Уильям Блэтти – Екзорцист (страница 22)

— Лікарю, для Реґани це досить дивно. Але чекайте-но! Чекайте! Ага, і ще ось таке: пригадуєте ту «Дошку Віджа», з якою вона бавилася? Капітана Говді?

Лікар кивнув головою.

— Її уявного партнера.

— Так от, тепер вона вже його чує.

Лікар нахилився до неї, склавши руки на столі. Його очі насторожилися, зменшившись до вузеньких шпарок.

— Вона його чує?

— Так. Учора вранці я почула, як вона розмовляла з Говді у своїй спальні. Тобто вона говорила, а потім чекала, неначе граючись із «Дошкою Віджа», але коли я зазирнула до кімнати, «Дошки Віджа» перед нею не було. Там була тільки Реґ, і вона, лікарю, кивала головою так, ніби згоджувалася з тим, що він їй казав.

— А чи вона його бачила?

— Не думаю. Її голова була схилена вбік, як буває, коли вона слухає платівки.

Лікар замислено похитав головою.

— Так-так, розумію. Ще якісь подібні явища? Їй не уявляються які-небудь речі? Запахи?

— Так, запахи! — згадала Кріс. — Їй здається, що в кімнаті тхне чимось неприємним.

— Ніби щось горіло?

— Саме так! Як ви вгадали?

— Іноді це симптом порушення електрохімічної діяльності мозку. Щодо вашої дочки йдеться про скроневу частку. — Лікар приклав собі до чола вказівного пальця. — Ось тут, спереду. Це рідкісне явище, але саме воно спричиняє дивні галюцинації, зазвичай перед конвульсіями. Якраз тому, на мою думку, його так часто плутають із шизофренією, але це не шизофренія, це викликано ураженням скроневої частки. Результати тесту на клонус не дали остаточної відповіді, тому я хотів би зробити їй електроенцефалограму. Ми тоді зможемо побачити малюнок її мозкових хвиль. Це доволі добрий тест патологічних явищ.

— І ви гадаєте, що причина саме в цьому? У скроневій частці?

— Простежується певний синдром, місіс Макніл. Скажімо, її неохайність, агресивність, соціально неприйнятна поведінка, неконтрольовані дії і, звісно, судоми, від яких труситься ліжко. Зазвичай після цього мочаться в ліжко, або блюють, або ж відбувається і те, і те, після чого настає глибокий сон.

— Ви хочете прямо зараз зробити цей тест? — запитала Кріс.

— Так, гадаю, що це треба зробити негайно, але їй потрібно дати заспокійливе. Якщо вона почне смикатися, це зведе нанівець усі результати. Тож чи дозволите мені дати їй, скажімо, двадцять п’ять міліграмів лібріуму?

— Господи, та робіть те, що потрібно, — зронила збентежена Кріс.

Вона пішла разом із ним у кімнату для обстеження. Реґана, побачивши, що лікар готує ін’єкцію, заверещала й почала брутально лаятись.

— Ой, сонечку, це тобі допоможе! — у розпачі благала Кріс. Вона силоміць тримала Реґану, поки Клайн робив укол.

— Я зараз повернуся, — сказав лікар і вийшов, щоб оглянути іншого пацієнта, а тим часом медсестра вкотила в кімнату електроенцефалограф. Коли лікар через деякий час повернувся, лібріум усе ще не подіяв. Клайн був здивований.

— Це була досить сильна доза, — сказав він Кріс.

Він увів іще двадцять п’ять міліграмів, вийшов, потім знову повернувся. Тепер Реґана стала поступливою й слухняною, тож він прикріпив до її голови змочені у фізіологічному розчині електроди.

— По чотири з кожного боку, — пояснив він Кріс. — Так ми дістанемо зразки мозкових хвиль із лівого й правого боків, щоб потім їх порівняти. Навіщо? Ну, просто бувають значні відхилення. Скажімо, у мене був схильний до галюцинацій пацієнт. Йому привиджувалися й причувалися різні речі. Так ось, порівнюючи зразки мозкових хвиль лівої й правої півкулі, я виявив розбіжність, яка свідчила про те, що той чоловік галюцинував лише однією півкулею.

— Здуріти можна! — здивувалася Кріс.

— Власне. Ліве око й вухо функціонували нормально, і тільки права півкуля бачила видіння й чула голоси. Ну от, зараз побачимо, — сказав Клайн, вмикаючи енцефалограф і показуючи на хвилі, що побігли флюоресцентним екраном. — Це дві півкулі разом, — пояснив він. — Я тепер шукатиму такі шпичасті хвилі, — він зобразив їх у повітрі вказівним пальцем, — особливо з дуже високою амплітудою, від чотирьох до восьми за секунду. Якщо вони з’являться, матимемо справу зі скроневою часткою.

Він уважно розглядав енцефалограму, але так і не виявив ні дисритмії, ні шпичастих хвиль, ні сплюснутих, жодного відхилення. У порівняльному режимі результати також були цілком нормальні. Клайн спохмурнів. Він не міг цього зрозуміти. Тоді повторив процедуру.

Те саме.

