Витольд Гомбрович – Івона, принцеса бургундського. Шлюб. Оперета (страница 27)

Я дякую тобі, мій сину, приймаю твою шану

І ще приймаю, і приймаю знову,

І все не можу наприйматися...

(Щиро.) Я дуже спраглий був пошанування.

ГЕНРИК: Що це за маскарад?

Тиша.

БАТЬКО (видушує, змагаючи опір): Вельможі!

ВЕЛЬМОЖІ: Король — король!

БАТЬКО: Вельможі моєї королівської Особи!

ВЕЛЬМОЖІ: Король — король!

БАТЬКО:

Вельможі це вельможності моєї! Отож нехай покірливим...

Покірливим поклоном вітають при... принца.

Сина мого ясновельможного,

Який прийшов з далекої війни.

ГЕНРИК: Що це за бредні?

БАТЬКО (важко, склеротично): Боже! Боже!

Ісусе мій Назаретянине! І Матінко моя щонайсвятіша! Ангели з неба! Ісусе Христе, Ісусе, Боже, Боже! Це саме він, мій син, моє насіння, потомок мій пренайсвятіший

мить тому визбавив мене

Від оцієї-от свинячої свині, яка в засліпленні,

В дурмані горілчаному, в розгнузданні

І в розперезанні якомусь небувалому

Доскочила мене і до особи

Недоторканної моєї пальцьом своїм свинячим

Торкнутися хотіла! До особи! Так, до особи!

Особи моєї недоторка... Ніхто не може дотикатися... не вільно... Це заборонено. Ніхто!

ВЕЛЬМОЖІ: О мій Боже!

БАТЬКО:

Але не діткнеться він. Цей-во!

Ані не пропхає і не вишкварчить.

Не наплює на мене,

Бо мій Генрик, Генрик, о, мій Генрику!

МАТИ (тріумфально): Генричку!

ВЕЛЬМОЖІ: О, Генричку!

ГЕНРИК: О, Генрику!

Це все щораз дурніше починає відбуватися...

БАТЬКО:

Навколішки.

Навколішки, мій Генричку!

ГЕНРИК: А то що?

МАТИ (відчайдушно): Генрику, навколішки!

БАТЬКО:

Ставай, ставай, я теж тут стану на коліна, теє-сеє.

Ти колінкуй, усі хай колінкують... (Колінкує.)

Вельможі стають навколішки.

ГЕНРИК: Не буду ж я стояти сам-один... (Недовірливо роззирається і стає навколішки.) Бісова мама знає, про що тут мова мовиться. (Помічає, що колінкує віч-у-віч із Батьком.) Я перед ним навколішки, а він переді мною. Це мавпування. Так, це мавпа! (З наростанням люті.) Це огиддя!

БАТЬКО: Стривай, бо я не в той став бік. (Колінкує спиною до Генрика.) Я перед Господом! До Господа! Я Господу Предвічному ручаюся в Трійці Святій і доброті Його невичерпній, у ласці найсвятіший, в опіці щонайвищій... Ой, Геню-Геню... в ньому прихисток, у ньому втіха, в ньому втеча наша...

Батьку мій,

Я сином Твоїм є.

А ти, теє-то як його, отцем моїм...

ГЕНРИК: Молиться.

БАТЬКО: Ти є королем моїм!

ГЕНРИК: Ну зараз я підвестися не можу, бо не годиться.

БАТЬКО: Шлюбую тобі, батьку мій, королю мій,

Любов.

Честь.

Пошанування.

ГЕНРИК: Він Богу присягає, але так, начебто присягаю я йому. (Голосно.) Мені це вже набридло (підводиться).

БАТЬКО: Геню-Геню... Отче мій, я при тобі, з тобою. Я не полишу Тебе, Отче мій, а ти мені за це... а ти мені за це повернеш дівчину мою, моє кохання, амінь, амінь, амінь... щоб чесно, щоб як належить...

ГЕНРИК: А що це знов таке? Шепоче Богу чи мені на вухо?

БАТЬКО: Ти наречену мені мою повернеш!

ГЕНРИК: Він наречену мені мою поверне?

БАТЬКО: Ти шлюб мені даси!

ГЕНРИК: Він шлюб мені дасть?

БАТЬКО: Ти шлюб мені даси порядний... чесний шлюб, як здавна у родині нашій велося... Щоб як давніше! Усе, як за старих часів! Ти шлюб мені даси з незаплямованою, чистою, шанованою дівицею моєю, обраницею мого серця... чесний шлюб...