Вахтанг Ананян – Таємниця гірського озера (страница 40)

Трохи нижче від цього місця почав копати Армен, а ще нижче — Камо і Асмік — вона теж хотіла викопати свою ямку. Викопавши таким чином чотири ями, хлопці вузьким рівчаком з’єднали їх з джерелом. Вода, яка витікала з джерела, почала наповнювати викопані хлопцями ямки.

Дід сидів збоку на камені і, покурюючи люлечку, задоволено поглядав на хлопців.

— Камо-джан, — сказав він, — розбий сіль і поклади по дрібку біля кожної ямки.

Камо розбив велику грудку солі на менші грудочки.

— Ця розсипалася, — показав він одну з дрібних грудок старому.

— Ну, нічого, висип просто у воду, — порадив дід.

— Ну й просоляться ж кози! — пожартував Грикор.

Старий Асатур замість відповіді показав на край одного з нижніх стрімчаків. Звідти виглядала маленька голова з гострими ріжками.

— Чекає, бідна, коли ми, нарешті, підемо. Змучилась від спраги… Ну, ходімо вже! — рішуче ступив дід уперед.

Вони відійшли і сховалися за виступом скелі. Звідси можна було обережно спостерігати за джерелом.

Матері-кози, заспокоївшись, зібрали своїх козенят і повели їх до води. Вгамувавши спрагу і полизавши солі, кози, легко й граціозно підстрибуючи, побігли на гребені гори й зникли.

Старий зупинився, з його великої лисої голови рясними струмками збігав піт. Дід витер його папахою.

Обернувшись до Камо, Армен сказав:

— Твій дід — просто скарб

Дід Асатур, почувши це, пополотнів, у нього затремтіли губи.

— Який скарб? — ледве чутно спитав він.

— Це ми про тебе.

— Про мене? Звідки ж у мене скарб?

— У тебе найбільший скарб, дідусю, — привітно сказав Камо.

Старий збентежився ще більше. «А раптом догадались? Пропав я, пропав!..» з жахом подумав він і неодмінно виказав би себе, коли б Камо не додав:

— Твій скарб, дідусю, це твій характер. А ще те, що ти краще за всіх знаєш природу.

— А, це… ти про такий скарб! — полегшено зітхнув старий. — Це, звичайно, скарб, немалий. — Потім замислився на мить і раптом запитав — А справді, ви ось говорите «скарб», я й подумав: що б ви зробили, коли б знайшли глечик з золотом?

— Я б збудував електростанцію і за її допомогою підняв би воду Севану сюди, на гору, а звідси по каналах спрямував би на поля нашого колгоспу. Як би заколосилися наші посіви!.. Це було б для мене найбільшим щастям, — мріяв Армен.

— Я б купив тисячу породистих телят і тисячу вуликів, збільшив би колгоспну ферму і пасіку, — сказав Грикор,

— А я б передав урядові і попросив би збудувати штук п’ятдесят танків, а мене призначити командиром танкової бригади, — схвильовано відповів Камо.

Хлопчики здивовано помітили, що старого не порадували їхні відповіді, навпакн, він став ще похмурішим.

Повернулись вони в село в доброму настрої. Але в глибині душі кожного лежало щось тяжке, що затьмарювало їхній життєрадісний настрій. До цього часу вони не знайшли води, а страшна посуха тривала…

На початку липня, однак, трапився несподіваний випадок, що відразу позбавив їх цього тягаря. Але про це потім. Поки що ми подивимось: куди це вирушає невгамовний Сето.

Кілька слів про Сето

Навіть тоді, коли Сето від злості й почуття помсти до Камо пускав стріли в квочок, у глибині душі він не міг не відчувати незадоволення своїми вчинками.

Асмік терпляче зносила всі витівки Сето, але якось після одного наскоку на ферму вона все ж змушена була поскаржитись на нього голові колгоспу:

— Дядьку Баграт, вгамуйте Сето! Весь час вештається навколо ферми, сміється, лає мене…

Баграт викликав до себе Сето.

