Уилки Коллинз – Місячний камінь (страница 89)
Він повернувся до однієї з книг, що лежали біля нього, і розгорнув її на тому місці, яке було закладене папірцем.
— Не подумайте, що я почну докучати вам лекцією з фізіології, — сказав він. — Я вважаю своїм обов'язком довести, що прошу вас зробити цей дослід не для того тільки, аби виправдати теорію мого власного винаходу. Встановлені принципи й визнані авторитети виправдовують мої погляди. Приділіть мені свою увагу на кілька хвилин, і я берусь показати вам, що наука схвалює мою пропозицію, якою б дивною вона не здавалася. Тут, по-перше, фізіологічний принцип, на основі якого я дію, викладений доктором Карпентером. Прочитайте це самі.
Він подав мені аркуш паперу, яким була закладена книжка. На ньому були написані такі рядки:
«Є багато підстав думати, що
— Поки що все зрозуміло, правда? — запитав Езра Дженнінгс.
— Цілком зрозуміло.
Він підсунув мені через стіл розгорнуту книгу й показав уривок, позначений олівцем.
— А тепер, — каже він, — прочитайте ось цей звіт, що, як мені здається, безпосередньо стосується вашого становища і того експерименту, зробити який я вмовляю вас. Зверніть увагу, містере Блек, перш ніж ви почнете читати, що я посилаюсь на одного з найвизначніших англійських фізіологів. У ваших руках книга доктора Елліотсона «Фізіологія людини», а випадок, який наводить доктор, грунтується на відомому авторитеті містера Комба.
Ось уривок, який був мені показаний:
«Доктор Ебл повідомив мене, — говорить містер Комб, — про одного ірландського носильника, який, будучи тверезим, забував, що він робив, коли випивав, та, напившись, знову згадував ті вчинки, які він скоїв у п'яному стані. Якось, добре випивши, він загубив досить цінний пакунок і в хвилини тверезості не міг дати ніяких пояснень про це. Випивши наступного разу, він згадав, що лишив пакунок в одному будинку, а оскільки на пакунку не було адреси, то він і залишився там цілим, і носильник одержав його, коли пішов по нього».
— І це зрозуміло? — запитав Дженнінгс.
— Якнайкраще.
Він поклав папери на місце й закрив книгу.
— Чи переконались ви тепер, що я говорив, спираючись на авторитети, які підтверджують мої думки? — запитав він. — Якщо ні, мені залишається тільки звернутись до цих полиць, а вам — прочитати місця, які я вам покажу.
— Я цілком задоволений, не читаючи більше ні слова.
— В такому разі ми можемо повернутись до ваших власних інтересів у цій справі. Я зобов'язаний сказати вам, що є дещо таке, що може похитнути віру в цей експеримент. Коли б ми змогли в цьому році точно відновити ті умови, які існували торік, то, безсумнівно, досягли б точно такого ж результату. Але це просто неможливо зробити. Ми можемо сподіватись лише наблизитись до цих умов, і якщо не зможемо повернути вас якнайближче до минулого, дослід наш не вдасться. А якщо зуміємо, — і я вірю в успіх, — ми зможемо, в усякому разі, побачити повторення всього, що ви зробили в ніч після дня народження міс Речел, і це мас переконати всяку розсудливу людину в тому, що морально ви не винні у викраденні алмаза. Думаю, містере Блек, що я розглянув питання з усіх боків так справедливо, як тільки міг, у межах, встановлених мною самим. Якщо для вас щось лишилось незрозумілим, скажіть мені, і я постараюсь вам роз'яснити.
— Усе, що ви пояснили мені, — сказав я, — я чудово зрозумів. Але, признаюсь, для мене лишається загадкою ще один пункт, який ви ще не роз'яснили мені.
— Який саме пункт?
— Я не розумію, як діяв опіум на мене. Я не розумію, як я гуляв по коридорах і спускався східцями, висовував і засовував шухляди в шафі і знову повернувся в свою кімнату. Все це активні вчинки. А я вважав, що дія опіуму приводить спочатку до отупіння, а потім навіює сон.
— Загальна помилка щодо опіуму, містере Блек! У цю хвилину я напружую свій розум (такий, який він є) для вашої справи під впливом дози лаудануму, яка в десять разів сильніша, ніж дана вам містером Кенді. Але не покладайтесь на мій авторитет навіть у такому питанні, яке вже випробуване на моєму власному досвіді. Я передбачав заперечення, котрі ви щойно зробили, і я знову заручився свідченням, яке матиме вагу і у ваших очах, і в очах ваших друзів.
Він подав мені одну з тих двох книг, що лежали біля нього на столі.
