Уилки Коллинз – Місячний камінь (страница 8)

Ось, коротко, і все, що я розповів містерові Френкліну. Я помітив, що він слухає дедалі уважніше і що розповідь про те, як сестра відмовилась прийняти полковника в день народження його племінниці, здавалось, вразила містера Френкліна, немов постріл, що влучив у ціль. Хоч він і не признався, але я побачив досить ясно по його обличчю як це розтривожило його.

— Ви розповіли все, що знали, Беттередж, зауважив він. — Тепер моя черга. Але, перш ніж розповісти вам, які відкриття зробив я в Лондоні і яким чином був замішаний у цю справу з алмазом, мені хочеться знати ось що. По вашому обличчю видно, мій старий друже, що ви нібито не зовсім розумієте, до чого веде наша розмова. Чи, може, мене обманює ваше обличчя?

— Ні, сер, — відповів я. — Моє обличчя в усякому разі в даному випадку, говорить правду.

— Ну, то я постараюсь, — сказав містер Френклін, — переконати вас розділити мою точку зору, перш ніж ми підемо далі. В мене виникли три серйозні запитання, зв'язані з подарунком полковника в день народження моєї кузини Речел. Слухайте мене уважно, Беттередж, і перелічіть по пальцях, якщо це допоможе вам, — сказав містер Френклін з деяким задоволенням показуючи цим свою далекоглядність, що нагадало мені ті далекі часи, коли він був ще хлопчиком. Перше запитання: чи був алмаз полковника предметом змови в Індії? Друге запитання: чи змовники перебралися слідом за алмазом полковника в Англію? І третє запитання: чи знав полковник, що виникла змова навколо алмаза, і чи не зі злим наміром залишив він у спадщину неприємності і небезпеку своїй сестрі через її невинну доньку? Ось що я хочу знати, Беттередж. Не лякайтесь!

Добре йому було попереджати мене, коли я вже перелякався.

Якщо він мав рацію, в наш спокійний англійський дім раптом увірвався диявольський індійський алмаз, а за ним змова живих шахраїв, кинутих на нас помстою мерця. Ось яким було наше становище, яке відкривалось мені в останніх словах містера Френкліна! Хто чув щось подібне в дев'ятнадцятому столітті, завважте, у вік прогресу, в країні, що користується благами британської конституції! Ніхто ніколи не чув нічого подібного, отже, ніхто не може цьому повірити. А проте я продовжуватиму свою розповідь.

Коли ви несподівано злякаєтесь до такої міри, як злякався я, цей переляк неодмінно відіб'ється на вашому шлункові. А при такому становищі ваша увага буде відвернута, і ви почне те соватись на своєму місці. Я мовчки завовтузивсь на піску Містер Френклін помітив, як я боровся з розтривоженим шлунком чи духом — а це, якщо хочете, одне й те саме, — і, замість того щоб почати свою розповідь, гостро мене спитав: — Що таке з вами?

Що таке було зі мною? Йому я не сказав, а вам скажу по секрету. Мені закортіло запалити люльку і почитати «Робінзона Крузо».

Розділ VI

Нічим не виявляючи своїх почуттів, я ввічливо попрохав містера Френкліна вести далі оповідь. Містер Френклін відказав «Не совайтесь, Беттередж!», і продовжував.

Перші слова нашого молодого джентльмена роз'яснили мені, що відкриття, яке стосується нечестивого полковника й алмаза, містер Френклін зробив (перше ніж приїхати до нас) у той час, як він відвідав стряпчого свого батька в Гемпстеді. Містер Френклін випадково обмовився, коли вони сиділи удвох після обіду, що батько доручив йому відвезти міс Речел подарунок до дня її народження. Слово за словом — і розмова скінчилася тим, що стряпчий розкрив містерові Френкліну, що це за подарунок і як виникли дружні стосунки між покійним полковником і містером Блеком-старшим. Обставини ці такі незвичайні, що сумніваюсь, чи я зугарний передати їх своїми словами. Вважаю за краще викласти відкриття містера Френкліна якомога ближче, його власними словами.

