Вахтанг Ананян – Таємниця гірського озера (страница 42)

— Беру, та тільки в рахунок майбутньої роботи!

Того ж дня увечері Камо з товаришами прийшли до Сето і поздоровили його з нагородою. Сето так схвилювався, що не міг вимовити й слова. Серпе його радісно билося, коли він згадував, що до нього всі добре ставляться і що він, як і всі, є учасником спільної праці.

Нагорода

Секретар райкому комсомолу якось запитав у голови колгоспу:

— Товаришу Баграт, чому ви не преміюєте наших юних натуралістів? Чому доярка одержує у вас премію, а ті, хто ферму організував чи старовинний напис знайшов, не одержують?

Правду кажучи, я навіть не знаю, чи можна їм давати за де премію, — здивувавшись, відповів голова. — Ми преміюємо тих, хто перевиконує встановлені норми. А чи вкладається в будь-які норми організація птахоферми чи знахідка кам’яної статуї «водяного бога»? Не вкладається, таких норм нема.

Секретар райкому посміхнувся:

— Звичайно, але те, що роблять наші комсомольці й піонери, дуже цінне.

— Згоден, цінне.

— А тому, що їхня робота виходить за межі встановлених норм, незвичайна робота, треба й нагороджувати незвичайно.

— Добре, пораджуся з секретарем партійної організації, щось придумаємо, — погодився Баграт.

На найближчому засіданні правління колгоспу це питання було поставлене на обговорення. Вирішили, що юних натуралістів слід преміювати цінними подарунками.

— Подаруйте їм радіоприймачі,— запропонував Арам Акопян. — Хлопці вони розумні, культурні. Слухатимуть передачі з Москви, з інших наших центрів, і це буде корисно не лише для них самих. З усім, про що вони дізнаються, познайомлять і колгоспників, пояснять їм. Таким чином ці радіоприймачі принесуть користь колгоспу.

— Дорого, — заперечив Баграт.

— Дорого, правда, але вони заслуговують па таку нагороду, — зауважив учитель.

— А дідові Асатуру?

— Для нього рушниця над усе найдорожча. Давайте йому подаруємо хорошу двостволку: його рушниця, як сам він каже, ще кавказькі війни пам’ятає,— сказав бригадир Овсеп.

На цьому й погодились.

Коли члени правління пішли, Баграт запитав Арама Акопяна:

Кого б нам вирядити за цими подарунками?

— Чи не послати нам Сето?

— Хочеш перевірити хлопця?

— І перевірити, і виправити, — відповів Арам Акопян.

— Гроші великі, боюсь…

— А ти не бійся. Спробуємо — побачиш, що не помилимось. Пам’ятаєш Макаренка — як він гроші довіряв? Набагато більші. Та ще яким невиправним хлопцям!

— Так… — задумливо сказав Баграт. — «Педагогічну поему» я читав. Метод випробуваний. Ти маєш рацію… Моя дисципліна не допомогла — спробуємо педагогіку, — посміхаючись додав він.

Почувши про рішення колгоспу, Сето не відчув заздрості до своїх учорашніх недругів, і це його здивувало. Йому зовсім не було боляче, що їх збираються нагороджувати. А який би він був сердитий, коли б це сталося днів десять тому!..

Несподівано його покликали у правління колгоспу.

— Сето, готуйся в дорогу— завтра поїдеш в Єреван, — сказав йому Баграт.

— Чого? — здивувався Сето.

— Купувати подарунки для твоїх товаришів доручено тобі.— Баграт подивився на хлопця запитливим поглядом.

Сето радісно посміхнувся В його чорних очах спалахнули іскорки радості.

Один з членів правління колгоспу, завідувач молочної ферми. Артем, росла, серйозна людина, подивигся на Ба.'рата незадоволено.

Сето помітив цей погляд, і почуття образи кольнуло серце хлопчика, — «Певне, — подумав він, — Артсмові це не подобається. Не довіряє мені. Ну що ж, я йому доведу, що я не той, за кого він мене вважає…»

— Гаразд, — сказав Сето. — Я згоден, товаришу Баграт. Тільки дозвольте мені купити подарунки не б Єревані, а в Тбілісі.

— В Тбілісі? — здивувався Баграт. — Чому в Тбілісі?.. Хіба в Єревані нема радіоприймачів?

— Є, звичайно, дядьку Баграт, тільки звідси до Тбілісі їхати стільки ж, скільки до Єревана, а в Тбілісі у мене є дядько Арут. Він людина знаюча, допоможе мені.

