Уилки Коллинз – Місячний камінь (страница 9)

— А полковник не сказав, сер, — запитав я, — з якої причини він відписував алмаз міс Речел?

— Він не тільки сказав, але й написав про цю причину в своїй духівниці, — відповів містер Френклін. — Я взяв собі витяг, який ви зараз побачите. Не забігайте наперед, Беттередж! Все повинно йти по порядку. Я вам розповів про духівницю полковника, а тепер ви повинні почути, що ж сталося після його смерті. Для додержання формальностей необхідно було оцінити алмаз, і тільки після цього можна було затвердити духівницю. Всі ювеліри, до яких ми зверталися за консультацією, в один голос підтвердили судження полковника, що це один з найбільших алмазів у світі. Питання про точну оцінку являло собою серйозні труднощі. За своїми розмірами це був феномен серед алмазів, за кольором його цілком можна було віднести до особливої категорії, і, на додаток до цих, не зовсім визначених фактів, у ньому виявився гандж — у вигляді плями в самій середині каменя. Проте навіть з цією серйозною вадою найнижча ціна алмаза дорівнювала двадцяти тисячам фунтів. Уявіть же собі здивування мого батька: він мало не відмовився від обов'язків виконувача духівниці, мало не випустив з нашої сім'ї цю дивовижну коштовність! Інтерес, викликаний в ньому цією справою, змусив його розпечатати інструкції, що зберігались разом з іншими паперами, і, на мою думку, вони дають ключ до виявлення змови, яка загрожувала життю полковника.

— Отже, ви й справді вірите, сер, — сказав я, — що змова існувала?

— Не володіючи чудовим, «здоровим глуздом» мого батька, — відповів містер Френклін, — я гадаю, що життю полковника справді загрожувала небезпека, про що він і говорив. А запечатані інструкції пояснюють, чому він все-таки помер спокійно у своєму ліжку. В разі його насильної смерті (тобто на випадок, якби від нього не одержали умовленого листа в заздалегідь призначений день) батько мій повинен був таємно відіслати Місячний камінь в Амстердам знаменитому майстрові, щоб той розбив його на чотири або шість окремих каменів. Брильянти ці продати, а виручені гроші використати на заснування тієї кафедри експериментальної хімії, про яку потім полковник згадав у своїй духівниці. Тепер, Беттередж, напружте-но свій винахідливий розум і скажіть, який висновок можна зробити з вказівок полковника?

Я зараз же напружив свій розум. Але через властиву моєму розумові англійську забарність, у мене в голові все переплуталось, поки містер Френклін вказав на те, що саме вбачати в цьому.

— Запам'ятайте, — сказав містер Френклін, — що цілість алмаза як єдиного каменя була дотепно поставлена в залежність від збереження життя полковника. Він не задовольнився тим, що сказав би ворогам, яких побоювався: «Вбийте мене — і ви будете не ближче до алмаза, ніж тепер; він там, звідки ви не можете його дістати, — в підвалах банку». Він сказав замість цього: «Вбийте мене, і алмаз перестане бути алмазом: стане не тим, чим був». Що це означає?

Тут, як мені здалося, мене осяяла видатна далекоглядність, властива іноземцям.

— Знаю, — сказав я. — Це означає, що ціна алмаза зменшиться і злодії залишаться в дурнях.

— Нічого подібного! — промовив містер Френклін. — Я про це дізнався. Алмаз із плямою, розбитий на окремі частини, коштуватиме дорожче, ніж цілий, із тієї простої причини, що чотири або шість чудових брильянтів разом повинні коштувати дорожче, ніж один великий алмаз, який має пляму. Якби метою змови була звичайна крадіжка заради здобичі, інструкції полковника зробили б алмаз ще привабливішим для злодіїв. За нього можна було б одержати більше грошей, а продати його значно легше, якби він вийшов з рук амстердамських майстрів.

— Помилуй боже, сер! — вигукнув я. — В чому ж тоді полягала змова?

— Змова, вчинена індусами, яким раніше належав алмаз, — сказав містер Френклін, — пов'язана з якимсь стародавнім індійським забобоном. Така моя думка, і вона підтверджується одним фамільним документом, який зараз при мені.

Тепер я зрозумів, чому поява трьох індійських фокусників біля нашого будинку здалась містерові Френкліну обставиною, що заслуговує на увагу.

— Я не хочу нав'язувати вам свою думку, — вів далі містер Френклін. — Думка про обраних служителів індійського культу, які присвятили себе, незважаючи на всі труднощі й небезпеки, завданню повернути священну національну дорогоцінність, і вичікували для цього слушного моменту, — ця думка, як мені здається, цілком узгоджується з тим, що нам відомо про терпіння східних племен і про вплив східних релігій. Крім того, я людина з живою уявою: м'ясник, булочник і податковий інспектор не здаються мені єдиною правдоподібною реальністю. Нехай же мій здогад оцінюється як завгодно; перейдімо до єдиного практичного питання, що стосується нас. Чи залишиться в силі змова навколо Місячного каменя після' смерті полковника? І чи знав полковник про це, коли залишав своїй племінниці подарунок до дня її народження?