Клайн покликав медсестру, щоб та приглянула за Реґаною, а сам разом із матір’ю повернувся до кабінету. Кріс сіла на стілець і запитала:

— Ну, то в чому тут річ?

Замислено склавши руки на грудях, Клайн присів на краєчок письмового столу.

— Ну, енцефалограма мала б підтвердити наявність недуги, — мовив він, — хоча брак дисритмії не переконує мене остаточно, що її нема. Це могла б бути істерика, хоча малюнок до й після конвульсії занадто незвичний.

Кріс насупила брови.

— Лікарю, ви постійно говорите про це, про «конвульсію». Але як точно називається ця хвороба?

— Ну, це не зовсім хвороба, — похмуро й неголосно відповів Клайн.

— А як тоді це називається, лікарю? Маю на увазі цей специфічний випадок.

— Вам це відомо як епілепсія.

— О Господи Ісусе!

— Не треба перейматися, — заспокоїв її Клайн. — Я бачу, що ваші уявлення про епілепсію, як і в більшості звичайних людей, спотворені й пов’язані з численними міфами.

— А чи вона спадкова? — запитала, здригнувшись, Кріс.

— Це один із тих міфів, — спокійно відповів Клайн. — Принаймні такої думки більшість лікарів. Розумієте, конвульсії можна викликати практично в будь-кого. Просто більшість із нас народжується з доволі високим порогом опору конвульсіям, а в декого цей поріг низький, тож відмінність між вами й епілептиком полягає тільки в цьому. Нічого більше. Лише ступінь опору. Це не хвороба.

— А що це тоді, довбані галюцинації?

— Це розлад, контрольований розлад. Існує дуже багато його різновидів, місіс Макніл. Скажімо, ось ви сидите тут, а тоді на якусь секунду немовби забуваєтесь, пропускаючи частину моїх слів. Це й є різновид епілепсії. Справжнісінький епілептичний напад.

— Ну так, лікарю, але в Реґани щось інше. Не вірю я в епілепсію. Та й чому це все стається так раптово?

— Ви маєте рацію. Тобто ми й далі не певні в цьому, і цілком можливо, що ви мали слушність і все це пов’язане з психосоматикою. Хоч я й сумніваюся в цьому. А відповідаючи на ваше запитання, хочу зазначити, що цілий ряд змін у функціонуванні мозку може спричинити конвульсію в епілептика: тривога, втома, емоційний стрес, навіть якась певна нота музичного інструмента. У мене був пацієнт, у якого судоми траплялися тільки в автобусі, коли він був за один квартал від дому. Ну, і врешті-решт ми з’ясували, що причиною було мерехтливе світло від білого штахетника, що відбивалось у вікні автобуса. А в іншу пору дня чи коли автобус рухався з іншою швидкістю, жодної конвульсії не ставалося. Той чоловік мав ураження мозку, немовби шрам, спричинений якоюсь дитячою хворобою. У вашої доньки такий шрам спереду… у скроневій частці… і коли на нього потрапляє специфічний електроімпульс відповідної довжини хвилі й частоти, це спричиняє цілий спалах ненормальних реакцій із глибини скроневої частки. Розумієте?

— Повірю вам на слово, — пригнічено зітхнула Кріс. — Але скажу чесно, лікарю: я не можу збагнути, яким чином вона аж так могла змінитися.

— З ураженою скроневою часткою таке трапляється дуже часто й може тривати днями, а то й тижнями. Нерідко поведінка стає деструктивною, навіть злочинною. Зміна така разюча, що дві-три сотні років тому людей із розладами скроневих часток сприймали як осіб, одержимих дияволом.

— Яких-яких осіб?

— Таких, якими оволодів демон. Розумієте, щось подібне до забобонної версії розщеплення особистості.

Кріс заплющила очі й підперла кулаком чоло.

— Послухайте, скажіть мені щось добре, — хрипко пробурмотіла вона.

— Ну, не варто хвилюватися. Якщо це справді ураження, певною мірою їй пощастило. Треба буде просто видалити цей шрам.

— О, як чудово.

— Або її мозок просто відчуває тиск. Знаєте, я б волів зробити рентґенівський знімок її голови. Тут, у будівлі, є рентґенолог, можливо, він міг би прямо зараз вас прийняти. Зв’язатися з ним?

— Та ясно, чорт забирай, давайте, не тягніть.

Клайн подзвонив і все залагодив. Йому сказали, що можуть негайно її прийняти. Він повісив слухавку й почав виписувати рецепта.

— Двадцять перший кабінет на другому поверсі. Я вам, мабуть, зателефоную завтра або в четвер. Хочу порадитися з неврологом. А тим часом відміняю риталін. Спробуймо якийсь час давати їй лібріум.

Він відірвав аркушика з рецептом і передав їй.

— Намагайтеся бути біля неї, місіс Макніл. У цьому стані сомнамбулічного трансу, якщо це справді він, вона завжди може собі зашкодити. Ваша спальня близько від неї?

— Так, поруч.

— Це добре. На першому поверсі?

— Ні, на другому.

— Вікна в її спальні великі?