— Ось, — сказав він, — знамениті «Визнання англійця, який вживав опіум»! Візьміть із собою цю книжку і прочитайте її. На сторінці, яку я позначив, ви знайдете, що, коли де-Квінсі влаштовував, як він каже, «оргію опіуму», тобто вживав його велику дозу, він ішов в оперу й утішався музикою чи блукав по лондонських ринках у суботу ввечері і з інтересом спостерігав старання бідняків роздобути собі щось на недільний обід. Отже, ця людина була здатна займатись відповідною діяльністю і переходила з місця на місце під впливом опіуму.
— Ви мені відповіли, — сказав я, — але ви ще не пояснили, як впливав опіум на мене.
— Я постараюсь розповісти вам кількома словами, — сказав Езра Дженнінгс. — Вплив опіуму буває здебільшого двояким — спочатку збуджуючим, а потім заспокійливим. При збуджуючій дії найостанніші і найяскравіші враження, які були у вас, а саме — враження, що стосувались алмаза, при вашому хворобливо-чутливому нервовому стані, скоріш за все стали дуже інтенсивними у вашому мозку і підкорили собі ваші судження і вашу волю подібно до того, як підкорює ваші помисли і вашу волю звичайний сон. Потроху під цим впливом усі побоювання про алмаз, які ви відчували вдень, повинні були перейти із стану невідомості в стан упевненості, — вони мали викликати у вас практичний намір зберегти алмаз, спрямували ваші кроки з цією метою в ту кімнату, в яку ви ввійшли, і керували вашою рукою доти, поки ви не знайшли в шафі ту шухляду, в якій лежав камінь. Усе це ви робили, сп'янівши від опіуму. Згодом, коли заспокійливий вплив почав переборювати збуджуючу дію, ви поступово ставали дедалі млявішим і впадали в заціпеніння. Ще пізніше ви міцно спали. Коли настав ранок і дія опіуму закінчилась, ви прокинулись, абсолютно нічого не знаючи з того, що робили вночі, — ніби з неба впали. Чи досить чітко я роз'яснив вам усе це?
— Так, зрозуміло все, — відповів я, — і я хочу, аби ви продовжували далі. Ви показали мені, як я зайшов до кімнати і як я взяв алмаз. Але міс Веріндер бачила, як я вийшов з кімнати з алмазом у руці. Чи не змогли б ви простежити за моїми вчинками з даної хвилини? Чи можете ви вгадати, що я зробив потім?
— Я саме й переходжу до цього пункту, — відповів він. — Це й для мене питання, чи буде дослід, який я пропоную, не тільки засобом довести вашу невинність, але також і засобом знайти втрачений алмаз. Коли ви вийшли з вітальні міс Веріндер з алмазом у руці, ви, цілком можливо, повернулися в свою власну кімнату?..
— Так! І що ж тоді?
— Можливо, містере Блек, — не смію сказати більше, — що ваша думка зберегти алмаз привела цілком природно до наміру заховати цей коштовний камінь, і ви підібрали йому місце десь у своїй спальні. В даному разі з вами могло статися те, що сталося з ірландським носильником. Можливо, під впливом другої дози опіуму, ви згадаєте місце, де заховали алмаз після першої дози.
Тепер прийшла моя черга дати пояснення Езрі Дженнінгсу. Я зупинив його раніше, ніж він устиг щось сказати іще.
— Усі ваші міркування ні до чого не приведуть, — мовив я. — Алмаз у даний момент знаходиться в Лондоні.
Він здригнувся і подивився на мене з великим здивуванням.
— У Лондоні? — повторив він. — Як потрапив він у Лондон з дому леді Веріндер?
— Цього ніхто не знає.
— Ви його винесли власними руками з кімнати міс Веріндер. Як він був узятий від вас?
— Не маю ні найменшого уявлення про це.
— Ви бачили його, коли прокинулися ранком?
— Ні.
— Чи він був повернений міс Веріндер?
— Ні.
— Містере Блек, тут є дещо таке, що треба з'ясувати. Чи можу я запитати, яким чином вам відомо, що алмаз тепер у Лондоні?
Таке саме запитання поставив я містерові Бреффу, коли розпитував його про Місячний камінь, повернувшись в Англію. Відповідаючи Езрі Дженнінгсу, я повторив те, що сам чув з вуст нашого стряпчого і що вже добре відоме читачам із цих сторінок.
Він ясно сказав, що не задоволений моєю відповіддю.
— При всій повазі до вас, — сказав він, — і при всій повазі до вашого юридичного радника, я додержуюсь висловленої мною думки. Вона грунтується, мені це добре відомо, на простому здогаді. Але ваша думка, вибачте мені за нагадування, також грунтується на простому здогаді.
Його погляд на справу був цілком новий для мене. Я з хвилюванням хотів почути, як він обстоюватиме його.
— Я вважаю, — казав далі Езра Дженнінгс, — що під впливом опіуму ви взяли алмаз, аби заховати його десь у безпечному місці. Цей же вплив і цей же мотив могли спонукати вас заховати його десь у вашій кімнаті.