Витольд Гомбрович – Івона, принцеса бургундського. Шлюб. Оперета (страница 23)

Ти бачиш той стілець? Отут із нею я сидів.

Той вечір пам’ятний! Тут мати,

Там батько мій сидів! Так само,

Як я зараз.

Ви пам’ятаєте? Той вечір пам’ятний,

Той наш останній спільний вечір?

МАТИ: Ой, певне, що пам’ятаю, певне, що пам’ятаю, сину мій... Я, власне, тут сиділа, а на вечерю був кисляк...

БАТЬКО: Я туточки.

ВЛАДЗЬО: А я отам... отам, на цьому-ось стільці, бо задивлявся у вікно й казав, що мухи. Як це тепер пригадується!

ГЕНРИК: Я тут (сідає) і намащував хліб маслом. А вона тут, біля мене... Намащував хліб маслом...(До Владзя.) Чому б тобі не сісти? Сядь. Я маслом хліб намащував.

І ще сказав: «Спринцівка».

І знову про шприц той запитав. Ви пам’ятаєте, що ми казали далі?

БАТЬКО: Я щось казав, але вже вилетіло з голови.

МАТИ: Ти пам’яті не маєш, а я маю... Ти щось казав, а що? Ага! Ти мовив оцево: «рукав»... нічого більше, тіко той «рукав», бо акурат тоді перечепив тим рукавом салатницю.

БАТЬКО: Еге ж бо! Слово честі, я сказав «рукав»! У тебе виняткова пам’ять.

ГЕНРИК: А я тоді забарабанив по стільниці пальцями й повідав: «За три місяці мій шлюб».

МАТИ: Бігма, повідав так, моя пташино, здобувся на такі слова, так мовив він! Я філіжанку враз відсунула, ще муху відігнала та й кажу: «Мій Генричку, та що ж воно? Та шо ж ви? Заручилися? Таж це...» Ні, перше я повіла: «Що ти таке кажеш, Генричку?... Дай мені цукру».

БАТЬКО: Ага, а я тоді кажу: «Та й на здоровля. Нехай їм буде на здоровля, мати. Нема що хлипати. Дай-но якогось трунку! Троха замолоді ви, та нехай уже!» А як вона зачервонілась. А вже як завстидалася, немов півонія, ги-ги, ото й усе!

МАТИ: Тоді вона щось мовила.

ГЕНРИК: Так, вона теж щось мовила, але її нема. І шлюб загув. Завіявся. Ніщота.

Отам вона сховалась, біля шафи! Не хоче підійти. То що ж! Порожнява й ніщота обіч мене. Отам вона мене цурається,

І гайда, гайда, всі вперед!

УСІ (крім Мані): Вперед!

БАТЬКО: Нехай, псякрев, візьме його болячка, а хай би і чума.

ГЕНРИК (до Владзя): Немає ради, це звичайна наймичка, ти розумієш?

ВЛАДЗЬО: Та наймичка, то й наймичка.

ГЕНРИК: Та певно, що як наймичка, то наймичка.

ВЛАДЗЬО: Навіть, авжеж... нічогенька...

ГЕНРИК: Нічогенька, то й нічогенька.

ВЛАДЗЬО: А вона тут ночує?

ГЕНРИК: А вона тут ночує?

ВЛАДЗЬО (грайливо): Я чаю випив би... (До Мані.) Гей-гей!

БАТЬКО: І пощо тута гейкання ото? Нам тута тих «гей-гей» не тре. І прошу тіко не дозволяти собі абичого, бо тут вам не корчма... о-о, ви бачили, уже піддрочується, та що за кара Божа з тою босотою, бо кожен хоче її мацати, кожен тіко б мацав її і шарпав догола, ото і вдень, і уночі одне й те саме без перерви: чіплятись, мацати і лапати, а з цього тіко буча й тарарам... (Різко.) Прошу тут не скандалити!

МАТИ (верескливо): Ігнаце!

БАТЬКО: Я прошу не чіплятися!

МАТИ: Ігнаце, заспокойся!

БАТЬКО: Я прошу свинства жадного з цією свиноматкою, свиня, свиняче рило, свинтус, свинопас, свиня!

МАТИ: Ото заслинився!

БАТЬКО: Свиня, свиня, свиня!

Вломлюється Пияк.

ПИЯК: Манька — свиня!

БАТЬКО: Прошу забиратися!

ПИЯК: Манько, дай мені свині, свинини дай мені!

БАТЬКО: Я сам подам!

ГЕНРИК (з другого боку, розвеселений): Манька — свиня!

БАТЬКО (біжить до нього): Я подам!

ПИЯК: Манько, дай мені свині!

ГЕНРИК (затято): Манька — свиня!

ПИЯК: Свинини, ти, свиня!

ГЕНРИК: Свиняча!

БАТЬКО: О Господи мій Боже!

ПИЯК: Свиня!

ГЕНРИК (кидає у простір): Свиня!

ВЛАДЗЬО: Свиня!

МАТИ (осторонь): Ото приніс нам Бозя свиню сяку-таку!

БАТЬКО (до Пияка): Прошу забиратися!

ПИЯК: Фляшку гіркої!

БАТЬКО (Генрикові): Прошу забиратися!

ГЕНРИК: Фляшку гіркої!

ПИЯК (голосніше): Фляшку гіркої!

ГЕНРИК (голосніше): Фляшку гіркої!

БАТЬКО: О Боже!

ПИЯК: Фляшку гіркої свині!

ГЕНРИК: Фляшку гіркої свині!

ВЛАДЗЬО: Фляшку гіркої свині!