Вероника Рот – Інсургент. Бунтівниця. Книга 2 (страница 18)
Тобіас Ітон — ім’я, що вселяє повагу.
Найлз чекає, аж усі вгамуються, і провадить:
— Отже, ти перейшов до іншої фракції, так?
— Так.
— З Альтруїзму до Безстрашності?
— Так, — різко відповідає Тобіас. — Невже не очевидно?
Я прикушую губу. Йому треба заспокоїтися — він зраджує, що має таємниці. Що більший опір він чинитиме, то наполегливіше розпитуватиме Найлз.
— Ми маємо визначити, кому ти зберігаєш вірність,— каже Найлз. — Тому я змушений поставити запитання. Чому ти змінив фракцію?
Тобіас гнівно дивиться на Найлза, але мовчить. Час спливає в цілковитій тиші. Що більше він намагається протистояти сироватці, то важче йому це дається. Він червоніє, дихає часто й важко. Подробиці його дитинства мають зберігатися в таємниці, він не бажає їх розкривати. Правдолюб жорстокий, бо змушує його відповідати, позбавляє свободи вибору.
— Це жахливо, — вражено кажу Христині. — Так не можна!
— Що не можна? — дивується вона. — Це ж просте запитання.
— Ти не розумієш, — хитаю я головою у відповідь.
— Ти й справді дуже через нього переймаєшся, — усміхається вона.
Я уважно спостерігаю за Тобіасом, тож мовчу.
— Запитую знову. Важливо, щоб ми знали, наскільки ти вірний обраній тобою фракції, — каже Найлз. — Чому ж ти перейшов до Безстрашності, Тобіасе?
— Щоб захиститися, — відповідає Тобіас. — Я змінив фракцію, щоб захиститися.
— Захиститися від кого?
— Від батька.
Розмови в залі змовкають, тиша зловісніша за бурмотіння, що їй передувало. Чекаю на продовження від Найлза.
— Дякую за відвертість, — каже Найлз. Усі правдолюби ледве чутно підхоплюють його слова. «Дякуємо за відвертість», — лунає зусібіч, з різною гучністю, на різні голоси, і я вже не злюся. Ця похвала змушує Тобіаса розслабитися і розкрити найстрашніші таємниці.
Можливо, це не жорстокість, а бажання зрозуміти — саме це спонукає правдолюбів чинити так. Та від цього я й на крапелиночку не перестаю боятися сироватки правди.
— Тобіасе, чи відданий ти фракції, в якій зараз перебуваєш? — запитує Найлз.
— Я відданий тим, хто не підтримує напад на Альтруїзм, — відповідає Тобіас.
— Коли вже про це зайшла мова, то, гадаю, нам слід зосередитися на подіях того дня, — каже Найлз. — Що ти пам’ятаєш з того, коли ти перебував під впливом симуляції?
— Спочатку я не був під впливом симуляції, — відповідає Тобіас. — Вона не спрацювала.
— Що значить не спрацювала? — з посмішкою запитує Найлз.
— Однією з визначальних характеристик дивергентів є те, що їхня свідомість стійка до симуляцій, — відповідає Тобіас. — Я — дивергент, а тому симуляція не спрацювала.
Знову чути перешіптування. Христина штовхає мене ліктем.
— Ти теж? — шепоче вона, нахилившись до мого вуха. — І тому ти не поринула в безтяму ?
Мовчки дивлюся на неї. Останні кілька місяців я боялася слова «дивергент», боялася, що хтось довідається про мене. Та нині вже мені не вдасться приховувати це. Я киваю.
Вона витріщає очі. Важко сказати, що відбивається на її обличчі. Потрясіння? Страх? Захват?
— Ти знаєш, що це означає? — запитую я.
— Чула в дитинстві, — шанобливо відповідає вона. Значить, захват. — Це було, наче фантастичне оповідання,— шепоче вона. — «Серед нас є люди з винятковими здібностями!» Щось на кшталт такого.
— Ніякої фантастики тут немає, і взагалі нічого особливого немає, — заявляю я. — Це як симуляція в панорамі страху: перебуваючи в ній, ти усвідомлюєш себе й отримуєш можливість керувати симуляцією. У мене так відбувається в будь-якій симуляції.
— Трис, це неможливо, — дивується вона, беручи мене за лікоть.
Стоячи в центрі зали, Найлз підносить руки, намагаючись утихомирити присутніх, та люди й далі шепочуться. Дехто відчуває жах, хтось налаштований вороже, а решта — захоплені, як Христина. Нарешті Найлз підводиться.
