Вахтанг Ананян – Таємниця гірського озера (страница 13)

Цю ніч діти провели з великим хвилюванням. Камо ліг, але не міг заснути. Серед ночі він одягнувся і прийшов до сарая. Грикор ще не спав.

— Ну як, ще не вилуплюються? запитав Камо.

— Ні, щойно перевіряв.

Вранці, рано-ранісінько, Асмік, Камо і Армен були вже в сараї.

— Ні, ще жодне яєчко не проклюнуте!

— Вночі, — сказав Грикор, — я знову підслухав, як кури розмовляли. Солоденькими голосочками своїх курчат кликали: «Виходьте, курчатка, двадцять перший день настав… Час, виходьте, дітки!» А курчата з яєчок відповідають: «Хто ви там такі, що нас кличете? Ми голос своїх матерів знаємо, ви не наші мами…»

Але дітям було не до сміху.

— Досить жартувати! — сказаь Камо. — Як би нам довідатись точно, на який день виходять з яєчок водяні кури?

Подзвонили районному агрономові — здивувався; районному птахівникові — і той не знає…

Так, в тривозі, прожили діти ще один день. Пташенят все нема й нема!

Грикор навіть жартувати перестав.

— Говорив я вам, — докоряв він товаришам, — що бовтунів наробимо! Треба було, як я радив, зварити та з’їсти. Даремно яєчка зіпсували!

Грикор вийняв яєчко з-під квочки, підніс до вуха і потрусив.

— Убив курчатко! — з криком повисла на руці у нього Асмік — Хіба можна так сильно трусити?.. Дай мені!

Асмік відняла яєчко у Грикора і почала роздивлятися його на світло

— Погляньте, в ньому курча… Бачите, яке воно темне? Це від курчати темне.

— Ану, послухай, дише воно? Б’ється серце? — порадив Грикор.

— Скоріше покладіть яєчко назад охолоне! — сказала стурбовано Асмік.

Минула ще одна ніч, тривожна і довга, — здавалося, і світання не буде.

На зорі вся група юних натуралістів уже була в сараї Був там і дід Асатур. Вони обережно підняли квочок і оглянули яєчка.

— Та ба, жодне не пробите. А вже двадцять другий день.

Всі були засмучені і розчаровані так, що цього дня ледве чи розуміли, про що розповідали вчителі в школі. «Чому ж так запізнюються водяні курочки?» Ця думка турбувала дітей.

Увечері вони знову зібралися в сараї. Там уже були мати Асмік і Грикор. Грикор обстругував долотом якусь колоду, видовбуючи в ній ямку.

— Що це ти робиш? — поглянув на його роботу Камо, але, не чекаючи відповіді, запитав про інше: — Курчата не вилупились?

— Що роблю?.. Для курчат ванну готую. Куди поспішаєте? Може-таки вилупляться. Їм також поспішати нікуди: підождуть, поки ванну зроблю, а то де їм купатися?

— Не попсувались же всі яєчка? — з досадою сказав Камо. Він був найбільш запальний і нетерплячий.

Мати Асмік, яка сиділа на стільці біля одного з інкубаторів з в’язанням у руках, почала заспокоювати дітей:

— Якщо кажуть, що курка двадцять один день на яєчках сидить, цс не значить, що в усіх однаково, день у день, і вилупляться пташенята. Привезла я з радгоспу яєчка племінних курей у них курчата вилупились на двадцять третій день, і птахівник говорив, то в племінних курей курчата вилуплюються пізніше, ніж у звичайних.

— Ну, а водяні кури — хіба не племінні? Клянусь їхніми лисими головами — племінні! — втрутився Грикор, продовжуючи довбати «ванну»

— Можливо, квочки погано слідять і яєчка охололи? — запитала Асмік.

— Це буває, — промовила Аиаїд — Якщо квочка часто залишає гніздо, щоб поїсти, яєчка можуть охолонути.

— А ми їх дуже часто годуємо — в цьому-то і вся справа! — захвилювалась Асмік. — Звичайно, яєчка охололи, і всі пташенята загинули…

— Заспокойся, — сказав їй Армен. — В книзі Птахівництво» сказано, що коли квочка навіть надовго покине гніздо і яєчка охолонуть, курчата зовсім не гинуть: лише уповільнюється їхній розвиток. В книзі говориться, що шкідливе лише тепло, якщо воно більше за нормальне.

