Уилки Коллинз – Місячний камінь (страница 11)
— Тату, — сказала Пенелопа цілком серйозно, — лишається тільки одне пояснення: Розанна закохалася в містера Френкліна Блека з першого ж погляду.
Вам доводилося чути про гарненьких молодих панночок, що закохуються з першого погляду, і ви вважали це цілком природним. Але щоб служниця, яка вийшла з виправного будинку, негарна з себе і з деформованим плечем закохалася з першого погляду в джентльмена, що приїхав у гості до її пані?! Чи знайдете ви подібну нісенітницю в якому-небудь романі? Я реготав до сліз. Пенелопа за мою веселість розсердилась на мене.
— Я раніше не помічала, щоб ти був жорстоким, тату, — сказала вона дуже тихо і вийшла.
Слова моєї доньки немов облили мене холодною водою. Я розгнівався на себе за те, що розхвилювався, коли вона промовила їх, — але ж це було саме так. Тепер, з вашого дозволу, змінимо предмет розповіді. Жаль, що я змушений був написати про це, — і не без причини, як ви побачите далі.
Настав вечір: дзвінок, який сповіщав, що вже час переодягатися до обіду, пролунав раніше, ніж містер Френклін повернувся з Фрізінголла. Я сам приніс гарячої води до нього в кімнату, сподіваючись почути після цього несподіваного запізнення про яку-небудь пригоду. Але на моє превелике розчарування (напевно, й на ваше) не скоїлось нічого. Містер Френклін не зустрівся з індусами ні по дорозі туди, ні на зворотному шляху. Він віддав Місячний камінь у банк, сказавши просто, що цей камінь дуже дорого коштує, і привіз розписку в кишені. Я зійшов униз, відчуваючи, що після всіх наших вранішніх тривог про алмаз кінцівка ця занадто буденна.
Як відбулася зустріч містера Френкліна з тіткою й кузиною, не знаю.
Я багато дав би, щоб прислуговувати за столом у цей день. Але при моєму становищі це прислуговування в домі за обідом (за винятком великих сімейних свят), означало б принизити свою гідність в очах інших слуг, — міледі й без того вважала мене досить схильним до прислуговування: ні до чого було шукати ще однієї нагоди для цього. Вісті з «верхніх сфер» того вечора принесли мені Пенелопа й лакей. Пенелопа сказала, що міс Речел ніколи не займалась так старанно своєю зачіскою й ніколи не здавалась такою веселою й гарною, як при зустрічі з містером Френкліном у вітальні. Лакей доніс, що додержання шанобливого спокою в присутності «високих гостей» і прислуговування містерові Френкліну Блеку за обідом — дві речі найбільш несумісні, які тільки доводилось йому зустріти при виконанні своїх обов'язків. Пізніше ввечері ми почули, як вони грали й співали дуети. Містер Френклін брав високо, міс Речел ще вище, а міледі грала, невідступно йдучи за ними до благополучного кінця, і чудово, і приємно було чути їхні голоси, що лунали вночі крізь відчинені на терасу вікна. Ще пізніше я відніс містерові Френкліну содової води й коньяку й побачив, що міс Речел зовсім витіснила з його голови думку про алмаз.
— Найчарівніша дівчина з усіх, кого я бачив після повернення в Англію! — Ось і все, що я міг добитись від нього, поки намагався перевести розмову на більш серйозні предмети.
Близько півночі я разом з моїм помічником (Самюелем, лакеєм) обійшов, як звичайно, довкола будинку, щоб позамикати двері. Коли всі двері були замкнуті, за винятком бокових, що ведуть на терасу, я відіслав Самюеля спати, а сам вийшов подихати перед сном свіжим повітрям.
Ніч випала тиха й парка, на небі сяяв місяць, що був саме на підповні. Було так тихо навкруги, що я час від часу чув слабкий і глухий шум моря, коли прибій підкочувався до піщаного берега біля гирла нашої бухточки. Будинок стояв так, що на терасі було темно; але яскраве місячне світло осявало всипану гравієм доріжку, що лежала по другий бік тераси. Подивившись на небо, а потім на стежку, я побачив людську тінь, що падала з-за рогу будинку.
Бувши старим, але хитрим, я не закричав; проте, оскільки я, на нещастя, також був і незграбним, ноги на гравії зрадили мене. Не встиг я підкрастись до рогу, як почув тупіт ніг, легших за мої, — і, як мені здалося, не однієї пари — що поквапно віддалялися. Коли я дістався до рогу, «непрохані гості» повтікали в чагарник по той бік доріжки і зникли з очей у хащах парку. З чагарника вони легко могли пробратися через нашу огорожу на шлях. Якби я був на сорок років молодший, я, можливо, і встиг би спіймати їх, перш ніж вони втечуть з нашого парку. Тепер же я повернувся, щоб взяти на підмогу молодшу людину. Тихенько Самюель і я взяли рушниці, обійшли навколо будинку й оглянули чагарник. Пересвідчившись, що в наших володіннях ніхто не переховується, ми повернулись. Переходячи через доріжку, де я бачив тінь, я вперше помітив маленький блискучий предмет, що лежав на гравії, освітлений місяцем. Піднявши цей предмет, я побачив, що це була маленька пляшечка з густою, приємного запаху, рідиною, чорною, мов чорнило.
Я нічого не сказав Самюелеві. Але, згадавши, що Пенелопа говорила мені про фокусників і про те, як вони наливали чорнило на долоню хлопчика, я відразу здогадався, що сполохав трьох індусів, які вештались коло будинку й намагалися своїм язичницьким способом дізнатись цієї ночі про алмаз.
Розділ VIII
Тут на хвилину треба спинитися.
