Уолтер Миллер-мл. – Кантика для Лейбовіца (страница 54)

— Внесіть хліб для благословення, — гукнув абат, і нарешті можна було сідати до запізнілої вечері.

Після молитви абат іще раз подивився на стіл жебрака. Старий обвівав свій суп чимось схожим на накривку від кошика. Церкі знизав плечима, відмахнувся від мани, і вечеря розпочалася у врочистій тиші.

Тієї ночі комплета, вечірня молитва Церкви, проходила особливо проникливо.

Але після неї Джошуа спав погано. Вві сні він знову бачив пані Ґральс. А ще — хірурга, котрий гострив ніж, примовляючи: «Це каліцтво треба прибрати, поки воно не стало злоякісним». І обличчя Рейчел розплющило очі та спробувало заговорити до Джошуа, але він ледве міг розчути сказане й геть не зрозумів.

— Чуття не я порок, — нібито промовляла вона. — Поріг нечуття. Я є.

Монах нічого не міг розібрати, але намагався дотягнутися до неї і допомогти. Та між ними немовби постала прозора гумова стіна. Він спробував прочитати її слова по губах. Я є... я є...

— Я є Непорочне Зачаття, — долинув до нього шепіт уві сні.

Чоловік спробував прорвати це гумове скло руками і врятувати її від ножа, але спізнився. Все навколо залила кров. Із дрожем він прокинувся з блюзнірського кошмару та заходився читати молитви. Однак варто було заснути — і перед його очима знову стояла пані Ґральс.

Ніч видалася неспокійною, і належала вона Люциферу. Тієї ночі Атлантична конфедерація атакувала азійські космічні установки.

У швидкій відплаті загинуло одне стародавнє місто.

Розділ 26

— Повідомлення Системи оповіщення при надзвичайних ситуаціях, — лунало із динаміків, коли після утрені наступного дня Джошуа зайшов до кабінету абата. — Прослухайте свіжі дані про поширення зони зараження, що виникла внаслідок ворожого ракетного удару по Тексаркані...

— Викликали, домне?

Церкі махнув рукою, аби монах помовчав, і показав на крісло. Священик мав виснажений та знекровлений вигляд, мовби надів металево-сіру маску крижаного самовладання. Джошуа здалося, що за ніч настоятель ніби зморщився та значно постарів. Вони похмуро вислухали голос, звук якого плавав та затихав у чотирисекундному інтервалі через короткоперіодичні вимикання та вмикання передавальних станцій, що таким чином намагалися перешкодити наведенню зброї неприятеля:

— ...але спершу ми зачитаємо офіційну заяву Верховного командування. Королівська сім’я перебуває у безпеці. Повторюємо: нам відомо, що королівська сім’я перебуває у безпеці. Під час ракетного обстрілу Ради регентів в столиці не було. Жодних заворушень поза межами району враження не спостерігається і не очікується.

Тим часом Світовий суд націй видав резолюцію про припинення вогню. Голови держав, винні в її порушенні, оголошуються умовно поза законом. Для них передбачена найвища міра покарання. Умовний вирок стає реальним лише в разі непокори. Обидва уряди негайно телеграфували в Суд та повідомили про визнання його рішення, відтак це говорить про високі шанси того, що конфлікт був вичерпаний упродовж кількох годин після запобіжних заходів, ужитих стосовно деяких незаконних космічних установок, що до нього й призвели. Минулої ночі Військово-космічні сили Атлантичної конфедерації завдали несподіваного удару по трьох секретних азійських пускових базах на зворотній стороні Місяця, а також повністю знищили ворожу космічну станцію в складі системи наведення ракет системи «космос — земля». У відповідь ми очікували на удари по наших військових у космосі, але варварський напад на столицю перетворився на крик відчаю, до якого ми виявилися не готові.

Спеціальне інформаційне повідомлення: Наш уряд щойно заявив про готовність дотримуватися десятиденного режиму тиші, якщо супротивник погодиться провести негайну зустріч міністрів закордонних справ і найвищих військових чинів на острові Ґуам. Очікується, що неприятель зголоситься на таку пропозицію.

— Десятиденний, — простогнав абат. — Нам же його не вистачить.

— І попри те, азійські радіостанції продовжують наполягати на тому, що нещодавній термоядерний інцидент в Іту-Ван, внаслідок якого загинуло приблизно вісімдесят тисяч осіб, стався внаслідок збою в траєкторії ракети Атлантичної конфедерації, а тому знищення міста Тексаркани є своєрідною відплатою...

Абат рвучко вимкнув приймач.