— Якщо ви не замовкнете, вас попросять розійтися! — вигукує він.
Всі замовкають, і Найлз сідає.
— Що ти мав на увазі, кажучи про здатність «чинити опір симуляції»? — запитує він.
— Зазвичай це означає, що ми продовжуємо усвідомлювати себе під час симуляції, — пояснює Тобіас. Йому явно простіше відповідати на питання, що не стосуються почуттів. Він узагалі не схожий на людину, що перебуває під дією сироватки правди, хоча згорблена спина і блукаючий погляд свідчать про протилежне. — Симуляція, використана для атаки на Альтруїзм, була трохи іншого роду. З іншою сироваткою і передавачами дальньої дії. Мабуть, на дивергентах передавачі не спрацювали, оскільки того ранку я прокинувся при тямі.
— Ти сказав, що
— Я мав на увазі, що мене викрили і відвели до Джанін. Вона вколола мені нову сироватку, спеціально призначену для дивергентів. У тій симуляції я також перебував при тямі, та нічого доброго з цього не вийшло.
— Відеозйомка з диспетчерської Безстрашності свідчить, що ти
— Коли триває симуляція, очі бачать навколишній світ, але мозок його не сприймає. Однак на певному рівні мозок розуміє, що людина бачить і де перебуває. Суть нової симуляції полягає в тому, що вона зчитувала мої емоційні реакції на зовнішні подразники, — чеканить Тобіас, на кілька секунд заплющуючії очі. — А потім змінювала моє сприйняття подразників, тобто ворогів перетворювала на друзів і навпаки. Я вважав, що припиняю роботу симуляції, а насправді викопував накази ззовні, керуючи нею.
Христина киває, слухаючи його слова. Мені стає спокійніше, коли я бачу, що більшість людей роблять те ж саме. Ось у чому перевага сироватки правди, розумію я. Зізнання Тобіаса незаперечні.
— Ми бачили відеозапис того, що відбувалося в диспетчерській, — каже Найлз. — Усе дуже дивно. Будь ласка, опиши нам той випадок.
— Хтось вбіг у диспетчерську, і я думав, що це воячка-безстрашна, яка хоче завадити мені знищити симуляцію. Я почав битися і... — Тобіас здригається. Йому дуже важко. — Коли дівчина припинила чинити опір, я розгубився. Я б розгубився навіть при тямі. Чому вона здається? Чому не вбиває мене?
Він оглядає натовп, поки не зупиняє очі на мені. Моє серце калатає, пульс б’ється в горлі, б’ється у щоках.
— Я досі не розумію, — тихо каже він, — звідки вона знала, що це спрацює.
Пульс б’ється у кінчиках пальців.
— Мабуть, емоційний конфлікт порушив дію симуляції, — провадить він. — Я почув знайомий голос. І це допомогло мені подолати симуляцію.
В мене пече в очах. Я намагалася не згадувати ту мить, коли вирішила, що назавжди втратила його і зараз помру. Єдине, чого я тоді хотіла, — відчути його серцебиття. Намагаюся не думати про це й зараз. Кліпаю, щоб приховати сльози.
— Аж нарешті я впізнав її, — каже він. — Ми повернулися в диспетчерську і зупинили симуляцію.
— Як звали ту дівчину?
— Трис, — каже він. — Тобто Беатрис Прайор.
— Ви були знайомі раніше?
— Так.
— Звідки ти її знаєш?
— Я був її інструктором на посвяченні, — каже він. — А тепер ми разом.
— У мене останнє запитання, — мовить Найлз. — У Правдолюбстві, перш ніж когось приймають до спільноти, людина мусить розкритися цілковито. Враховуючи непередбачувану ситуацію, в якій ми опинилися, ми вимагаємо від тебе того самого. Отже, Тобіасе Ітон, про що ти найбільше шкодуєш?
— Я шкодую... — Тобіас схиляє голову і зітхає. — Я шкодую про свій вибір.
— Який?
— Безстрашність, — каже він. — Я природжений альтруїст. Хотів піти з Безстрашності, стати позафракційним, та коли зустрів
«Її».
На мить у мене таке враження, ніби я бачу іншу людину в Тобіасовій шкурі — людину, чиє життя аж ніяк не таке просте, як мені здавалося. Він хотів піти з Безстрашності, та залишився через мене. Цього він ніколи не розповідав.