Витольд Гомбрович – Івона, принцеса бургундського. Шлюб. Оперета (страница 25)

ПИЯК: І ще так тихо стало...

ГЕНРИК (сам до себе, голосно): Так, справді, тихо стало...

ПИЯК: Р-рим, р-рим, р-рим!

Скажений марш.

ПИЯКИ:

Юний Сава носив каву

На Белянах, рах-цах-цах!

Р-рим-р-рим-р-рим!

ПИЯКИ: Ото як дай йому!

ПИЯК: Ото як дам йому!

ГЕНРИК (сам до себе): Коли нарешті все це скінчиться?

ПИЯК (збоку, іншим тоном): Зараз.

ГЕНРИК (до Пияка): А що там за вікнами?

ПИЯК (таким самим тоном): А там поля просторі.

Пияки підходять до Батька.

ПИЯК: Ото найперше я у вітрину його бацну, як належить, а потім ще й напхаюсь, і наплюю, і витисну його, і вишкварчу, і перепхаю, бо не боюся — Манько...

Але та морда його надто нерухома!

А як нерухома, то ніяк...

Ото вже морду має, морду!

ПЕРШИЙ ПИЯК: Він морду має гейби дім!

ДРУГИЙ ПИЯК: Буцімто піп, він має морду!

Мовчання.

ЧЕТВЕРТИЙ ПИЯК (зненацька): Цей-во, а йому муха сіла на ніс!

ПИЯК: То й що?

ЧЕТВЕРТИЙ ПИЯК: Ото чого ж ти йому не бацнеш тої мухи? Невже йому пробачиш муху ту?

Хіба не правда, панно Маню?

ПИЯК: Муха, суче вухо, муха, суче вухо, муха, суче вухо...

Замахується.

БАТЬКО (дуже тихо): Не смій...

ГЕНРИК (збоку, драматично): О, він заговорив!

БАТЬКО (тихо):

Не смій, бо я...

Я не знесу цього.

Не витримаю.

Не витримаю я, бо я не витримаю.

Не можу витримати!

А як не витримаю, то... то... то...

Не знаю що...

ПИЯК (довірчо): А я йому як дам, Манько, як дам йому!

ПИЯКИ (довірчо): Ото як дай йому, вже дай йому!

БАТЬКО (волає):

Свині!

Ану від мене геть, бо я вас!

Якщо до мене хтось торкнеться, щось жахливе!

Я вам кажу: жахливе щось!

Але це щось таке, чого я сам не знаю.

Рик, пекло, льох, кайдани, кат, тортури,

Прокляття світу і кувікання свиняче,

Яке трощить усе, висаджує й мордує,

Так є, так є!

Мене не вільно, бо мене ні-ні,

Бо ні, бо ні, бо ні,

Бо я недоторканний, недоторканний є я! І, теє як його...

Бо я вас прокляну!

ПИЯКИ: Тю-тю, король, король недоторканний!

ПИЯК: Виділи короля?

А я його доткнусь отим-ото пальцьом!

Хіба ж не правда, панно Маню?

БАТЬКО (тікаючи): Геть, бо прокляну тебе!

ГЕНРИК (зненацька): Стояти! Стійте!

Сцена завмирає.

ГЕНРИК: Я, власне, не знаю, як мені поводитися... (До Владзя.) Владику... Проте, здається, якось поводитися доведеться... (Із жалем.) Вибач, що я так штучно мовлю. Та все це таке штучне!

ВЛАДЗЬО (свіжо, виклично):

Ой, теж мені трагедія!

Чого тебе турбує щось там штучне,