— Так, звичайно, при температурі в 42° білки скипаються, — підтвердив Камо. — Ми, сподіваюсь, температуру до 42° не доводили?

— Ні, вона в нас 39 не перевищувала, за де я ручаюсь, — відповів Армен…

— Ну, завели!.. — підвівши голову від своєї «ванни», зупинив їх Грикор. — Ось пташенята в своїх шкаралупах прислухаються до мого стукання і одне з одним перешіптуються. Говорять: «Ще ж не готова ванна, куди ж нам поспішати? Адже купатися нема в чому».

— А й справді, — опам’ятався Камо, — де ж купатимуться наші пташенята в перші дні?.. Марш усі по хатах: тягніть усе, що в кого є,— ночви, тази…

— Вірно, Камо, дорогий! Гусенята і качата, як вилупляться з яєчок, то відразу ж до води заквапляться, — підтримала його Анаїд. — Ідіть несіть ночви

Незабаром сарай був повний ночов, старих тазів, навіть великих і глибоких казанів. Грикор закінчував майструвати свою «ванну».

— Ну, отепер, — задоволено сказав він, — тепер вони можуть залишати свої шкаралупки і виходити. Будь ласка, милості просимо!

Що хоче повідомити Грикор

В той день Грикор, як завжди, чергував у сараї зранку.

В розпалі уроків увагу учнів привернула якась постать, що бовваніла на подвір’ї школи її робила руками якісь знаки.

Камо, який сидів недалеко від вікна, також виглянув на подвір’я і впізнав Грикора.

Грикор, побачивши Камо, підвів руки і показав йому вісім пальців. Його обличчя сяяло. Він підскакував на здоровій нозі, витанцьовував і, склавши долоню жменею, притулив її до шоки так ласкаво і ніжно, наче в руці у нього було щось дуже тендітне.

Камо зрозумів, радісно заметушився, хотів гукнути Армена, але, помітивши суворий погляд учителя, зніяковів і сів на місце.

На перерві Камо з Арменом побігли вниз сповістити приємну новину Асмік.

Побачивши їх радісні обличчя, Асмік вигукнула:

— Невже вилуплюються?!

— Ще й як! Грикор каже — вісім пташенят.

Не кажучи нічого одне одному, діти однаково відчували, що вони ні на хвилину більше не можуть залишатися в школі, і з дозволу Арама Акопяна побігли в сарай, не чекаючи закінчення занять.

Назустріч їм вибіг Грикор.

— Пташата, пташата!.. — вигукував він. — Батальйонами, цілими батальйонами вилуплюються!

— Де вони? Ну. підніми ж квочку, щоб подивитися… Ой, які гарнісінькі!.. Почекай, дай мені одне!

І Асмік обережно взяла з-під квочки крихітне, вкрите попелястим пушком пташеня з гарненьким жовтим дзьобиком і темносірими, кольору свинцю, ніжками. Притуливши пташеня до щоки, вона гріла його своїм диханням. Діти розгубилися, не знаючи, що робити.

Біля дверей сарая з’юрмився цілий натовп дітей і жінок

— Справді вилупилися? — недовірливо запитувала одна.

— Від квочок чи в тій бляшанці? — цікавилась інша. — Дайте глянути.

— Ні, ні! — охороняла вхід у сарай Асмік. — Розтривожите квочок, не можна!

Протовпившись, зайшов до сарая дід Асатур, який щойно повернувся з Севану.

Асмік в цей час відкрила інкубатор. Там, в м’якому, нагрітому батареями гнізді, копошилися десятки крихітних пташенят.

— Це ж чиї, доню? — спитав дід.

— Водяної курочки-лиски, дідусю, — ледве стримуючи радість, відповіла Асмік. — Поглянь, скільки ще яєчок пробито: так одне за одним і вилуплюються…

— Що ж нам тепер робити? — заметушився дід.

— Зваріть чаїні яєчка, — запропонував Армен.