Уилки Коллинз – Місячний камінь (страница 97)
Ні! Він раптом знову встав.
— Як можу я спати, — запитав він сам себе, — з
Він глянув на свічку, що горіла на столику біля узголів'я ліжка. За якусь мить узяв у руку свічник.
Я погасив другу свічку, що горіла за завісками. Разом з містером Бреффом і Беттереджем ми заховались у найдальшому кутку за ліжком. Я знаком суворо наказав їм мовчати, ніби від цього залежить їхнє життя.
Ми ждали, не бачачи й не чуючи нічого. Чекали, сховавшись за завісками.
Свічка, яку містер Блек тримав у руці, раптом рушила з місця. Потім він пройшов повз нас швидкими й безшумними кроками, не випускаючи свічки.
Відчинив двері й вийшов із спальні.
Ми попрямували за ним уздовж верхнього коридора. Пішли за ним униз по східцях. Ми не відставали від нього й у нижньому коридорі. Він ні разу не оглянувся, ішов упевнено, не вагаючись.
Відчинив двері вітальні й ввійшов у кімнату, не зачинивши їх.
Двері були, як і всі двері в цьому будинку, на великих старовинних завісах. Коли двері відчинились, між ними й одвірком залишилась невелика щілина. Я знаком запросив своїх супутників дивитися через цю щілину так, аби він не зміг помітити нас. Сам же став також за дверима, але на іншому боці. Ліворуч мене була ніша в стіні, в якій я міг би заховатись, коли б він здумав виглянути в коридор.
Він дійшов до середини кімнати все ще зі свічкою в руках, озирнувся довкола, але жодного разу не глянув назад.
Я бачив, що двері в спальню міс Веріндер були прочинені. Вона погасила в себе свічку. Міс Веріндер мужньо володіла собою. Тьмяні обриси її білого легкого плаття — ось і все, що я міг розгледіти. Жодна людина, котра не була б заздалегідь підготовлена, не могла б підозрювати, що в кімнаті є жива істота. Вона стояла в затінку — мовчки, без жодного руху.
Було десять хвилин на другу. В мертвій тиші я почув, як м'яко падали краплі дощу й легкий літній вітерець шелестів у листі дерев.
Постоявши якусь мить у нерішучості посеред кімнати, містер Блек попрямував у куток, що біля вікна, де стояла індійська шафа.
Він поставив свічку на шафу й почав висовувати й засовувати одну за одною всі шухляди, аж поки дійшов до тієї, в якій лежав шматок кришталю, що заміняв собою алмаз. Якусь мить дивився на шухляду. Потім вийняв з неї правою рукою кришталь, а лівою рукою взяв із шафи свічку.
Він зробив кілька кроків назад у напрямі середини кімнати і знову зупинився.
Досі він повторював точно все те, що робив у ніч після дня народження. Чи будуть його дальші вчинки точним повторенням того, що він зробив минулого року? Чи вийде він з кімнати? Чи повернеться тепер, за моїм передбаченням, як і тоді, в свою спальню? Чи покаже нам, що він зробив з алмазом, коли повернувся в свою кімнату?
Перша його дія, коли він почав рухатись, була зовсім не та, яку він зробив після першого прийому лаудануму. Він поставив свічку на стіл і зробив кілька кроків у кінець кімнати. Там стояв диван. Він важко сперся на його спинку лівою рукою, потім випростався й знову повернувся на середину кімнати. Тепер мені було видно його очі. Вони стали тьмяними, віки обважніли; блиск зіниць швидко зникав.
Напруження цієї хвилини дуже позначилось на нервах міс Веріндер. Вона зробила кілька кроків і знову зупинилась. Містер Брефф і Беттередж уперше глянули на мене з-за дверей. Передчуття розчарування оволоділо ними так само, як і мною.
Все ж, поки він стояв посеред кімнати, надія ще жевріла. Ми ждали з величезним нетерпінням, що ж буде далі.
Те, що сталось потім, вирішило все. Фальшивий алмаз випав з його рук.
Кришталь упав на підлогу коло дверей і залишився лежати у всіх на очах. Містер Блек не зробив ніякого зусилля, аби підняти його; подивився на нього затуманеним зором, і раптом голова Блека опустилась на груди. Він похитнувся, випростався на якусь мить, непевними кроками попрямував до дивана і сів. Зробив останнє зусилля над собою, спробував встати — і знову опустився на диван. Голова його упала на подушки. Було двадцять п'ять хвилин на другу. Не встиг я заховати свій годинник назад у кишеню, як він уже спав.
Усе було закінчено. Тепер він був під болезаспокійливим впливом опіуму; експеримент закінчився.
Я ввійшов у кімнату і сказав містерові Бреффу та Беттереджу, що вони можуть іти за мною. Тепер уже нічого було боятись потривожити його. Ми могли вільно рухатись і розмовляти.
— Перше, що треба вирішити, — сказав я, — це питання, що нам тепер робити з ним. Він, либонь, проспить принаймні шість чи сім годин. Нести його назад у спальню далекувато. Коли б я був молодшим, я впорався б із цим сам. Але зараз у мене здоров'я й сили не ті, що були раніше, — боюсь, що доведеться просити вас допомогти мені.
