Витольд Гомбрович – Івона, принцеса бургундського. Шлюб. Оперета (страница 28)

Усі поволі підводяться.

ГЕНРИК: Шлюб?

БАТЬКО: Шлюб.

МАТИ: Шлюб.

ГЕНРИК: Шлюб?

БАТЬКО: Шлюб.

МАНЯ: Шлюб.

ВЕЛЬМОЖА: Шлюб.

МАТИ: Шлюб.

ВЕЛЬМОЖА: Шлюб.

ГЕНРИК: Шлюб?

Батько й Мати дивляться на нього, усміхнені, просвітлені, розчулені.

БАТЬКО:

В ім’я Батька

І в ім’я Сина! Чи бачите

Цю дівчину, осьо, яка

Звичайною служницею здається?

Прислугою корчемної корчми?

ВЕЛЬМОЖІ: Бачимо, Ваша Величносте.

БАТЬКО (спалахує, начебто свариться):

Не є це жадна

Шльондра, ані служниця! Це скромна,

Благородна, недоторканна панна,

Яку ці хамські голодранці

Підступно викрали були.

Ув’язнена, збідована й заштурхана,

Запльована, вона служила, тьху,

Із кривдою від Бога і людей...

Грім і грімниця! Свині!

Це ж не свиня! О люди, майте

Сумління троха! Троха розуміння!

Майте троха милості! Отож кажу й наказую, наказую могуттю усією, кажу вам раз і назавжди, усім нараз кажу,

Що я до гідності її здіймаю давньої

І вимагаю шанувати,

Немов мене самого і як щонайсвятішу Діву

У непорочності недоторканну і в ім’я Батька і Сина!

ГЕНРИК (до Владзя): Це тільки сон, це сон і баста... він, може, навіть трохи наївний, та що ж, мені не вадить це.

ВЛАДЗЬО: Та звісно! Чим може тобі завадити цей сон, якщо для тебе він приємний?

ГЕНРИК: Він приємний.

Тим часом його оточують Батько, Мати, Маня, а також Вельможі.

МАТИ: О, як він зашарівся!

БАТЬКО: Ха-ха, він троха завстидався... Ну-ну, мій Генричку, ти підведи на мене очі, підведи.

ГЕНРИК: А то що?

БАТЬКО: А те, що завтра шлюб...

ГЕНРИК: Але я не розумію...

БАТЬКО (збоку): Тихше... Чи варто тобі мацатися із задрипанкою остатньою у хліві, якщо ти можеш оженитися з пристойною панянкою? І, оцево, в родині нашій завжди бували чесні шлюби. Я з матір’ю порядний шлюб узяв, ото й тобі годиться... Побачиш, Генрику, все буде добре, та й тото... (Голосно.) Тож дякую тобі, мій сину, за твою чулість... уже небавом день твого весілля, а з ним велика радість моя і породженниці твоєї, жони моєї, а все що давнє, проминуле, змарноване і втрачене — згинь-пропади воно, немовби й не було, немає, ні...

МАТИ (дуже голосно): Алілуя!

Музика. Весільний марш. Батько з Матір’ю, Генрик із Манею, Владзьо і Вельможі крокують сценою в урочистій і розчуленій ході.

ГЕНРИК (дуже голосно):

Чи можна уявити щось чудніше,

Ніж цей грайливий тіней марш у парі марив?

Проте вгортає втіха і серце мліє тихо,

Бо ця хода до чистого веде мого дівчатка.

(До всіх.) Даруйте всі мені, я віршомаз.

МАТИ:

Нарешті материнське серце в мирі,

Що стільки літ кволі́ло у зневірі!

БАТЬКО:

Музика грає, а пари рядком,

Мов на балу! О, прадавні часи!

Нумо за мною, пані та панове!

Не відставайте! Гей! Наступайте!

Далі, вперед! Гайда, вперед!

Нумо щодуху! Тримайте крок!

Гей, із завзяттям, гей, із фасоном!