Уильям Блэтти – Екзорцист (страница 23)

— Ну, є одне. А в чому річ?

— Ну, нехай воно буде зачинене, можливо, навіть варто повісити там замок. У стані трансу вона може випасти з нього. Колись у мене був…

— Пацієнт, — договорила за нього Кріс із ледь помітною кривою, утомленою посмішкою.

Клайн вишкірив зуби.

— Багато їх було в мене, чи не так?

— Так, чимало.

Вона підперла рукою обличчя й замислено нахилилася вперед.

— Знаєте, я щойно ще одне пригадала.

— Що саме?

— Ну, ви казали, що після припадку вона відразу мала б засинати глибоким сном. Як-от у суботу. Тобто ви ж саме так казали?

— Ну так, — кивнув головою Клайн. — Казав.

— Ну, а чому тоді всі інші рази, коли нарікала, що трясеться її ліжко, вона так і не могла заснути?

— Ви мені цього не казали.

— Ну, але було саме так. Вона нормально виглядала. Просто приходила й просилася до мене в ліжко.

— Мочилася у своє ліжко? Блювала?

Кріс похитала головою.

— Була нормальна.

Клайн насупився й легенько пожував губу.

— Ну, почекаємо результатів рентґену, — сказав він зрештою.

Почуваючись украй виснаженою, Кріс відпровадила Реґану до рентґенолога, залишалася з нею, поки робили знімки, а тоді відвезла додому. Після другої ін’єкції дівчинка стала на диво мовчазною, і Кріс спробувала її розворушити:

— Може, пограємо в «Монополію» або ще в якусь гру, котику?

Реґана похитала головою, а тоді глянула на матір невидющими очима, які, здавалося, були занурені в безкрай.

— Я хочу спати, — сказала вона млявим голосом, таким самим відсутнім, як і її погляд. І пішла сходами до своєї спальні.

«Мабуть, це лібріум так на неї подіяв», — подумала Кріс, стурбовано дивлячись їй услід.

Тоді зітхнула й рушила до кухні. Налила собі кави й присіла за столик до Шерон.

— Як пішло? — поцікавилася Шерон.

— Ой, Господи!

Кріс кинула на стіл рецепта.

— Подзвони, щоб це приготували, — звеліла вона, а тоді розповіла, що казав їй лікар. — Якщо я буду зайнята або кудись піду, не спускай із неї очей, Шер, добре? Клайн сказав мені, що… — Усвідомлення. Раптове. — Мушу не забути.

Кріс підвелася з-за столу й рушила до Реґаниної кімнати, де та спала, накрившись ковдрою. Кріс підійшла до вікна, засунула до кінця шпінгалет, а тоді глянула вниз. Там було видно стрімкі сходи, що мало не прямовисно пірнали аж до М-стрит.

Господи, треба негайно викликати слюсаря, щоб поставив замок!

Кріс повернулася до кухні, додала дещо до списку необхідних справ, що їх мала залагодити Шерон, повідомила Віллі меню на вечерю й передзвонила своєму агентові стосовно фільму, до якого її запросили як режисера.

— Як тобі сценарій? — поцікавився він.

— Він чудовий, Еде. Берімося до роботи. Коли треба починати?

— Ну, твоя частина запланована на липень, тож варто негайно починати готуватися.

— Тобто прямо зараз?

— Прямо зараз. Це інакше, ніж акторська гра, Кріс. Треба багато чого підготувати. Ти маєш попрацювати з художником-постановником, костюмером, гримером, продюсером. А ще треба знайти оператора й монтажера, розкадрувати. Та ти й сама це все знаєш, Кріс.

— От чорт! — невтішно зронила вона.

— Якісь проблеми?

— Так, Еде. Проблеми з Реґаною. Вона дуже важко захворіла.

— Ой, як прикро, дитино.

— Ще б пак.

— А що сталося, Кріс?

— Ніхто ще не знає. Чекаємо результатів обстеження. Чуєш, Еде, я не можу її залишити.

— А хто ж тобі каже її залишати?

— Та ні, Еде, ти не розумієш. Я мушу бути з нею вдома. Вона потребує моєї уваги. Чуєш, мені важко це все пояснити, Еде, тут стільки всього наплутано. Чому б нам не відкласти це на якийсь час?

— Не можемо. Вони планують показ на Різдво в «Мюзик-холі», тому й підганяють усіх зі строками.

— О Господи, Еде, могли б зачекати зо два тижні! Це ж небагато!

— Слухай, ти так діставала мене, що хочеш бути режисером, а тепер раптово…

— Так, я знаю, знаю. Я хочу цього, Еде, страшенно хочу, але ти просто мусиш їм сказати, що мені потрібно ще трохи часу.

— І якщо я це зроблю, ми самі себе закопаємо. Принаймні я так гадаю. Послухай, вони ж і не збиралися тобі це пропонувати, сама знаєш. Вони це зробили заради Мура, а тепер, якщо вони скажуть йому, що ти ще не певна, чи хочеш до цього братися, він сам буде радий мати відмовку. Отже, роби, що хочеш. Мені однаково. Ця штука все одно не принесе грошей, хіба що матиме шалений успіх. Я тільки попереджаю тебе: попрошу їх про затримку — і ми самі поставимо на цьому хрест, так я вважаю. Ну, то що я маю їм сказати?

Кріс зітхнула.

— О Господи!

— Ага, нелегке рішення.

— Нелегке. Гаразд, Еде, послухай, можливо… — Кріс замислилася. Тоді похитала головою. — Нічого, Еде. Вони просто мусять зачекати, — зронила вона. — Нема на те ради.

— Твоє рішення.

— Дай мені знати, що вони скажуть.

— Звісно. І мені дуже прикро чути про твою доньку.

— Дякую, Еде.

— Бережи себе.

— Ти теж.

Кріс пригнічено повісила слухавку, запалила сигарету, а тоді звернулася до Шерон:

— До речі, я розмовляла з Говардом, чи я тобі казала?

— О, коли? Розповіла йому про Реґану?

— Так, сказала, що він міг би приїхати й побачитися з нею.