Я починав розуміти, що справа ця кінець кінцем стосується міледі і міс Речел. Жодне слово, сказане містером Френкліном, тепер не випадало з моєї уваги.

— Коли я взнав історію Місячного каменя, — вів далі містер Френклін, — мені не дуже хотілось привозити його сюди, але містер Брефф нагадав, що хто-небудь повинен же передати моїй кузині спадщину від дядька і що я можу зробити це з таким же успіхом, як і будь-хто інший. Коли я забрав з банку алмаз, то мені здалося, що за мною слідкує на вулиці якась обірвана смуглява людина. Я пішов до батька за своїми речами і знайшов там лист, який несподівано затримав мене в Лондоні. Я повернувся в банк з алмазом і знову побачив цю людину. Знову забираючи алмаз із банку сьогодні вранці, я зустрів цю людину втретє, вислизнув від неї й поїхав (перше ніж вона встигла напасти на мій слід) ранковим, замість вечірнього, поїздом. Ось я тут з алмазом у повній цілості, — і яку ж першу новину я чую? Я довідуюсь, що тут побувало троє мандрівних індусів і що мій приїзд із Лондона і те, що я повинен мати при собі, були головним предметом їхньої розмови у той час, коли вони думали, що вони самі. Не буду просторікувати про їхні маніпуляції з чорнилом, про те, як хлопчику веліли дивитись на нього, щоб побачити людину, що була далеко, і тому подібне. Штука ця (яку я часто бачив на Сході) і на мою думку, і на вашу — звичайнісіньке шахрайство. Питання, яке ми повинні зараз вирішити, полягає в тому, чи не помиляюсь я, надаючи великого значення простій випадковості, чи справді ми маємо доказ, що індуси натрапили на слід Місячного каменя з тієї хвилини, як його взято з банку?

Але ні він, ні я, як здавалось, не мали наміру займатися цим дослідженням. Ми подивились один на одного, потім на приплив, який повільно, все вище й вище, затоплював Тремтливі піски.

— Про що ви думаєте? — раптом спитав містер Френклін.

— Думаю, сер, — відповів я, — що мені хотілося б закопати алмаз у цей хисткий пісок і в такий спосіб вирішити це питання.

— Якщо у вас в кишені є вартість Місячного каменя, — відповів містер Френклін, — оголосіть це, Беттередж, та й край!

Цікаво відзначити, як підбадьорює людину невеликий жарт, коли в неї неспокійно на душі. Тоді нам здалась дуже кумедною думка покінчити з законною власністю міс Речел і завдати містерові Блеку, виконувачу духівниці, величезного клопоту, хоч тепер я не можу збагнути, що тут було смішного.

Містер Френклін перший знову повернувся до предмета розмови. Він вийняв з кишені конверт, розпечатав його й подав мені папірець, який там лежав.

— Беттередж, — сказав він, — ми повинні в інтересах моєї тітки обговорити питання, яка причина примусила полковника залишити цю спадщину своїй племінниці. Пригадайте, як леді Веріндер ставилась до свого брата з того часу, як він повернувся до Англії, і до того моменту, коли він сказав, що пам'ятатиме день народження племінниці. І прочитайте оце.

Він дав мені витяг з духівниці полковника. Витяг зараз при мені, і я переписую його дослівно для вас:

«По-третє, нарешті, дарую й відписую моїй племінниці, Речел Веріндер, дочці та єдиній дитині сестри моєї Джулії Веріндер, вдови, — в тому разі, якщо її мати, зазначена Джулія Веріндер, буде жива після моєї смерті, — жовтий алмаз, який належить мені і відомий на Сході під назвою Місячного каменя. І доручаю моєму виконувачеві духівниці віддати алмаз або самому, або через якого-небудь надійного посередника, якого він призначить, в особисте володіння вищезазначеної племінниці моєї Речел в перше ж святкування дня її народження після моєї смерті і в присутності, якщо можливо, моєї сестри, вищезгаданої Джулії Веріндер. І я бажаю, щоб вищезгаданій сестрі моїй повідомили точною копією третій — і останній — пункт моєї духівниці, що я дарую алмаз доньці її Речел на знак мого повного прощення за ту шкоду, яку завдали її вчинки моїй репутації, а особливо на доказ того, що я прощаю, як і годиться вмираючому, образу, завдану мені як офіцерові і джентльменові, коли її слуга, за її наказом, не впустив мене до неї на день народження її доньки».

Далі ставилась така умова. Якщо на час кончини заповідача помре міледі або якщо не буде в живих міс Речел, алмаз необхідно відіслати в Голландію, згідно з запечатаними інструкціями, що зберігаються разом з ним у банку. Виручена від продажу алмаза сума має бути додана до грошей, уже відписаних духівницею професорам-хімікам одного з північних університетів.