Вахтанг Ананян – Таємниця гірського озера (страница 14)

— Зваримо, зваримо, але яєчок мало, все одно невистачить, — сказала Асмік.

— Не хвилюйся, онуко, — заспокоїв її дід Асатур. — Я з-під каменя дістану. Поки що зваріть чаїні яєчка, я щось надумаю.

Згорнувши свою довгу бороду і обережно вложивши її в архалук[3], дід поспішив до правління колгоспу.

— Баграте, рідненький, дай-но нам із складу яєчок, штук сто, — пташенята вилупились, їсти, хочуть! — ще з порога закричав дід.

— Легко сказати сто яєчок! Що ж накажеш, у дитячого садка відняти, дітей залишити голодними? Ваших пташенят годувати, щоб їли, росли і розліталися?..

Дід розсердився:

— Кажуть тобі— ось зараз, у цю хвилину яєчок дістань! Ну і черстві ж ви люди… Діти ось уже місяць ні сну, ні спокою не знають, а ви хоч би що! Пиши, скоріше пиши, а то, клянусь бородою, кинджал витягну! — погрожував дід. але, звичайно, зовсім не серйозно.

— Це що ж? До кинджала справа дійшла? — усміхаючись, запитав Арам Акопян, входячи в кімнату.

— Та ось, — сказав Баграт, непомітно підморгнувши вчителеві,— зв’язався старий з дітьми, а тепер вирішив мене життя позбавити: вимагає, щоб яєчок для пташенят відпустив. Але марно! Поки пташенят не побачу на власні очі, нічого не відпущу. На все порядок, рахунок…

— Пташенят повний сарай, іди подивись! — продовжував дід Асатур.

— Гаразд, підемо подивимося.

Назустріч їм з сарая вибігла Асмік:

— Дядьку Баграт, ну коли ж ви нашу ферму визнаєте?

Суворе обличчя Баграта посвітлішало, очі потепліли. Щоразу, коли він зустрічав цю дівчинку, його серце лагідніло, суворий погляд добрішав. Батько Асмік — Ованес, прямодушна і чесна людина — рука в руку з Багратом бився проти фашистів і з одного казанка з ним їв, а якось в штиковому бою врятував йому життя. На руках у Баграта Ованес і помер, віддавши своє життя за радянську Вітчизну в битві на берегах Одера.

Баграт мовчки погладив шовкове темнокаштанове волосся дівчинки і непомітно зітхнув.

Увійшовши в сарай, він побачив пташенят і усміхнувся.

«Настрій кращає», підморгнув товаришам Грикор.

— І справді вилупились! — сказав Баграт. — Тепер інша справа, тепер рахівник може оформити вашу витівку.

Він витяг з кишені блокнот і, написавши записку, віддав її Грикорові. Той поспішив, шкутильгаючи, до колгоспної контори.

— Отепер, Баграт-джан, ти врятував своє життя, — засміявся дід Асатур.

— Нічого не зробиш, доведеться ферму твоїх учнів узаконити, — сказав Баграт Араму Акопяну.

Дружньо розмовляючи, вони вийшли. Школярі відчували, що розмова точиться про задуману ними громадську справу, і обличчя їхні світились радістю.

Завідуючий складом, буркочучи, відпустив яєчка. Він, як і багато інших, не вірив в успіх цієї справи.

Незабаром пташенята лиски, постукуючи дзьобиками, їли жовтки крутих яєчок, а дід Асатур дивився на них і самовдоволепо погладжував бороду. Він, здавалося, помолодішав.

— Доню, коли ж вилупляться гусенята?

— Скоро, скоро… У них ще є час до наступного дня.

— А качки? — запитував старий Асатур. І він став нетерплячим, як діти.

— Чирки вилупляться, мабуть, завтра-післязавтра, А в цьому інкубаторі є те яєчка і мармурових качок.

В наступні дні справді почали вилуплюватися каченята. Сарай сповнився їхнім веселим писком. Ще крихітні, вони, побачивши воду, поспішали до ночов і зграйками плавали і пірнали з таким виглядом, ніби добували собі поживу. Годували їх сиром, крутими, дрібно накришеними яєчками.