Ще не встигли вони відповісти, як мене тихо покликала міс Веріндер. Вона зустріла мене у дверях своєї спальні з легкою шаллю й покривалом зі свого ліжка в руках.
— Ви будете біля нього, поки він спить? — запитала вона.
— Так. Я не впевнений у дії опіуму на нього і тому не хочу залишати його одного.
Вона подала мені шаль і покривало.
— Навіщо його турбувати? — шепнула вона. — Постеліть йому на дивані. А я зачиню двері й залишусь у своїй кімнаті.
Так, справді, було найпростіше і безпечніше примістити його на ніч. Я передав цю пропозицію містерові Бреффу й Беттереджу, й вони обидва схвалили її. За якихось п'ять хвилин я зручно влаштував його на дивані, легенько вкривши шаллю й покривалом. Міс Веріндер побажала нам на добраніч і зачинила за собою двері. Я запропонував усім нам трьом сісти за стіл, що стояв посеред кімнати, на якому все ще горіла свічка й лежало письмове приладдя.
— До того, як ми розійдемось, — почав я, — мені треба сказати вам кілька слів про проведений мною сьогодні дослід. З його допомогою необхідно було з'ясувати два моменти. По-перше, довести, що містер Блек минулого року зайшов у цю кімнату і взяв Місячний камінь підсвідомо й мимоволі під впливом опіуму. Після того, що ви побачили, ви тепер у цьому переконані?
Обидва відповіли ствердно, без найменшого вагання.
— По-друге, — вів далі я, — потрібно було довідатись, куди він подів Місячний камінь у ніч після дня народження міс Веріндер, коли перед її очима вийшов з вітальні з алмазом у руках. Досягнення цієї мети, певна річ, цілком залежало від того, наскільки точно він повторить усі свої дії, які робив торік. Йому не вдалося зробити це, і мети експерименту, таким чином, не досягнуто. Не можу сказати, щоб я не був розчарований цим результатом, але я можу чесно сказати, що я не здивований ним. Я з самого початку говорив містерові Блеку, що наш повний успіх у цій справі залежить від точного відтворення його торішнього фізичного й морального стану, і попередив його, що досягти цього майже неможливо. Нам пощастило тільки частково відтворити торішні умови, і дослід удався внаслідок цього лише частково. Можливо, я дав йому надто велику дозу лаудануму. Та мені здається, що перша причина, про яку я говорив, є справжньою причиною, якій ми повинні завдячувати і нашу невдачу, і наш успіх.
Сказавши це, я поклав перед містером Бреффом письмове приладдя й запитав його, чи не заперечував би він викласти на папері все, що бачив, і підписати це, перш ніж ми розстанемось на ніч. Він відразу ж узяв перо й написав звіт із звичкою ділової людини.
— Цим самим, — сказав він, підписуючи звіт, — я певною мірою спокутую те, що сталося між нами вчора ввечері. Прошу пробачення, містере Дженнінгс, за недовір'я до вас. Ви зробили Френклінові Блеку неоціненну послугу. Висловлюючись нашою юридичною мовою, ви виграли справу.
Вибачення Беттереджа було вельми характерним для нього.
— Містере Дженнінгс, — сказав він, — коли ви знову прочитаєте «Робінзона Крузо», — що я вам настійно раджу, — ви знайдете там, що він ніколи не відмовлявся визнавати свої помилки. Будь ласка, сер, вважайте, що я роблю те ж саме, що й Робінзон Крузо в подібних випадках.
З цими словами він у свою чергу поставив свій підпис на папері.
Містер Брефф відвів мене вбік, коли ми встали з-за столу.
— Одне слово про алмаз, — сказав він. — За вашою теорією, Френклін Блек заховав Місячний камінь у своїй кімнаті. Я кажу інше: Місячний камінь знаходиться у банкіра містера Люкера в Лондоні. Не будемо сперечатися, хто з нас має рацію. Обмежимося запитанням: хто із нас зможе довести свою теорію?
— Моя перевірка була вже зроблена сьогодні, — відповів я, — і не вдалася.
— А моя перевірка, — заперечив містер Брефф, — саме відбувається. Ось уже два дні, як я поставив біля банку сищиків, аби стежили за містером Люкером, і не зніму їх до кінця місяця. Я знаю, що він повинен викупити алмаз особисто з рук банкіра, і маю надію, що людина, котра віддала його під заставу містерові Люкеру, примусить його забрати алмаз із банку, викупивши його. В такому разі я зміг би накласти руку на цю особу. Тут надається можливість розкрити таємницю, починаючи точно з того місця, в якому вона завела нас сьогодні в безвихідь! Ви погоджуєтеся з цим?
Я охоче погодився з таким припущенням.
— Я повертаюсь у місто ранковим поїздом, — продовжував юрист. — Либонь, почую, повернувшись у місто, про якесь нове відкриття, і буде вельми важливо, аби Френклін Блек був у мене під рукою, якщо буде потрібно. Я збираюся сказати йому, як тільки він прокинеться, що йому треба їхати зі мною в Лондон. Після всього того, що сталося, чи можу я розраховувати на вашу підтримку?