Уильям Блэтти – Екзорцист (страница 10)

— Котику, у неділю вихідний. Хочеш чимось зайнятися?

— Так, мамо. А чим?

Коли вони вперше прибули до Вашинґтона, Кріс зробила спробу підшукати якихось товаришок для Реґани. Зуміла знайти тільки одну дванадцятирічну дівчинку на ім’я Джуді. Але Джуді з родиною поїхала кудись на великодні свята, тому Кріс тепер журилася, що Реґана почуватиметься самотньою без друзів-однолітків.

Кріс знизала плечима.

— Ну, я не знаю, — замислилася вона. — Щось придумаємо. Хочеш проїхатися містом і подивитися на пам’ятники й таке інше? І вже цвістиме сакура, Реґ! Так, цього року вона рано розцвіла! Хочеш побачити?

— Ой, так, мамусю!

— Ну й чудово! А ввечері підемо в кіно!

— Ой, я тебе люблю!

Реґан притулилася до мами, а Кріс іще палкіше пригорнула її, прошепотівши:

— Ой, золотце, я так тебе люблю.

— Якщо хочеш, можеш запросити містера Деннінґза.

Кріс трохи відхилилася й запитливо глянула на Реґану.

— Містера Деннінґза?

— Звісно, мамо. Це нормально.

— Ой, ні, не зовсім! — засміялася Кріс. — Сонечку, чого б це я мала запрошувати містера Деннінґза?

— Ну, він же тобі подобається, правда?

— Ну, так, звісно, подобається, пташко. А тобі хіба ні?

Дивлячись убік, Реґана нічого не відповіла. Її мати стурбовано на неї глянула.

— Дитинко, у чому річ? — поцікавилася Кріс.

— Ти ж хочеш вийти за нього заміж, мамо, так.

Це було не так запитання, як похмура констатація факту.

Кріс вибухнула сміхом.

— Ой, дитинко моя, звісно, що ні! Що ти таке говориш? Містер Деннінґз? Звідки ти це взяла?

— Але ж ти сказала, що він тобі подобається.

— Мені подобається піца, але ж я не збираюся з нею одружуватися! Реґано, він мій товариш, просто старий божевільний товариш!

— Він тобі не подобається так, як татко?

— Я люблю твого тата, сонечку; я завжди його любитиму. А містер Деннінґз часто сюди приходить, бо він самотній, ось і все; він самотній пришелепуватий товариш.

— Ну, бо я чула…

— Що ти чула? Від кого?

Іскорки сумніву в очах, вагання, а тоді недбале знизування плечима.

— Не знаю, — зітхнула Реґана. — Я просто подумала.

— Ну, це дурниці, викинь таке з голови.

— Гаразд.

— А тепер спатки.

— Мені ще не хочеться. Можна я почитаю?

— Добре, почитай ту нову книжечку, що я тобі дала.

— Дякую, мамусю.

— На добраніч, котику. Солодких тобі снів.

— На добраніч.

Кріс послала їй із порога повітряний цілунок, а тоді зачинила двері й зійшла сходами в кабінет. Дітлахи! І де тільки вони набираються такого? Їй було цікаво, чи Реґана якимось чином не пов’язала Деннінґза з її поданням на розлучення. Цього хотів Говард. Довгі розлуки. Уражене самолюбство чоловіка суперзірки. Він знайшов собі якусь іншу. Але Реґана цього не знала, їй було відомо лише те, що Кріс подала на розлучення. Ой, годі вже займатися аматорським психоаналізом, ліпше проводь більше часу з нею. Справді!

Повернувшись у кабінет, Кріс знову взялася до сценарію «Надії», і коли вже дійшла до середини, почула кроки й побачила, що до неї йде, потираючи кулачком кутик ока, заспана Реґана.

— Гей, рибонько! Що сталося?

— Знову ті чудернацькі звуки, мамо.

— У тебе в кімнаті?

— Ага, у кімнаті. Ніби хтось стукає, і я не можу заснути.

І де в біса ті пастки!

— Котику, лягай у моїй спальні, а я піду подивлюся.

Кріс повела її до спальні й уже вкладала в ліжко, коли Реґана запитала:

— А можна трохи подивитися телевізор, поки я засну?

— А де твоя книжка?

— Я не можу її знайти. То можна подивитися?

— Ну, мабуть. Звісно.

Кріс узяла зі столика біля ліжка дистанційний пульт і вибрала потрібний канал.

— Добре чути?

— Так, мамо. Дякую.

Кріс поклала пульт на ліжко.

— Гаразд, котику, але довго не дивися? Добре? Вимкни, коли почнеш засинати.

Кріс загасила світло й вийшла в коридор. Тоді піднялася вузькими, встеленими зеленим килимом сходами до горища. Відчинила двері, намацала вимикач і клацнула ним, а тоді зайшла на саме горище, ступила там кілька кроків, після чого зупинилася й поволі роззирнулася довкола. Картонні коробки з газетними вирізками та кореспонденцією були акуратно складені на сосновій підлозі. Більше вона там нічого не бачила. Крім пасток для щурів. Шість штук. З принадою. Але скрізь було чисто. Навіть повітря пахло свіжістю й прохолодою. Горище не опалювалося. Жодної труби. Жодного радіатора. Жодної щілини в покрівлі. Кріс ступила крок уперед.

— Немає нічого! — пролунав голос у неї за спиною.

Кріс аж підстрибнула.

— О Господи! — зойкнула вона, швидко обертаючись і прикладаючи руку до серця, що мало не виривалося з грудей. — Господи Ісусе, Карле, більше так не роби!

Він стояв двома сходинками нижче на сходах до горища.

— Дуже вибачте. Але ж бачите, мадам? Тут усе чисто.

Усе ще захекана, Кріс відповіла слабеньким голосом:

— Дякую, Карле, що поділився зі мною цим спостереженням. Так, тут чисто. Дякую. Це чудово.