Одного разу, зайшовши в сарай, Асмік зупинилась, здивована. В кутку на соломі була складена гірка яєчок. Поруч, напочіпки, сидів Грикор і перераховував їх.

— Звідки? — запитала Асмік.

— Пам’ятаєш, миші у нас позичали. Тепер повернули з пошани до мене. Вам би вони не віддали.

— Грикоре, скажи правду: де добув?

Кажу вам: миші посоромились своєї розбійницької поведінки і повернули назад…

Так діти і не довідались, звідкіля добув Грикор яєчка. Не домоглися серйозної відповіді. Хіба то справді знайшов мишачий склад?..

— Ану, полічи. Асмік. По-моєму, скільки взяли, стільки й віддали. Лише троє я їм залишив, для іхиіх дитинчат: шкода мені їх стало, — сказав Грикор.

— Так, значить, жодного й не з’їли? — здивувався Камо.

— Уяви собі, жодного. У них поки що мишенят нема: про майбутніх піклувалися. Подумайте тільки, які щирі батьки! А ви ще ставитеся з презирством до мишей. Я б просто розцілував їм мордочки за добрі їхні серця.

— Тьху! Ти знову?. Ох, і як же миші ненавидять зараз Грикора! — весело засміялася Асмік. Вночі прийдуть, як він спатиме, і відкусять йому носа.

— Так я тут і залишуся, щоб вони мене загризли! Досить, шабаш! Я свій обов’язок виконав. Два батальйони пташенят від мене одержали? Мою частих? Ну й прощавайте!

— Ні, Грикоре, гусячим яєчкам ще час не прийшов, їм ще день полежапі треба. Ще на дві-три нічки залишся, упрошував його Камо.

— Ну, якщо секретар комітету комсомолу наказує, треба підкоритися, нічого не зробиш!

Тривожний день

Настав двадцять восьмий день.

В той момент, коли перше гусеня заворушилося в яєчку і пробило шкаралупку своїм жовтеньким, але вже зміцнілим дзьобиком, Армен, який сидів біля інкубатора і не відводив очей від термометра, враз злякано скочив з місця.

— Асмік, температура падає! ледь переводячи подих, сказав він.

— Як? В обох? — занепокоїлась Асмік.

— Ні, лише в цьому.

— Чому?

— Енергія в акумуляторах виснажилась.

— Що ж тепер буде?

— Охолонуть яєчка. Треба скоріш знайти нові акумулятори,

Асмік побігла кликати на допомогу Камо.

Він зараз же прибіг у сарай Удвох з Арменом вони відшукали діда Асатур і Грикора, порадилися з ними, але нічого придумати не змогли

Скориставшись відсутністю хлопчиків, біля сарая з’явився Сето і його брат Арто. В обох у руках були лук і стріли.

— Дай-но я випущу дві-три стріли крізь дірку в дверях. Яєчок з десяток розіб'ю, — запропонував Сето. — Нехай Асмік поплаче!

— Шкода, адже в яєчках пташки, вагаючись, сказав Арто.

— Шкода? Мене ти не пожалів, коли вони на мене всі напали?.. І помітитися за брата не можеш. Ех, ти!..

Натягнувши тятиву лука, Сето підкрався до сарая і випустив крізь щілину в дверях кілька стріл.

Обливаючись слізьми, з сарая вибігла Асмік з пораненою куркою в руках, але братів уже не було й сліду.

— Невже у вас невистачить сил спинити цього хулігана? Погляньте лишень, що він наробив своїми стрілами! — поскаржилась Асмік Камо і Арменові, які в цей час підійшли. — Курку поранив, кілька гусячих яєчок розбив.

— Заявимо в сільраду, — запропонував Грикор.

— Мужчина повинен власною рукою розправлятися з негідниками, — сказав дід Асатур. — Скаржитись недостойно мужчини.

Армен замислено похитав головою:

— На нього треба вплинути, тут силою нічого не вдієш.