— І хто ж правий? — тихо промовив він. — Кому вірити? Яке це все має значення? Якщо на масове вбивство відповідати масовим убивством, на зґвалтування зґвалтуванням, платити ненавистю за ненависть, точне сенс питати, чия сокира кривавіша? Зло на злі і злом поганяє. Невже існує виправдання нашій «поліцейській операції» в космосі? Звідки нам це знати? Безперечно, ніякого виправдання тому, що вони вчинили, немає.. Чи все ж таки є? Нам відомо тільки те, що говорить та штука, але ж вона не вільна. Азійське радіо має заявляти те, що не дратуватиме їхній уряд: наше має віщати про те, що не ображатиме почуттів наших патріотично налаштованих покидьків, і це дивним чином збігається з тим, що наш уряд очікує від них почути. То в чому різниця? Господи Боже, та якщо вони по-справжньому влучили по Тексаркані, то там не менше півмільйона трупів. З мене ладні вирватися слова, яких я раніше навіть не чув. Жаб’ячий кизяк! Гнійна баба! Гангрену їм в душу! Навіки прогнила голова! Ти мене розумієш, брате? А Христос же дихав із нами тим самим стервозним повітрям. Який же покірливий Господь Усемогутній в своїй Силі! Яке безмежне почуття гумору! Йому — та й стати одним із нас! Цар Усесвіту, прибитий до хреста, наче якийсь єврейський Шлеміль[212], такими, як ото ми. Кажуть, що Люцифера скинули на землю, бо він не схотів поклонитися втіленому світу[213]. Напевно, в Лукавого геть немає почуття гумору! Господь Якова, Господь навіть Каїна! Навіщо вони усе це повторюють знову?

Перепрошую, я просто шаленію, — додав абат, не стільки звертаючись до Джошуа, скільки до стародавньої дерев’яної скульптури святого Лейбовіца в одному із закутів кімнати. Він пригальмував та уважніше подивився на її лик. Статуя була стара, навіть древня. Хтось із його попередників переніс було її у підвальне сховище, де вона в темряві збирала куряву, аж поки грибок не поточив дерево, виївши яру текстуру і не зачепивши озиму, так що обличчя рясно вмережили глибокі зморшки. Святий надів дещо сатиричну посмішку. Церкі, власне, й порятував статую із забуття тільки через неї.

— Слухай, ти бачив учора того старого жебрака в трапезній? — раптом запитав він, не відриваючи погляду від посміху на скульптурі.

— Не бачив, домне, а що?

— Забудь. Мабуть, облуда якась. — Настоятель тицьнув пальцем у шар порохна під дерев’яним мучеником. «Ось де ми всі стоїмо, — подумав він. — На трухлявині минулих гріхів. Деякі з них належать мені. Мені, Адамові, Іродові, Юді, Ганнеґанові, мені. Всім. Кульмінація завжди настає, коли державницького колоса, загорнутого в мантію божества, сягає гнів Небес. Чому? Ми вельми голосно кричали: Богові повинні коритися й держави, не тільки люди. Кесар — це жандарм Господа Бога, а не його повноважний наступник, не Його спадкоємець. На всі віки, для всіх народів... „Хто би не підніс якусь расу, Державу чи будь-який її прояв або ж форму втілення влади понад їх узвичаєну цінність, хто би не повважав їх ледь не своїми кумирами, той спотворює та переінакшує лад речей, установлений та створений Богом...“ Звідки ж ці слова? Мабуть, їх сказав Пій Одинадцятий[214], — припустив він... — Тисячу вісімсот років тому. Проте коли Цезар отримав засоби для знищення світу, хіба його не зробили богом? Тільки зі згоди людей, тих самих покидьків, які волали: „Non habemus regem nisi caesarem“[215], стоячи перед Ним, Утіленим Богом, обсміяним та обпльованим. Ті самі покидьки, що на смерть замордували Лейбовіца...»

— Знову ця кесарева божественність...

— Домне?

— Це все минуще. Браття вже зібралися в дворі?

— Коли я там проходив, то була десь половина. Піти перевірити?

— Так. А потім вертайся. Мені тобі треба дещо сказати, перш ніж удвох вийдемо до них.

Іще до повернення Джошуа абат дістав із сейфа в стіні документи, які стосувалися «Quo peregrinatur».

— Прочитай резюме, — наказав він ченцеві. — Поглянь на організаційну схему, ознайомся з процедурою. Тобі доведеться все це вивчити в деталях. Але пізніше.

Поки Джошуа читав, над їхніми головами гучно задзижчало внутрішнє оповіщення.

— Превелебний отець абат Джетра Церкі, будь ласка, — гугнявив голос автоматизованого оператора.

— Слухаю.

— Екстрена телеграма від Сіра Еріка кардинала Гоффстраффа, Новий Рим. Зараз кур’єри ще не працюють. Зачитати?

— Так, зачитайте текст. Я потім когось відправлю по неї.

— Ось що написано: «Grex peregrinus erit. Quam primum est factum suscipiendum vobis, jussu Sanctae Sedis. Suscipite ergo operis partem ordini uestro propriam...»[216]

— Чи можете одразу перекладати південно-західною? — запитав абат.

Оператор послухався, але в жодному з варіантів нічого несподіваного нібито не прозвучало. Це було підтвердження плану дій та прохання прискоритися.

— Отримання підтверджую, — нарешті промовив Церкі.

— Щось відповідатимете?

— Запишіть, будь ласка: «Eminentissimo Domino Eric Cardinali Hoffstraff obsequitur Jethra Zerchius, A. O. L., Abbas. Ad has res disputandas iam coegi discessuros fratres ut hodie parati dimitti Romam prima aerisnaue possint»[217]. Кінець тексту.