Уильям Блэтти – Екзорцист (страница 69)
— Ні, працює над новою книжкою.
— Допомагай нам, Господи! Але чи він не застарий для цього? Як у нього зі здоров’ям?
— Ну, мабуть, незле, а то б не гасав світом, розкопуючи могили, як ти гадаєш?
— Так, у цьому щось є.
— Крім того, він має досвід, Майку.
— Я цього не знав.
— Ну, принаймні так кажуть.
— А коли це було? Я маю на увазі досвід?
— О, я думаю, років десять-двадцять тому, десь в Африці. Сам екзорцизм тривав, здається, кілька місяців. Я чув, що він тоді ледве сам залишився живий.
— Ну, тоді сумнівно, що він захоче ще раз це повторити.
— Ми тут робимо те, що нам звеліли, Майку. Усі бунтарі перебувають там, з мирянами.
— Дякую, що нагадав.
— Ну, то що ти думаєш?
— Слухай, це вже я залишаю на розсуд тобі й керівництву.
Рано ввечері того ж дня юний схоласт, що готувався стати священиком, прямував територією Вудстоцької семінарії в штаті Меріленд. Він розшукував худорлявого й сивочолого старого єзуїта. Знайшов його на стежці в гайочку, де той прогулювався на самоті. Вручив йому телеграму. Старий священик спокійно подякував йому, а тоді продовжив свої роздуми й свою прогулянку на лоні природи, яку він так любив. Час від часу він зупинявся, щоб послухати спів вільшанки, подивитися на барвистого метелика, що сів на гілочку. Телеграму він не розгортав і не читав. Він знав, що там написано. Прочитав її ще в куряві храмів Ніневії. Був до цього готовий.
Він продовжив ритуал прощання.
Частина четверта. «І нехай моє волання дійде до Тебе…»
Хто пробуває в любові, пробуває той в Бозі, і в нім Бог пробуває!
Розділ перший
Кіндермен замислено схилився над столом у тремтливій пітьмі свого кабінету. Трішки підлаштував промінь настільної лампи. Перед ним лежали записи, стенограми, свідчення, теки з документами, звіти криміналістів, зроблені від руки нотатки. Розмірковуючи, він акуратно розклав усе це перед собою своєрідним колажем у формі троянди, немовби заперечуючи тим самим потворний висновок, до якого підводили його ці матеріали і який він відмовлявся сприйняти.
Енґстром був невинний. У мить смерті Деннінґза він був у дочки, приносив їй гроші для закупівлі наркотиків. Він збрехав про те, куди ходив того вечора, захищаючи її саму й оберігаючи її матір, що вірила в те, що Ельвіри вже немає на світі, а отже, вона вже не може завдати собі жодної шкоди й цілком здеградувати.
Кіндермен довідався про все це не від Карла. Того вечора, коли вони зустрілися в Ельвіриному коридорі, Карл уперто мовчав. Лише після того, як Кіндермен повідомив Ельвіру про те, чим загрожує батькові справа Деннінґза, вона наважилася розповісти правду. Знайшлися свідки, готові це підтвердити. Енґстром був невинний. Невинний і мовчазний стосовно подій, пов’язаних із родиною Макніл.
Кіндермен нахмурився, розглядаючи колаж: композиції чогось бракувало. Він пересунув одну з пелюсток — кутик письмового свідчення — трошечки нижче й правіше.
Троянди. Ельвіра. Він суворо її попередив: якщо впродовж двох тижнів вона не ляже до клініки, він зробить усе, щоб назбирати достатню кількість свідчень для її арешту. Хоч він і не вірив, що вона це зробить. Були часи, коли він дивився на закон пильно й не кліпаючи, немов на полуденне сонце, сподіваючись, що це його засліпить на короткий час і жертві його переслідування пощастить утекти. Енґстром був невинний. Що залишалося? Детектив із сопінням змінив позу, а тоді заплющив очі й уявив себе в гарячій пінистій ванні. «Повний ментальний розпродаж! — проголосив він сам собі. — Робимо нові висновки! Немає залишитися нічого! Абсолютно!» — додав він суворо, а тоді розплющив очі й заново проаналізував приголомшливу інформацію.
Факт. Смерть режисера Берка Деннінґза якимось чином явно пов’язана з оскверненнями в Святій Трійці. В обох випадках залучено чаклунство, а невідомий осквернитель міг легко стати вбивцею Деннінґза.
Факт. Фахівець із чаклунства, єзуїтський священик, неодноразово відвідував будинок родини Макніл.
Факт. Машинописний аркуш паперу з текстом блюзнірської вівтарної картки, знайденої у Святій Трійці, перевірено на наявність відбитків пальців. Відбитки виявлено з обох боків. Деякі належать Деміенові Каррасу. Але є й інші, що, судячи з розмірів, могли належати особі з дуже маленькими руками, цілком імовірно, що дитині.
Факт. Машинопис на вівтарній картці проаналізовано й порівняно з машинописом незавершеного листа, що його Шерон Спенсер витягла з друкарської машинки, зіжмакала й кинула в кошик для сміття, але не влучила, тоді як Кіндермен розпитував Кріс. Він підняв цей аркуш і нишком виніс його з будинку. І цей лист, і текст на вівтарній картці надруковані на тій самій машинці. Проте у звіті зазначено, що друкували їх різні люди. Особа, що друкувала блюзнірський текст, вдаряла по клавішах набагато сильніше, ніж Шерон Спенсер. Поза тим ця особа явно не була новачком, що друкує одним-двома пальцями, а друкувала професійно й досвідчено, до того ж напрошується висновок, що невідомий автор тексту вівтарної картки був наділений неймовірною силою.