Вдавшись до спогадів і перегорнувши щоденник Пенелопи, я бачу, що ми можемо швидко познайомитися з періодом між приїздом містера Френкліна Блека і днем народження міс Речел. Більша частина цього часу минула, не принісши з собою нічого, що варто було б занотувати. З вашого дозволу і з допомогою Пенелопи, я згадаю тут лише про деякі події, щоб потім далі розповідати історію день за днем, як тільки ми дійдемо до того часу, коли Місячний камінь став у нашому домі предметом загальної уваги.
Почну з пляшечки чорнила, що приємно пахло, яку я знайшов уночі на посипаній гравієм доріжці.
Наступного ранку (двадцять шостого числа) я показав містерові Френкліну цю чаклунську штуковину й розповів йому про нічну пригоду. Містер Френклін вирішив, що індуси не тільки полювали за алмазом, але й були настільки наївними, що вірили в своє чаклунство (він мав на увазі ті знаки, які вони робили над головою хлопчика, наливши чорнила на його долоню і сподіваючись, що хлопчик побачить людей і предмети, недоступні для людського ока). Містер Френклін сказав мені, що і в нас, так само як і на Сході, є люди, які займаються цими чудернацькими фокусами (однак без чорнила) і називають їх французькою назвою, чимсь на взірець «ясновидіння».
— Запевняю вас, — сказав містер Френклін, — індуси переконані, що ми залишили алмаз тут, і привели з собою ясновидющого хлопчика, щоб він показав їм дорогу до нього, як тільки вони проберуться вночі в будинок.
— Ви гадаєте, сер, що вони повторять свою спробу? — запитав я.
— Це залежить від того, що саме хлопчик може сказати. Якщо він здатний побачити алмаз крізь залізний сейф фрізінголльського банку, індуси поки що не турбуватимуть нас своїми відвідинами, а якщо ні — ми ще матимемо нагоду схопити їх у чагарнику раніше, ніж мине кілька ночей.
Я чекав, цілком упевнений, що ми матимемо нагоду застукати «непроханих гостей», але дивна річ — нагода ця більше не повторилася.
Чи довідались фокусники в місті, що містер Френклін був у банку, і зробили з цього відповідний висновок, чи хлопчик насправді зміг побачити алмаз там, де він тепер зберігався (у що я особисто аж ніяк не вірю), чи це, врешті, було простим збігом обставин, але незаперечним було одне: жодна тінь індуса більше не з'являлась біля нашого будинку протягом тижнів, що лишились до дня народження міс Речел. Фокусники все ще ходили по місту й околицях, займаючись своїм ремеслом, а містер Френклін і я вирішили почекати, що буде далі, не турбуючи передчасно пройдисвітів своєю підозрою. Цим звітом про вчинки обох сторін і закінчується все, що я маю поки що сказати про індусів.
З двадцять дев'ятого числа міс Речел і містер Френклін знайшли новий спосіб бавити час, який інакше їм нікуди було б подіти. Є причини звернути особливу увагу на заняття, яке їх захопило, бо воно має певне відношення до того, що сталося пізніше.
Взагалі кажучи, в житті вельможних панів є дуже небезпечний підводний камінь — їхнє власне неробство. Життя цих панів здебільшого проходить у вишукуванні якого-небудь заняття; і цікаво спостерігати — особливо якщо у них є смак до чогось розумового, — як часто вони необачно втягуються в бридке заняття. В дев'яти випадках з десяти вони починають або мучити кого-небудь, або псувати що-небудь і при цьому вони твердо переконані, що вдосконалюють свій розум тоді, як, просто кажучи, тільки зчиняють розгардіяш у будинку. Мені доводилось бачити, як пани (на превеликий жаль, дами не були винятком) розгулюють цілими днями, наприклад з порожніми коробочками з-під пілюль і ловлять ящірок, жуків, павуків і жаб, а повертаючись додому, настромлюють бідолах на булавки або безжалісно ріжуть їх на шматочки. Ви бачите, як ваш пан чи паш розглядають у збільшувальне скло нутрощі павука, або ви натрапляєте на східцях на жабу без голови; і коли ви хочете довідатись, що означає ця огидна жорстокість, вам кажуть, що молодий пан чи молода пані мають нахил до природознавства. Іноді, знову-таки, ви бачите, як вони цілими годинами псують чудові квіти гострими інструментами задля безглуздої цікавості — з чого зроблені квіти. Хіба колір їхній зробиться кращий або запах буде приємніший від того, що вони це взнають? Але треба ж бідолашним панам провести час, вірніше, треба ж якось згаяти час. О, панове! Ви борсалися в грязюці й ліпили з неї пиріжки, коли були дітьми, а коли виросли — поверхово займаєтеся бридкими науками, ріжете павуків і псуєте квіти. У першому і в другому випадку весь секрет полягає в тому, що вашій бідолашній безтурботній голові нема про що думати, а вашим бідолашним бездіяльним рукам нема чого робити. І кінчається тим, що ви починаєте псувати фарбами полотно і наробите на весь будинок смороду; або розведете в скляному ящику з брудною водою пуголовків, від яких усіх у будинку нудить; або почнете відкопувати і збирати тут і там шматочки камінців, посипаючи ними домашню провізію; або займаєтесь фотографією, бруднячи свої пальці і нещадно спотворюючи фізіономії всіх мешканців будинку. Безперечно, доводиться тяжко людям, які своїми руками мусять здобувати засоби до життя: одяг, щоб прикрити своє тіло, пристанище від негоди, їжу, щоб існувати. Але порівняйте найтяжчу працю, яку вам будь-коли доводилось виконувати, з тим неробством, яке змушує псувати квіти й перевертати шлунки павуків, і дякуйте своїй щасливій зірці, що ваша голова