Витольд Гомбрович – Івона, принцеса бургундського. Шлюб. Оперета (страница 30)

РАДА і ДВІР: О рани Йсусові!

БАТЬКО (тяжко, склеротично): О Боже-Боже, це жахливе святокрадство, блюзнірство нетерпиме та немислиме, невибачальне. Ну а в додачу буцім ота свиня, пияк той свинський вирвався із пут і чосу дав, бо варта нализалася...

О, Канцлере моєї Ради, замкнути брами накажи і щоб сторожа була напоготові, бо як горівка у довбешці, завше є ризик! Мені свербить...

Замкнути брами накажи.

ВЕЛЬМОЖА-ЗРАДНИК (зненацька й безцеремонно): Ха-ха, цього не може бути!

І знову ха-ха-ха!

ЗРАДНИКИ: І знову ха-ха-ха!

БАТЬКО: А то що?

ВЕЛЬМОЖА-ЗРАДНИК: Даруйте, Ваше Величносте, даруйте щиро, проте Величність Ваша не може замикати свої брами перед усяким пияком. Це значило би, що Величність Ваша злякалася якогось пияка, тим часом це немислимо, бо є зневагою до Вашої Величності, а Ви, Ваша Величносте, не можете зневажити Величність Вашу...

ЗРАДНИКИ: Добре каже!

БАТЬКО: Що-що-що?

Я тіко так, згадав, що той пияк свинячий набрався вже відваги... та й тото... а як не можна, то й не тре. Га, свині, тіко забагато тут собі не дозволяйте... Преці я знаю, звідки вітер дме!

Не тре цієї клопотнечі,

Бо наш обрядець буде такий лепський,

Шляхетний, люксусовий і врочистий,

У всій ясновельможності монаршій,

Що жаден хам невмиваний нігди

Не посягне на нього, ні!

(У захваті.)

Тож гримніть, сурми, бо мій син

Во славу батька у подружній стан

Моїм священним актом,

Моїм найвищим королівським актом —

Вперед, вперед! Даєш його сюди!

РАДА і ДВІР (яро підводяться): Вперед, вперед! Даєш його сюди!

БАТЬКО: Стояти, стійте, бо тре перше все обмислити, щоб добре вийшло... Мені свербить. О, Канцлере моєї Ради, почухай осьо-сьо. А де церемоніальна мантія? Накиньте синові моєму церемоніальну мантію, ще капелюха надягніть великокняжого і припасуйте, теє-то як його... меча святого!

ДРУГИЙ ВЕЛЬМОЖА: Амінь..

ТРЕТІЙ ВЕЛЬМОЖА: Це мудро.

ВЕЛЬМОЖА-ЗРАДНИК (збоку): Це тупо, наче дуб!

ДРУГИЙ ВЕЛЬМОЖА: Могутній і прекрасний вигляд матиме у тім вбранні оцей шляхетний молодик.

ВЕЛЬМОЖА-ЗРАДНИК: Комічний та ідіотичний вигляд він матиме, але це його діло.

Пауза.

ГЕНРИК: Я мушу надягнути це на себе? (Владзьо подає йому шати.) О, це ти?

ВЛАДЗЬО: Це я.

ГЕНРИК: Ким ти тут є — а радше, чим ти є?

ВЛАДЗЬО (ніяково, начебто соромиться): Мене тобі служити вирядили, при... принце...

ГЕНРИК: Я щось не можу з тобою говорити, бо... Я скутий... скуто почуваюся... Дай мені капелюха. У мене чудернацький вигляд?

ВЛАДЗЬО: Такий собі.

ГЕНРИК: Ще припасуй мені меча святого. Це фарс, та й байдуже. Найважливіше тут, що я її пошлюблю.

І миттю цей діалог «осторонь» стає голосним і явним, начебто вони забули про присутність Короля і Двору.

ВЛАДЗЬО: Звісно, що байдуже. Найважливіше, що ти її пошлюбиш.

ГЕНРИК: Я мушу пристосуватись до обставин, але не думай, що я усі ці вихватки сприймаю як щось серйозне... Отак, з цікавості.

Це радше, щоб дізнатись,

Що з того вийде, ну бо чим

Воно мені зашкодить?

Порозважаюся...

ВЛАДЗЬО:

Та звісно,

Ліпше розважатися,

Ніж нудьгувати...

ГЕНРИК: Отож-бо власне!

Повертається до Короля в своєму церемоніальному вбранні, сміх Зрадників, лунають дошкульні глумливі прізвиська.

ПЕРШИЙ ЗРАДНИК: Паяц!

ДРУГИЙ ЗРАДНИК: Блазень!

ТРЕТІЙ ЗРАДНИК: Псих!

БАТЬКО (грубо): Тиші-і-і-і!

Стуляйте пельки один з другим! Я голосу вам не давав! Я голос дав моєму синові.

Нехай промовить. (З острахом.) Мов, мій Генрику!

ГЕНРИК: Що мушу я сказати?

БАТЬКО (з жахливим переляком): Промов, але, на милість Божу, щоб мудро мовив ти... Щоб мудро, мовив, значицця! Мовчі-і-іть, свинюки, от побачите, як син мій промовлятиме... він хутко вкаже вам на ваше місце і нагадає, де ви є і перед ким, він вас навчить. Промов, мій Генрику, тіко щоб мудро, повідай мудре щось... Я від душі тобі кажу, бо як немудре... ми осоромимося.

ГЕНРИК: То й що?

БАТЬКО: Вони тіко на те й чекають!

Очікування.

ВЕЛЬМОЖА-ЗРАДНИК: Він наплете дурниць, бо в нього дурнуватий вигляд.

ДРУГИЙ ВЕЛЬМОЖА: Він мудро мовить — гляньте, який у нього мудрий вигляд.