Уильям Блэтти – Екзорцист (страница 24)
— І він приїде?
— Не знаю. Не думаю, — відповіла Кріс.
— Міг би й зробити таку спробу.
— Так, я знаю, — зітхнула Кріс. — Але треба зрозуміти і його емоційний стан, Шер.
— Що ти маєш на увазі?
— Ой, ну, та вся ця ситуація з «містером Кріс Макнілом»! Реґана була частиною цього. Вона була в грі, а він — поза грою. Завжди тільки ми вдвох із Реґаною на журнальних обкладинках, і на прем’єрах тільки я і Реґ, мати й дочка, ельфи-близнючки. — Вона насуплено струсила пальцем попіл сигарети. — Хтозна, чорт забирай. Усе таке заплутане. Але мені так важко знайти з ним спільну мову, Шер, у мене нічого не виходить. — Вона сягнула по книжку, що лежала біля ліктя Шерон. — Що це ти читаєш?
— О, я й забула. Це для тебе. Її принесла місіс Перрін.
— Вона була тут?
— Так, сьогодні зранку. Шкодувала, що не застала тебе, вона їде за місто, але сказала, що подзвонить, коли повернеться.
Кріс кивнула й глянула на обкладинку: «Дослідження культу диявола та споріднених окультних явищ». Тоді розгорнула книжку й знайшла там записку:
Люба Кріс,
я проходила повз бібліотечну книгарню Джорджтаунського університету й узяла це для тебе. Тут є кілька розділів, присвячених чорній месі. Я радила б тобі прочитати всю книжку — гадаю, що й решта тебе вельми зацікавить. До скорої зустрічі.
Мері Джо
— Приємна жіночка, — сказала Кріс.
— Так, справді.
Кріс погортала сторінки книжки.
— Ну й що тут пишуть про чорну месу? Якісь жахіття?
— Не знаю, — відповіла Шерон. — Я не читала.
— Тобі заборонив твій гуру?
Шерон розтягнулася.
— Ой, у мене відраза до таких речей.
— Справді? А що сталося з твоїм комплексом Ісуса?
— Ой, припини!
Кріс підштовхнула книжку по столу до Шерон.
— Ось, прочитай і розкажи, що там діється.
— Щоб мене мучили кошмари?
— А як ти гадаєш, за що отримуєш гроші?
— За те, щоб мене знудило.
— Це я й сама можу, — буркнула Кріс, беручи вечірню газету. — Варто тільки заковтнути поради свого бізнес-менеджера — і цілий тиждень гарантовано блюватимеш кров’ю. — Кріс раптово відклала вбік газету. — Можеш увімкнути радіо, Шер? Послухаємо новини.
Шерон повечеряла разом із Кріс, а тоді пішла на побачення. Книжку вона забула. Кріс побачила її на столі й думала була почитати, та врешті-решт почулася занадто втомленою. Залишила книжку на столі й пішла нагору. Зазирнула до Реґани, що й далі спала, накрита ковдрою. Ще раз перевірила вікно. Надійно зачинене. Виходячи з кімнати, Кріс залишила відчиненими навстіж двері, а перед тим, як лягти в ліжко, відчинила двері й до своєї спальні. Трохи подивилась якийсь телефільм, а тоді заснула. Наступного ранку книжка про поклоніння дияволові загадково зникла зі столу. Ніхто цього не зауважив.
Розділ третій
Консультант-невролог узяв рентґенівський знімок і знову став шукати заглиблень, які скидалися б на сліди від ударів по міді малесеньким молоточком. Доктор Клайн, склавши на грудях руки, стояв у нього за спиною. Вони намагалися знайти якісь ураження й накопичення рідини, а також імовірне зрушення шишкоподібної залози. Приглядалися до ознак так званого черепа Люкеншадля, тобто вм’ятин, що свідчили б про хронічний внутрішньочерепний тиск. Але не виявили нічого. Був четвер, 28 квітня.
Невролог зняв окуляри й акуратно поклав їх до лівої нагрудної кишені халата.
— Тут нічого немає, Семе. Нічого не можу побачити.
Клайн насупився, дивлячись у підлогу, і похитав головою.
— Незрозуміло, — мовив він.
— Хочеш зробити нові знімки?
— Не варто. Мабуть, я спробую ЛП, люмбальну пункцію.
— Гарна думка.
— А тим часом я волів би, щоб ти її оглянув.
— Хочеш сьогодні?
— Ну, я б… — Задзвонив телефон. — Перепрошую. — Він узяв слухавку. — Так?
— Вас питає місіс Макніл. Каже, що це терміново.
— На якій вона лінії?
— На третій.
Він натиснув на потрібну кнопку.
— Лікар Клайн слухає.
Голос Кріс у трубці був збентежений, на грані істерики.
— Ой, лікарю! Щось із Реґаною! Ви можете приїхати прямо зараз?
— А в чому річ?
— Я не знаю, лікарю, не здатна цього пояснити! Бога ради, приїздіть! Приїздіть негайно!
— Уже їду!
Він закінчив розмову й набрав реєстратуру.
— Сюзано, скажіть Дреснерові, щоб прийняв моїх пацієнтів. — Тоді поклав слухавку й почав скидати халата. — Це вона, Діку, — повідомив він. — Поїдеш зі мною? Це там, за мостом.
— Я маю вільну годинку.
— Чудово, ходімо.
Вони були на місці за кілька хвилин і вже від дверей, де їх зустріла перелякана Шерон, почули стогін і жахливі крики, що долинали з Реґаниної спальні.
— Я Шерон Спенсер, — представилася вона. — Прошу заходити. Вона нагорі.
Шерон провела їх до дверей Реґаниної спальні, легенько їх прочинила й покликала:
— Кріс, лікарі!
Кріс негайно підбігла до дверей із перекошеним від жаху обличчям.
— Ой Господи, заходьте! — мовила вона тремтячим голосом. — Заходьте й подивіться, що вона робить!
— Це лікар…
Так і не відрекомендувавши колеги, Клайн замовк на півслові, побачивши Реґану. Вона з істеричним вереском розмахувала руками, а тіло її, здавалося, підкидало саме себе над ліжком, а тоді із силою гепалося на матрац. Усе це відбувалося дуже швидко знову й знову.
— Ой мамо, зупини його! — верещала Реґана. — Зупини його! Він хоче мене вбити! Зупини його! Зупини-и-и-и-и-и-и його-о-о-о-о-о-о, мамо-о-о-о-о-о-о!