Вахтанг Ананян – Таємниця гірського озера (страница 15)

Камо посміхнувся і в’їдливо сказав:

— Вплинути? Ласкою, може?..

— Його треба примусити розкаятись, Армен має рацію, — промовила Асмік.

— По-моєму, він просто роздратований, заздрить нам, нашій роботі. Він, мабуть, не від того, щоб помиритися і подружитися з нами Його виправити можна.

— Ех, Армене, — безнадійно махнув рукою Камо.

Вони зайшли в сарай.

— Температура спала, серце не б’ється, — сказав Грикор, помацавши інкубатор, — Він, бідний, і справді здихає.

Асмік мало не пирснула, але, поглянувши на Камо, стрималась — таке в нього було суворе обличчя.

— Як же ти рахував? Адже ти запевняв, що енергії цілком вистачить? — запитав Камо в Армена. В його голосі звучав докір.

— Помилився, мабуть.

— Якщо акумулятор поставити в автомобіль. багато сили він втратить? — несподівано запитав Грикор, ніби щось пригадавши.

— Звичайно.

— Оце-то так! вигукнув Грикор, — Чому ж я вам не сказав! Адже цей акумулятор, що ти останнього разу приніс, завідувач складу раніше давав шоферові.

— Як?! — схопився з місця Камо.

— Дуже просто. Шофер просив дати йому акумулятор, а завскладом сказав, що акумулятор є, тільки він не може дати його, бо хлопці взяли, а крім того, страшно діда Асатура. Шофер почав вимагати: «Вся справа зірветься, якщо не піде машина». Ну, тоді завідувач поступився. «Бери, — каже, — тільки поверни швидше.»

— А ти Армена обвинувачуєш, що він помилився в розрахунках — дорікнула йому Асмік.

— Адже він учений, хіба він може помилитися в лічбі? Якщо помилиться позбавимо звання. Хіба він може порахувати неправильно? — образився за Армена Грикор.

Камо, обурений, накинувся на Грикора:

— Чому ж ти не сказав нам вчасно?

— Досить обвинувачувати один одного, треба швидше придумати, що робити, — втрутився Армен. — Коли б тут була колгоспна машина, зняли б акумулятор.

— Чому ти втрачаєш надію? Привеземо з міста, — хотів підбадьорити його Камо.

— З міста?.. Поки поїдете, знайдете, привезете, — охолонуть яєчка… і це, що проклюнулось, скоро помре.

— Помре? — захвилювалась Асмік. Вона схопила яєчко і почала гріти його своїм диханням. — Я не дам померти ні одному пташенятку. Ну, швидко придумайте що-небудь! — говорила вона, ледь стримуючи сльози.

— Дідусю, ми тебе запитували, — сказав Камо, — ти нічого не відловів. Невже й ти не придумаєш, як врятувати гусенят?

— Не все в книжках знайдеш, не завжди і дідівський досвід помагає… Яєчко — справа жіноча. Ходімо до моєї старої — її запитаємо: вона багато квочок за своє життя підсипала.

Бабуся Наргіз зустріла дітей ласкаво і, вислухавши їх, запитала:

— А скільки днів залишилося?

— Один.

— Один лише?..

Але перш ніж відповісти дітям на їхнє запитання, бабуся одразу ж, за мисливським звичаєм свого чоловіка, накрила на стіл і почала частувати дітей всім, що було в хаті.

— Бабусю, нам не до їжі: вона зараз в горлі застряне. Ти нам допоможи, скажи, як пташенят врятувати? — упрошував стару Наргіз Камо.

— Їжте, дітки, їжте. Все скажу. І цьому зарадити можна, не лякайтеся, — спокійно говорила стара, підсовуючи дітям тарілки з сиром. — Їж, рідненький, — повторила вона, цілуючи Камо. — Ти зовсім забув про бабусю через цих твоїх курчат.

— Не хочу я їсти, бабуню! Ти мені скажи, як врятувати пташенят? — нетерпляче твердив Камо.

Стара Наргіз усміхнулась. Її добре маленьке і худеньке обличчя покрилося тонкою сіткою зморщок.