— Чи пам'ятаєте ви ті часи, Беттередж, — почав він, — коли батько мій намагався довести свої права на це горезвісне герцогство? Так от саме в цей час і повернувся з Індії мій дядько Гернкасл. Батько мій довідався, що в нього є якісь папери, які можуть стати в пригоді для його процесу. Він поїхав до полковника ніби привітати його з поверненням в Англію. Але полковника не так-то просто було обдурити. «Вам щось від мене потрібно, — сказав він, — інакше ви не наважилися б ризикувати своєю репутацією, завітавши до мене». Батько мій зрозумів, що йому більше нічого не залишається, як відверто признатися в усьому; він відразу ж сказав, що йому потрібні папери. Полковник попросив дати йому день на обмірковування. Відповідь його прийшла у вигляді надзвичайно дивного листа; його показав мені мій приятель, адвокат. Полковник почав з того, що він сам має просьбу до батька і пропонує йому дружню послугу за послугу. На війні йому поталанило (його власний вираз!) стати власником одного з найбільших у світі алмазів. Але в нього є підстави гадати, що ні він сам, ні його коштовний камінь не будуть у безпеці, — в жодному домі, у жодній частині світу, — якщо він залишить його при собі. За таких ризикованих обставин він і вирішив передати алмаз на зберігання іншій людині. Ця людина не наражатиметься на ризик. Вона може віддати коштовний камінь на зберігання в будь-яке місце — наприклад, банкірові чи ювелірові, в яких є спеціальний сейф для зберігання особливо цінних коштовностей. Її особиста відповідальність у цій справі буде пасивною. Вона одержуватиме — або сама, або через довірену особу — на заздалегідь умовлену адресу, у заздалегідь встановлені дні, щороку лист від полковника з простим повідомленням, що той ще живий. В разі ж, якщо лист не буде одержаний в умовлений день, мовчання полковника може бути вірною ознакою того, що його вбито. Тоді, — лише за цих обставин, — певні інструкції щодо подальшої долі алмаза, які в запечатаному вигляді зберігатимуться разом з ним, мають бути розпечатані й безумовно виконані. Якщо батько мій погодиться прийняти це дивне доручення, то папери полковника будуть віддані в його розпорядження. Ось що було в листі.

— Що ж зробив ваш батько, сер? — запитав я.

— Що він зробив? — повторив містер Френклін. — Я вам скажу, що він зробив. Він застосував неоціненну здатність, яка називається здоровим глуздом, до оцінки листа полковника. Він оголосив, що вся ця історія — чистісінька нісенітниця. Просто під час своїх мандрів по Індії полковник роздобув поганеньке скельце і прийняв його за алмаз. Що ж до побоювання бути вбитим і вжиття пересторог для збереження його життя і цього скельця, то нині дев'ятнадцяте сторіччя і кожній розсудливій людині варто лише звернутись до поліції. Полковник багато років уживає опій, і якщо єдиний спосіб дістати дорогоцінні папери полягає в тому, щоб сприйняти марення від вживання опію за факт, то батько мій був цілком готовий взяти на себе цю сміховинну відповідальність, тим охочіше, що особисто для нього вона не зв'язана ні з яким клопотом. Алмаз і запечатані інструкції віддали в комору банкіра, а листи полковника, які періодично повідомляли, що він живий, одержував і розпечатував стряпчий нашої сім'ї містер Брефф, довірена особа мого батька. Жодна розумна людина в подібному становищі не подивилася б на цю справу інакше. Нам тільки те й здається ймовірним, Беттередж, що узгоджується з нашим власним життєвим досвідом, і ми віримо романтиці тільки тоді, коли прочитаємо про неї в газеті.

Мені стало ясно, що сам містер Френклін вважає думку свого батька про полковника необачною й помилковою.

— А яка ваша думка про цю справу, сер? — запитав я.

— Дайте спершу покінчити з історією полковника, — відповів містер Френклін. — Для англійського розуму характерна відсутність системи, і ваше запитання, мій старий друже, є цього прикладом. Коли ми перестаємо виробляти машини, ми (в розумовому відношенні) найнеохайніший народ у всьому світі.

«Ось воно, закордонне виховання! — подумав я. Він, мабуть, у Франції навчився збиткуватись над власною нацією».

Тим часом містер Френклін знову взявся за перервану нитку розповіді й продовжував:

— Батько мій одержав потрібні папери і з того часу більше не бачив свого швагра. З року в рік у заздалегідь умовлені дні заздалегідь умовлений лист одержував від полковника й розпечатував стряпчий Брефф. Я бачив цілу купу цих листів. У кожному з них була одна й та ж сама ділова фраза. «Сер це засвідчує, що я ще живий; нехай алмаз зберігається, як і раніше. Джон Гернкасл». Ось і все, що він писав, і надходило це повідомлення регулярно, в зазначений день. Але шість чи вісім місяців тому вперше змінилася форма листа. Тепер там значилося: «Сер, кажуть, що я помираю. Приїжджайте до мене й допоможіть мені скласти духівницю». Стряпчий Брефф поїхав і знайшов полковника в маленькій приміській віллі, розташованій на прилеглих до неї землях; тут полковник жив на самоті з того часу, як залишив Індію. Він тримав собак, котів і птахів, але з ним не було жодної людської істоти, крім служниці, що приходила й доглядала його господарство, та лікаря. Духівниця була дуже проста. Полковник витратив більшу частину свого багатства на хімічні досліди. Його духівниця складалася всього з трьох пунктів, які він продиктував у ліжку при повній своїй свідомості. У першому пункті він забезпечував утримання й догляд за своїми тваринами. Другим пунктом засновувалась кафедра експериментальної хімії в одному з північних університетів. У третьому полковник відписав Місячний камінь як подарунок до дня народження своїй племінниці з умовою, щоб мій батько був виконувачем духівниці. Мій батько спершу відмовився. Однак подумавши трохи, поступився; почасти через упевненість, що обов'язки виконувача духівниці не завдадуть йому ніякого клопоту, почасти через натяк стряпчого, зроблений ним в інтересах Речел, — що алмаз все-таки, може, чогось і вартий.