До революції нестатки й нужда гнали людей з берегів Севану на заробітки в Тбілісі, Баку, Батумі, на північ Кавказу. Так залишив рідні місця, «шукаючи щастя», і брат Сона — Арут. Він оселився в Тбілісі і тепер працював на деревообробному комбінаті.

— Арут? Це вірно, Арут культурна людина, він допоможе. Ну, що ж, їдь. Завтра прийдеш, одержиш гроші й посвідчення і поїдеш, — сказав голова, вручаючи Сето записку.

Не встиг Сето вийти з кімнати, як почув за своєю спиною голос Артема:

— Вівцю вовкові під нагляд віддаєш?..

Сето на мить остовпів. Кров ударила йому в лице, але він стримався: згадав украдених ним гусенят, інші витівки — і проковтнув образу.

Слова Артема, проте, боляче вразили хлопця, і він, ідучи додому, весь час згадував їх. Та коли б він повернувся і відчинив двері правління колгоспу, то почув би, що говорив про нього Баграт Артему.

— Як ти можеш цього підлітка з вовком порівнювати, — розсердився він. — Як може бути вовком хлопець, який народився і виріс у колгоспі, вчився в нашій школі?.. А чий він син, щоб бути вовком? Син рибалки Хечо, того, що втопився в бурю, добуваючи рибу для колгоспу… Правда… його мати має поганий характер і зіпсувала своїх хлопців. Ну, а ми з тобою?.. Що ми зробили для його виховання?..

…Прибігши додому, Сето радісно обійняв матір:

— Правління посилає мене в Тбілісі і дає дуже багато грошей…

— В Тбілісі? Для чого?

— Купити подарунки для Камо, Армена, Грикора, Асмік і діда Асатура.

Сона спочатку розгнівалась:

— Нехай їм пусто! Я буду жати, а вони подарунки одержувати?

Нарешті вона вгамувалась і вирішила, що синові не завадить побувати в Тбілісі.

Добре було б дядька побачити: він тебе з порожніми руками не відпустить. Може, сестрі своїй матерії на плаття купить, якщо вже нічим іншим не зможе допомогти… Тільки дружина в нього злюща, наче змія її вкусила. Якби не вона, хіба ж брат не допоміг би мені?.. Пошли ти їй, господи, сто болячок!..

Як Сето себе виказав

Думки Сето, поки його трясло у вагоні, були прикуті весь час тільки до одного: як могло статися, що дядько Баграт, який завжди ставився до нього з недовір’ям, раптом дав йому таке доручення? Як сталося, що йому дали велику суму грошей; ніхто не подумав, що він може привласнити всі ці гроші і сказати, що загубив?..

Він обмацував портфель і, думаючи весь час про гроші в ньому почував, як підноситься він у своїх власних очах, як повертається до нього втрачене почуття власної гідності.

«А що, коли справді вкрадуть у мене портфель?» раптом промайнуло в голові Сето, і він з острахом оглянув своїх попутників. Хтозна, може, серед них є і злодії? І він боязко поглядав і на чоловіка в папасі, що лежав на лавці навпроти, і на літню жінку, що сиділа поруч, а особливо на двох пасажирів біля вікна. Вони, як здавалося Сето, потай стежили за ним.

Думка, що він знову може втратити довір’я товаришів, навівала на Сето жах, і він міцніше притискав до грудей портфель, частіше перевіряв, чи цілі в ньому гроші, і, незважаючи на глупу ніч, не спав…

Внутрішня тривога, яка охопила Сето, була така велика, що він мимохіть виказав себе. Підозрілі люди, які сиділи біля вікна, одразу зрозуміли, що в портфелі у нього є щось цінне. І вони вдалися до «тактичного маневру»: зробили вигляд, що Сето для них зовсім не існує. Перестали навіть дивитися в його бік і вклалися спати. Сето заспокоївся, поклав портфель під голову і теж простягнувся на лаві.

Сето почав дрімати. На його лиці світилась посмішка, викликана приємною думкою, що нарешті скінчилася та негарна боротьба, яку він вів проти Камо та його товаришів.

Сон зморив Сето. Даремно він боровся з дрімотою, час від часу струшував головою і інстинктивно тягнувся до портфеля, що лежав під головою. Та ні, турбуватися немає причин: портфель на місці… Зрештою, як можна здогадатися сторонній людині, що в портфелі лежать гроші?..

Раптом Сето відчув, що в нього з-під голови мінним і швидким рухом вихопили портфель.

Сето схопився.

— Украли, вкрали!.. — відчайдушно закричав він.

— Хто вкрав? Що?.. — перепитували сонні пасажири і злякано схоплювалися з своїх місць.

Злодій тимчасом добрався до виходу з вагона і повис на поручнях, не наважуючись вистрибнути.