— Ну, — сказала вона, — є такий спосіб. Якщо трохи подержати яєчко за пазухою чи під пахвами — вилупляться. Буває так: виведе курка кілька курчат, ходить біля них, а решту яєчок кидає — не хоче досиджувати. Кілька разів я такі яєчка у себе за пазухою доношувала.

— Ну, вчений брате, що ти скажеш на це? — запитав Камо в Армена.

— По-моєму, це не суперечить науці. Для виведення курчат потрібне лише рівномірне тепло і нічого більше. Але в книжках пишеться, що температура по винна досягати тридцяти дев’яти граду сів, а нормальна температура у людини не вища за тридцять сім… Як же так, бабусю?

— У ваших градусах я нічого не розумію. любий мій, — спокійно відповіла Наргіз. — В останній день курча — вже готова птиця, йому вже дихати повітрям треба, бігати, їсти. Тепла людини для нього досить, А Градусів я не знаю… Знаю лише, що зігрієш на грудях — неодмінно вилупляться, виживуть.

— Вірно, вірно! — підтримав бабусю Армен. — Зрозуміло. — і Армен, завжди спокійний, в збудженні підвівся з місця.

— Отже, так і зробимо, Асмік, збирай школярів! — наказав Камо.

Побачивши Камо і його товаришів занепокоєними, школярі відчули, що трапилось погане. Особливо поганою ознакою здалося їм, що й Грикор похмурий.

— Що сталося? — тривожно запитували вони.

Камо коротко повідомив про те, що трапилось на фермі.

— Для врятування життя гусенят ви повинні по кілька годин погріти під пахвами яєчка, — сказав він.

Ця незвичайна пропозиція спочатку всіх вкрай здивувала. Її готові були прийняти за жарт.

— Це як? Стати квочками? — запитала одна маленька насмішниця і пирснула.

Всі засміялись.

Але тут схвильовано заговорила Асмік:

— Треба поспішати, треба поспішати! Не можна запізнюватись — адже там умирають маленькі безпорадні пташата! Прошу вас… — Голос у Асмік затремтів.

Хвилювання, що охопило Асмік, передалося всім. Школярі, які хвилину тому весело жартували, посерйознішали.

— Ну, чого ж ми чекаємо? — пролунав дзвінкий голос Аракс. — Ходімо, ходімо рятувати гусенят!

Діти кинулися до колгоспного сарая.

— Будьте обережні, не розчавіть яєчка у себе під пахвами, — попереджувала всіх Асмік. — Якщо не вилупляться— не втрачайте надії: можуть трохи запізнитися.

— Горе тому, хто розчавить яєчко з пташеням всередині! — грізно насупив брови Грикор.

— Ця залізна квочка нас знеславила перед селом, — бубонів дід Асатур.

Але й він, сховавши на грудях кілька яєчок, поніс їх своїй старій.

— Бери, Наргіз, бери… Нічого не зробиш — коли помилились, треба виправлити помилку, — сказав дід дружині. -Та ти пішла б до дітей, показала, як треба робити, а то вони всіх гусенят передушать.

…Асмік і сама не спала цілу ніч і матері не давала заснути.

— Мам, мам, пташеня знову стукнуло… Але чому ж не вилуплюється? — безперестанку говорила вона матері.

Щоб не заснути, Асмік почала читати, але незабаром книжка вислизнула з її рук і впала на підлогу. Асмік перелякано схопилася. Першою думкою її було: чи не задушила вона пташенятко?

Ніби у відповідь на запитання дівчинки під пахвою у неї щось заворушилося.

Асмік сунула руку за пазуху, намацала і вийняла уламки шкаралупи, а потім крихітну істоту: жовтеньку, кругленьку, з плоским, ще м’яким дзьобиком, з пушком, що ледь-ледь пробився. Безпорадна, вона до сліз схвилювала дівчинку.

— Яке славненьке, яке гарненьке! — повторювала Асмік, розглядаючи новонароджене гусеня, що сиділо у неї на долоні,

— Доню, що це в тебе? Вилупилося? — почувши її голос, прокинулась мати.

— Ти поглянь, мам… воно ще мокреньке… дати йому зараз яєчного жовтка?.. Ой, воно може замерзнути!