— Знаєш що? — сказав він, суворо дивлячись на Сето з-під густих брів. — Я не вчитель, в різних методах виховання не розбираюсь і застосовувати їх до тебе не буду. Я людина військова, я знаю одне — дисципліну! Мій метод — ось він! — Баграт стукнув по столу важким кулаком. Як ти гадаєш: є влада у нас и селі? Ану, — звернувся він до секретаря, — напиши прокуророві, що Сето Мартиросян веде боротьбу проти колгоспу. Так, прямо так і напиши… Я цього хлопця так притисну, що він стане іншим…

Однак Асмік, зустрівши голову колгоспу ввечері, попросила його до прокурора не звертатись.

— Ми придумали один спосіб, — сказала вона, — спробуємо його, якщо він допоможе, тоді…

— Добре, — одразу згодився Баграт, — зачекаємо. — І він погладив Асмік то голові.

Другого ж дня Сето, почуваючи, що товариші зовсім одвернулися від нього, із злості і відчаю взяв стріли і пішов до птахоферми. Неохоче пішов за ним його брат.

— Однак, Арто, — підбадьорював його Сето, натягаючи свій лук, — якщо вже під суд, то хоч востаннє душу відведемо.

— Ні, ні, кинь!.. З рук цього діла Асатура ми цілими не вирвемось… — просив його Арто.

— Ну й боягуз же ти!

В цей час на вулиці з’явились Камо. Асмік і Армен.

Сето хотів непомітно втекти, але твердий, владний голос Камо зупинив його:

— Сето, почекай, я хочу тобі дещо сказати.

Сето стояв у нерішучості. Всі свої провини він знав, знав, за що йому доводиться відповідати. «Візьми палицю, — каже вірменське прислів'я, — злодійкуватий собака одразу хвіст підгорне».

— Ну, чого тобі?

— Іди сюди, не бійся, скажу тобі щось важливе.

— Кажи звідти, — сказав Сето і оглянувся: чи не закрито йому шлях до від ступу.

Та не бійся ж ти, не займатиму. Скажу тобі кілька слів, і все… — і, обернувшись до Асмік. Камо шепнув їй: — Спробуємо спосіб Армена

Сето не поворухнувся і знайшов у собі досить мужності, щоб не втекти коли побачив, що Камо сам іде до нього.

По-дружньому поклавши руку на плече Сето, Камо сказав йому тепло:

— Ось що, Сето: давай кинемо воювати.

Сето, який за останній час не чув нічого, крім нарікань, а зараз, похмурий, відчайдушний, готувався стати перед судом, рангом розгубився.

— Ти ж хлопець не позбавлений совісті, продовжував Камо. Заради чого ти робиш дурниці, для чого ти себе губиш?

— Пізно, — сумно відповів Сето. — Мене судитимуть.

— Ти не зважай, що дядько Баграт суворий, — втрутилась Асмік, — у нього серце добре. Поводитимешся добре — простить.

— Але ж я хуліган! — іронічно сказав Сето. — Як же я можу не робити дурниць?

— Кинь жарти, просто скажи: для чого ти це робиш?

— Для чого? На зло вам! Навіщо ви мене в школі осоромили?

— За що ж ти злишся? Винен був, тобі про це сказали, а інакше не могли ми зробити.

Тут, читачу, я змушений розповісти про той випадок з Сето, після якого він перестав дружити з товаришами.

Це було ще в сьомому класі. Тоді Сето сидів на одній парті з Арменом, і всі в школі знали, що вони відмінники. Знали й те, що частіше від них ніхто не ходить у шкільну бібліотеку.

Одного разу Сето одержав нову, в красивій обкладинці, товсту книгу Ферсмана «Цікава мінералогія». Бібліотекар Геворк кілька разів просив Сето повернути книгу, але той не приносив. Який чудовий світ відкрила йому ця книга! З раннього дитинства Сето захоплювався всілякими камінцями різних кольорів і видів. Він усе мріяв відшукати в торах, що оточують село Лчаван, дорогоцінні мінерали. Не може бути, щоб у горах Далі-Дагу не було таких мінералів. А в цій книзі про мінерали розповідались найдивовижніші речі. Скільки довгих вечорів просидів хлопець при світлі лампи над цією хорошою, розумною книгою!.. Як же було йому розлучитися з тим, з чим так здружився?

Нарешті, після багатьох нагадувань, Сето книгу приніс.

В той час, коли Сето прийшов до бібліотеки, Геворк видавав книги першокласникам. Було шумно, діти юрмились біля столу з книгами.