрість! Мудрість!

МАТИ: А що! Це голова!

ГЕНРИК:

Я гідності не маю. Казна-коли

Я втратив гідність. Але мій БАТЬКО

Покликав до нової гідності мене. Отож стаю

Мудрішим і гіднішим, ніж я є.

І я приймаю це,

Так точно, я приймаю.

І свідчу, що бажаю взяти вищий шлюб. Даєш його! То де вона?!

Ведіть негайно — і вперед, вперед!

РАДА і ДВІР (яро підхоплюються):

Мудрість, гідність, шлюб! Даєш його!

Вперед, вперед, вперед!

БАТЬКО (гучно):

Із гідністю і мудрістю незмірними промовив син мій! То прочиняйте брами і молоду ведіть, а ще, як той казав, Єпископа святого, а труби хай сурмлять в саме нутро природи всім риком препотужним, щоб настрахати й відстрахати, коби хто яке свинство, преці тут свиней, мов гною, свиня, свиня-я-я... свиня-я-я!

Сурми, заходить Маня з кортежом дівиць, у розкішному вбранні, сурми, у другі двері заходить Єпископ Пандульф із почетом.

БАТЬКО: Геню!

РАДА і ДВІР: О, Генрику!

ГЕНРИК: О, Генрику!

БАТЬКО: (здушеним голосом, начебто йому лячно): Розпочинається... В родині нашій бували тіко чесні шлюби. Не плач, мати. (До Мані й Генрика.) Станьте-но тут разом... голови схиліть... (Голосно.) Беремося ми до святого акту подружнього в ім’я Батька і Сина... (Вбік.) Ви колінкуйте і, цей-во... хай гримнуть труби... Нехай ті дружки шлейф підіймуть... Ти, канцлере, подай мені берло... і насади корону... (Голосно.)

В ім’я Батька і Сина... (Вбік.)

А зара нехай священик з’єднає руки святою перев’яззю на цього акту знак.

Акту разючого, всепереможного,

Дробильного ущент і досконалого

Під нашою вельможністю!

Труби, гриміть! І теє, як його...

Подайте перев’язь святу! Навколішки!

О Йсусе Христе! Боже! Люди!

Так має бути! Так відбудеться! Це акт мій! Це, бачця, моя воля!

ВЕЛЬМОЖА-ЗРАДНИК (голосно, нахабно): Зрада!

Вривається Пияк.