Вахтанг Ананян – Таємниця гірського озера (страница 12)

Ставши біля дверей, дід Асатур зірким оком окинув колгоспні поля: чи не набрела туди худоба?

На схилі гори, біля села, знялась хмара куряви. Вона росла і наближалась. Старий приклав долоню дашком до лоба,

«Що це? — здивувався він. — Чому сьогодні так рано овець додому женуть?»

Клуби куряви наближалися, але їх збили не вівці. Близько десятка школярів з Аракс і Грикором на чолі тягли за собою колючі куші терничку. На брудному спітнілому і запорошеному обличчі Грикора палали великі чорні очі.

Струхнувши з себе пилюку, школярі, не відпочиваючи, заходилися працювати. Одні почали копати рівчак, інші обережно опускали в нього кореневища тернику і дбайливо засипали їх землею. Потроху навколо сарая виростала густа, непроникна жива огорожа.

В розпалі роботи до хлопчаків підійшли Баграт і Арам Акопян. За ними йшов Камо,

— Анархія!.. — почав було голова, але загнувся. — А знаєш, — сказав він учителеві, — в них дещо виходить. Проте ферму я оформлю лише тоді, як з’являться пташенята.

— А до того часу? — запитав стурбовано Камо.

— До того часу тільки корм видам… авансом. Більше нічого,

— А трудодні працівникам? — жартома запитав Камо.

— Що? Трудодні? Поки пташенят на власні очі не побачу, ніяких трудоднів!

У колгоспному сараї

«Коли ж вилупляться пташенята? Чи не захолонуть яєчка…» — тільки ці думки і хвилювали Асмік.

До полудня в сараї чергував Грикор, який учився на другій зміні, і стежив за поводженням квочок. Після уроків його зараз же підмінювала Асмік, при-ходячи в сарай просто з школи. Тут вона залишалася до вечора, тут і уроки готувала.

За Асмік в сарай прибігала мати.

— Ох, осліпла б я, доню! Адже ти сидиш тут голодна… Чому не приходиш обідати? — хвилювалась вона. Однак, зрозумівши, що дочку так чи інакше від інкубатора не одірвати, бігла додому, щоб принести їй обід.

Якось Грикор прийшов у сарай і заявив, що він більше не зможе чергувати, бо за два тижні, протягом яких він відлучався від худоби, на нього нарікають тваринники.

— Що ж робити? — жахнулася Асмік. — Хто догляне квочок, увечері і вночі почергує? Камо так завантажений — у нього і школа, і комсомольська організазація, і піонерські загони. Що нам робити? Сето може перебити всі яєчка.

— Мати твоя догляне, я її умовлю, — сказав Грикор.

Але Анаїд, завжди ласкава й добра, на цей раз, коли вони прийшли до неї, не погоджувалася:

— Та що ви, у мене й без вас турбот досить! І у мене є свій план у колгоспі… свої трудодні… не можу ж я від них відмовитись…

— Тітко Аиаїд, велике діло твої трудодні!.. Люди життя не шкодують…

Грикор, за звичкою, жартував, але Анаїд сприйняла його слова серйозно. Вони боляче вразили її; батько Асмік загинув на фронті.

Усмішка, що вигравала перед цим на приємному смаглявому обличчі Анаїд, зникла. В її великих гарних очах блиснули сльози.

— Та хіба ми не жертвували, Грикоре, любий? Навіщо ти мені такі слова говориш? — м’яким, материнським тоном дорікала попа хлопчикові,— Нема ж кому, крім мене, в нашій родині заробити…

В інший час Грикор ще пожартував би, але зараз в його очах не спалахнули, як завжди, веселі іскорки. Хвилювання, що охопило жінку, передалось і йому. Б горлі у хлопчика защеміло, серце стиснулось. Грикор швидко відвернувся, щоб Анаїд і Асмік не помітили, що його очі стали вологими.

Наступного дня Грикор з’явився в сараї з своїм сінником у руках.

— Отут я спатиму, поки курчата не вилупляться, — сказав він Асмік і почав збивати сіно, лаштуючи собі постіль в кутку сарая.

— А може, не треба? Адже простудитись можна?.. — намагалась відмовити його Асмік.

— Ні, — впевнено сказав Грикор. — Ти сама говорила, що яєчка гагар і чайок зникають. Хто їх краде?.. Треба нам про це довідатись?.. А яке я собі містечко влаштував, поглянь, — додав він, милуючись з своєї постелі.

Асмік сумно посміхнулась. Весь цей день вона була схвильована і в школі не могла зосередитись на уроках — не виходили з пам’яті повні сліз очі матері.

Грикор підійшов до неї, узяв за руку і лагідно сказав:

— Асмік-джан, сестро моя, не журися, не треба… Завинив учора перед твоєю матір’ю…

Асмік тепло поглянула на хлопчика. «А ми завжди вважали його легковажним! — подумала вона. — Який він вразливий!»

— Цікаво, Грикоре… але я не думаю, що яєчка краде в нас людина, — змінила вона тему розмови. — Злодій взяв би багато, а пропадають дрібниці — по одному, по два… Я спочатку і не помітила. Ну, стоїть ящик біля стіни, і кришка на ньому. Відкрила якось — здалося, менше яєчок стало. Кому, думаю, потрібні погані яєчка?

— Ти не подумала: «Хто в нашому селі, крім Грикора, ці яєчка їстиме?»