Факт. Якщо смерть Берка Деннінґза не сталася внаслідок нещасного випадку, його вбила особа, наділена неймовірною силою.
Факт. Енґстром тепер поза підозрами.
Факт. Перевірка замовлень авіаквитків на внутрішні рейси показала, що Кріс Макніл возила дочку в Дейтон, штат Огайо. Кіндермен знав, що дочка захворіла, отже, її возили до клініки. А в Дейтоні це мала б бути клініка Беррінджера. Кіндермен узяв довідки, і в клініці підтвердили, що дочка була там на обстеженні. У клініці відмовилися розголошувати природу її хвороби, але це явно був серйозний психічний розлад.
Факт. Серйозні психічні розлади часом характеризуються надзвичайною фізичною силою.
Кіндермен зітхнув, заплющив очі й похитав головою. Він знову дійшов того самого висновку. Тоді розплющив очі й подивився в серцевину паперової троянди: вицвілий старий примірник загальнонаціонального журналу. На обкладинці були Кріс і Реґана. Він придивився до доньки: миле веснянкувате личко, кінський хвостик зі стрічкою, усмішка, брак передніх зубів. Він задивився в темряву за вікном, де починала сіятися мжичка.
Тоді спустився в гараж, сів у чорний седан без розпізнавальних знаків і поїхав лискучими від дощу вулицями до Джорджтауну, де припаркувався на східному боці Проспект-стрит і кілька хвилин мовчки сидів, дивлячись на Реґанине вікно. Може, постукати у двері й наполягти на побаченні з нею? Він опустив голову й потер чоло. «Вільяме Ф. Кіндермен, ти хвора людина! — подумав він. — Ти занедужав! Іди додому! Зажий ліки! Виспись! Тобі стане краще!» Він знову подивився на вікно й сумовито похитав головою. Ось куди привела його клята логіка. Він перевів погляд на таксі, що під’їхало до будинку. Запустив мотор і ввімкнув двірники на вітровому склі, устигнувши побачити, як із таксі вийшов високий літній чоловік. Той чоловік розрахувався з таксистом, тоді повернувся й завмер нерухомо в імлистому сяйві вуличного ліхтаря, дивлячись на вікно будинку, мов якийсь меланхолійний мандрівник, застиглий у часі. Коли таксі від’їхало й завернуло за ріг Тридцять шостої вулиці, Кіндермен швидко поїхав йому навздогін. За рогом поблимав фарами, сигналізуючи таксистові зупинитися, а в будинку Макніл у цей час Каррас і Карл тримали худющі ручки Реґани, поки Шерон робила їй ін’єкцію лібріуму, доводячи загальну дозу, уведену їй упродовж останніх двох годин, до чотирьохсот міліграмів. Каррас розумів, що це приголомшлива доза, але після затишшя, що тривало багато годин, демонічна сутність пробудилась у стані такої неймовірної люті, що знесилений організм Реґани міг цього просто не витримати.
Каррас і сам був виснажений. Відвідавши зранку церковну канцелярію, він прийшов сюди, щоб повідомити новину Кріс, а тоді, налаштувавши внутрішньовенне годування для Реґани, повернувся до своєї кімнатки в єзуїтському гуртожитку, де впав долілиць на ліжко й миттєво провалився в глибокий сон. Та не минуло й двох годин, як його розбудив гучний телефонний дзвінок. То була Шерон. Реґана була й далі непритомна, а її пульс поступово слабшав. Каррас квапливо побіг до їхнього будинку з медичним саквояжем і почав щипати ахіллове сухожилля Реґани, перевіряючи реакцію на біль. Реакції не було. Він міцно стиснув їй ніготь на руці. І знову жодної реакції. Каррас занепокоївся: хоч він і знав, що в деяких станах істерії або трансу хворий стає нечутливим до болю, але боявся, що Реґана опиниться в комі, звідки їй дуже легко буде зісковзнути в смерть. Він перевірив кров’яний тиск: дев’яносто на шістдесят. Тоді пульс: шістдесят за хвилину. Він пробув у кімнаті ще півтори години, перевіряючи її стан щоп’ятнадцять хвилин, аж поки переконався, що її тиск і пульс стабілізувалися, отже, вона перебувала не в шоковому стані, а просто в глибокому ступорі. Каррас звелів Шерон і далі щогодини перевіряти Реґані пульс, а сам повернувся до своєї кімнати й знову заснув. Але й цього разу його невдовзі розбудив телефонний дзвінок. З церковної канцелярії його повідомили, що екзорцистом буде Ланкестер Меррін, а Каррас йому асистуватиме.
Новина його приголомшила. Меррін! Філософ-палеонтолог! Разючий, потужний інтелект! Його книжки лихоманили церкву, інтерпретуючи віру через призму матерії, що й досі еволюціонує і якій суджено стати духом, щоб наприкінці часів з’єднатися з Христом, «Точкою Омегою».