Витольд Гомбрович – Івона, принцеса бургундського. Шлюб. Оперета (страница 29)

Всім наступати, не відступати! Гей, гайда-гайда, даєш!

(Помічає Пияка.)

Стояти, гей, стояти! Він тут стовбичить! Тут лупить балухи свої!

Заарештувати його, вхопити — і до льоху,

До темного, страшного, потаємного

І замкненого! Я тебе!

Ух, я тебе!

ПИЯК (ґвалтовно): Я тебе!

БАТЬКО: Ти? Мене?

ПИЯК: Бо я до тебе ще торкнуся... (До Мані.) Хіба ж не правда, панно Манцю?!

БАТЬКО: Свиня!

ПИЯК: Свиня!

БАТЬКО: Свиня!

Завіса.

Акт ІІ 

Півморок у великій залі.

ГЕНРИК (опирається на колону):

Відгадуючи

Сенс цього сну...

У напівзатінку проходять парами Вельможі й ступають сходами на підвищення, яке губиться в мороці.

ПЕРШИЙ ВЕЛЬМОЖА: Прислуга ця до послуг слугувала!

ДРУГИЙ ВЕЛЬМОЖА: А наш король нікчемний корчмар корчемний!

Проходять.

ТРЕТІЙ ВЕЛЬМОЖА: Тут зараз шлюб відбудеться.

ЧЕТВЕРТИЙ ВЕЛЬМОЖА: Шлюб? Пхе! Це фарс!

Проходять.

П׳ЯТИЙ ВЕЛЬМОЖА: Чи довго ми ще мусимо видурюватись і випинати свою глупо́ту в соромо́ту слуги служилої?

ШОСТИЙ ВЕЛЬМОЖА: А той пияк утік із пут і нипає в околиці.

Проходять. Наближається Батько.

ГЕНРИК: Батьку!

БАТЬКО: То я, мій Генрику... Готується твій шлюб. Зара ми тобі такий шлюб дамо, аж очі рогом вилізуть... (Показує пальцем у темряву.) Тама вже шлюб готується. Тіко тримайся хвацько!

ГЕНРИК: Та що ж воно за шлюб, і хто його даватиме, де, як?

БАТЬКО: Хто-хто? Єпископ. Я тут єпископа привів, шоби було все як належить, і добре все обміркував, але держи фасон, мій Генричку, держи фасон... аби, крий Боже, не осоромитись, інакше шлюб твій дідько вхопить... І пам’ятай, що тут не тіко про твого батька мова, а й про твою обраницю...

ГЕНРИК (у простір): Часом мені здається, що все це дуже мудро, а деколи, що...

БАТЬКО: Тихше... Геню, тіко ж ти мене не зрадь, бо тут не бракне зрадників... Не виставляй мене на посміховисько, мій Геню... Бо тут є зрада... зрада... зрада... Зрада! (Віддаляється, вступає на підвищення.)

ГЕНРИК: Я ще не знаю своїх почуттів!

Світло. Проступає Батько на підвищенні, навколо нього Рада і Двір. Обличчя Вельмож виразні до меж карикатури, мудрі — глумливі — убрання розкішні, проте межують із клоунадою.

ГЕНРИК: Скільки ж могуті в усьому цьому...

Виходить поперед трон.

Я тут!

БАТЬКО: Генрику!

РАДА і ДВІР: О, Генрику!

ГЕНРИК: О, Генрику!

БАТЬКО:

О, Генрику, мій сину, приступаємо

До церемонії твого обручення. Й за мить

Кортеж дівочий приведе дівицю,

З якою поєднаєшся навіки.

Ну а тоді амінь, амінь.

МАТИ (палко): Амінь.

КАНЦЛЕР (мудро й шляхетно): Амінь. Це ве́лична й піднесена заява.

ВЕЛЬМОЖА-ЗРАДНИК (збоку): Це дурнувата і смішна заява.

БАТЬКО (начебто йому лячно):

Скажу,

Що зараз тут відбудеться. За мить. Бо мусить це відбутися, бо я так наказав, засвідчив...

А коби хтось зашкодити хотів!.. Геть, геть, нікчемні пси, геть, голодранці!

О ви, панове радники мої! Як нам відомо,

Тут не бракує криводушних, тих-во-во... нікчемно-прикорчемних

П’яниць свинячих і засвинених,

Заслинених,

Що нападали вже на мене і особи недоторканної моєї, теє... як його... діткнутися хотіли...

РАДА і ДВІР: О мій Боже!

БАТЬКО: Хоч я й король!

РАДА і ДВІР: О мій Боже!

БАТЬКО: Хоч я недоторканним є!