— Ти й справді не гидуєш: пригадую, як їв їх на озері. Але потайки ти ж не їстимеш?.. А іншого разу, — продовжувала Асмік, — дивлюсь, набагато менше стало. Давай, думаю, полічу. Полічила… чи не пам’ятаєш, скільки ми залишили яєчок на корм пташенятам?

— Пам’ятаю — сто шістдесят три.

— Так-так, сто шістдесят три… Лічу: всього сто двадцять одно. І найбільше чаїних яєчок невистачає… Хто ж їх краде, як ти гадаєш?

— Я довідаюсь… Адже я сплю, як заєць, з розплющеними очима, — заспокоїв її Грикор.

В наступні дні Грикор розповідав своїм товаришам до того смішні пригоди, що вони ніяк не могли зрозуміти, де правда, а де кумедна вигадка.

— Ну, як тобі спалося? — спитав його якось Камо.

Перед уроками він з Арменом і Асмік забігли взнати, як ідуть справи на фермі.

— Я уже казав Асмік, що мені може позаздрити царський собака, — весело відповів Грикор. — Але цієї ночі я не спав. Одна з наших залізних квочок так стогнала, так рипіла цілу ніч, що у мене серце стискалося. Хвора, мабуть, бідна… Армене, поглянь — чи не підскочила у неї температура?. А кури?.. Прислухався до їхнього квоктання — і що ж чую? «Давайте, — говорять, — придушимо цих залізних квочок! Якщо вони будуть сотню за сотнею курчат виводити, що ж нам, бідним, залишається робити?.. Загинемо… Ніхто нас більше не підсипатиме, позбавлять нас материнства». Що поробиш, просто звичайні материнські ревнощі.

Товариші засміялися.

— Еге, — говорив далі уже серйозно Грикор, — повірите ви мені, коли скажу, що цієї ночі я зловив злодіїв?

— Зловив злодіїв?.. Хто ці злодії?..

— Миші.

— Вигадуєш? Як можуть миші красти яєчка! — махнула рукою Асмік. — Я б ще повірила коли б ти сказала, що миша прогризла в яєчку дірочку і виссала. А ціле? Як може миша украсти яєчко?

— Ото ж то, що ціле! Так ціле і тягнуть до себе в нірку. Яєчню там роблять для своїх мишенят. Адже й вони матері, і в них серця материнські… Але слухайте, що я вам розповім. Погляньте-но на ящик, бачите, яку вони в ньому дірку прогризли? Через оцю саме дірку вони і тягають яєчка. Чую вночі — шкребуться… Прокинувся, прислухався. Залізна квочка важко стогне, а перед ящиком миші метушаться. В стіні — щілини, крізь них промені місяця пробиваються, добре видно. Дивлюся, миші навколо яєчка танцюють. Вони всі темпі, а яєчко — біле, так і світиться. Затамував подих. Що далі буде?.. А вони що б ви думали? котять яєчко. Потім одна з них лягла на спину і задерла догори лапки, а інші оточили яєчко, потім — лапками, боками, голівками- підштовхують, піднімають його… Так і викотили тій мишці на живіт, а вона обхопила його міцно лапками та ще й притиснула довгим хвостиком: ну просто як людина, коли її повалити їм спину, а на груди діжечку покласти…

— Вигадуєш, Грикоре!

— От диваки! їм правду говориш — не вірять, брешеш — знову не вірять, — пробурчав Грикор. — Ну, коли ж я що-небудь вигадував? — щиро обурився він. — Не треба, не розповідатиму, якщо ие вірите…

— Ні, ні, Грикоре, говори далі! — вигукнула Асмік. — Тільки це вже дуже незвичайне.

— Я так само не повірив би, але ж на власні очі бачив…

— Ну, ну, що ж далі було?

— А далі ось що. Решта мишей впряглася в цю мишу, що яєчко тримала, — вчепилися вони їй у вуха, схопили за голову і потягли, як санчата… Правда, їй, мабуть, не з медом було — спинка-бо зношувалася, терлася об землю, — та що поробиш: треба ж про діток думати. — Так ось, на її животику і в’їхала яєчня для мишенят прямісінько в їхнє гніздечко… Хотілося мені підвестися, налякати злодійок, та роздумав. «Нехай собі, думаю, — мишенята їдять на здоров'я». І прикинувся, ніби міцно сплю, щоб не заважати їм…

Діти посміялися з оповідання Грикора, але так і не зрозуміли: вигадав він все це чи насправді миші крадуть яєчка?

Хвилювання

— Назавтра чекатимемо водяних курочок. Завтра — двадцять перший день, — сказав Камо.

А можуть і не вилупитися, — заперечив Армен. — Вони відмінні від свійських.

— Чим відмінні? — запитая Камо. — Асмік, ти раніше не виводила лисок?

— Ні, - похитала головою Асмік.

— Чим відмінні? — перепитав Армен. — А тим, що лиски належать, за прийнятою в науці класифікацією птахів, до десятого ряду, середнього між рядами куриних і журавлиних. До сім’ї пасту пікових.

— Ого, яка вченість! Та ти став справжнім птахівником, — засміявся Камо.

— Аякже! Якщо ми вже влаштовуємо птахівницьку ферму, треба й літературу відповідну читати… Значить, я й говорю: важко сказати, коли вилупляться лиски. Про це я нічого не знайшов навіть у Брема.