Уилки Коллинз – Місячний камінь (страница 88)

— У мене були дуже серйозні причини для неспокою. Я знав, що Місячний камінь був предметом змови, і мене попередили, аби я вжив заходів до охорони міс Веріндер. якій він належав.

— Чи не була безпека алмаза предметом розмови між вами і ще ким-небудь, зразу ж перед тим, як ви пішли тог вечора спати?

— Леді Веріндер говорила про алмаз із своєю дочкою...

— У вашій присутності?

— В моїй присутності.

Езра Дженнінгс узяв свої записки зі столу і подав їх мені.

— Містере Блек, — сказав він, — якщо ви прочитаєте зараз ці записки у світлі моїх запитань і ваших відповідей, ви зробите два дивні відкриття щодо самого себе. Ви побачите, по-перше, що ввійшли до вітальні міс Веріндер і взяли алмаз, будучи сонним під впливом опіуму; по-друге, що опіум вам дав містер Кенді — без вашого відома, — для того, аби на практиці спростувати думку, яку ви висловили за званим обідом у день народження міс Речел.

Я сидів з паперами в руках зовсім приголомшений.

— Пробачте, будь ласка, бідному містерові Кенді, — лагідно попросив помічник. — Він учинив велике зло, я визнаю; але вчинив він це невинно. Якщо ви проглянете мої записки, то побачите, що — коли б йому не перешкодила хвороба — він приїхав би до леді Веріндер наступного ранку після пам'ятного обіду і признався б у своєму жарті з вами. Міс Веріндер, звичайно, почула б про це й розпитала б його — і, отже, правда, яка лишається прихованою ось уже рік, була б відкрита того ж таки дня.

До мене поверталось самовладання.

— Містер Кенді не може бути предметом моєї злопам'ятності, — сказав я сердито. — Але жарт, який він зіграв зі мною, все ж учинок віроломний. Я можу пробачити, але ніколи цього не зможу забути!

— Кожний лікар, містере Блек, у своїй медичній практиці робить іноді подібне віроломство. Неуцьке недовір'я до опіуму в Англії зовсім не обмежується нижчими й малоосвіченими класами. Кожний лікар, який має широку практику, буває вимушений час від часу обдурювати своїх пацієнтів, як містер Кенді обманув вас. Я не виправдую безглуздого жарту, якого він припустився за тих обставин. Я тільки роз'яснюю вам більш точний і більш поблажливий погляд на спонукальні причини.

— Як усе це було зроблено? — запитав я. — Хто дав мені його без мого відома?

— Цього сказати я не можу. За всю свою хворобу містер Кенді не згадав про це ні словом. Либонь, ваша власна пам'ять підкаже, кого треба підозрювати в цьому?

— Ні.

— У даному разі нема потреби на цьому зупинятися: таємно чи якимсь іншим способом дали вам ліки. Погодимось на цьому й перейдемо до обставин, значніших у даній справі. Якщо можете, прочитайте мої записки. Продумайте все те, що сталось у минулому. А я маю запропонувати вам дещо вельми сміливе й дуже захоплююче в майбутньому.

Останні слова його пробудили мене.

Я проглянув папери, складені в тому ж порядку, в якому Езра Дженнінгс вручив їх мені. Аркуш, менше списаний, лежав зверху. На ньому безладні слова й уривки фраз, які злетіли з вуст містера Кенді під час марення, читались так:

«...Містер Френклін Блек... і приємний... збити пиху... медицину... признався... безсоння... кажу йому... виснажені... лікуватись... мені говорить... йти навпомацки в темряві... одне й те ж... присутності всіх за столом... кажу... шукаєте сон навпомацки в пітьмі... каже... сліпий водить сліпця... знає, що це значить... дотепно... проспати цілу ніч, незважаючи на його гострий язик... аптечка леді Веріндер... двадцять п'ять гран... щоб він не знав... наступного ранку... ну, що, містере Блек... прийняти ліки сьогодні... ніколи не позбудетесь... помиляєтесь, містере Кенді... прекрасно... без ваших... вразити... правду... спали прекрасно... дозу лаудануму, сер... перед тим... лягти... що... тепер... медицину».

Оце й усе, що було написано на першому з двох аркушів. Я повернув його назад Езрі Дженнінгсу.

— Це те, що ви чули біля ліжка хворого? — запитав я.

— Слово в слово те, що я чув, — відповів він, — за винятком повторень одних і тих же слів, коли я переписував мої стенографічні нотатки. Він повторював деякі слова і фрази десятки разів, іноді до п'ятдесяти разів, залежно від того, якого значення надавав думці, котру вони передавали. Повторення в такому випадку допомагали мені встановити зв'язок між окремими словами й уривками фраз. Не думайте, — додав він, вказуючи на другий аркуш паперу, — що я видаю вставлені мною вислови за ті самі, яких ужив би містер Кенді сам, коли б він був здатний говорити зв'язно. Я тільки маю на увазі, що проникнув через перепони безладного викладу до логічної основної думки. Судіть самі.

Я взявся за другий аркуш, що, як я тепер довідався, був ключем до першого.

Марення містера Кенді було тут записано чорним чорнилом, а відновлені його помічником інтервали між словами і фразами — червоним чорнилом. Я переписую перше й друге підряд, бо і марення,і його пояснення записані на цих сторінках досить близько одне від одного — так, що їх легко можна порівняти й перевірити.

«...Містер Френклін Блек розумний і приємний, та йому треба збити пиху, перш ніж говорити про медицину. Він признався, що страждає безсонням. Я кажу йому, що нерви виснажені і що йому треба лікуватися. Він мені каже, що лікуватися і йти навпомацки в темряві — одне й те ж. І це він сказав у присутності всіх за столом. Я йому кажу: «Ви шукаєте сон навпомацки в пітьмі, але ніщо, крім ліків, не зможе допомогти вам знайти його». Він відказує мені на це, що чув, як сліпий водить сліпця, і тепер знає, що це значить. Дотепно, — але я можу дати йому можливість проспати цілу ніч, незважаючи на його гострий язик. Йому справді треба поспати: аптечка леді Веріндер у моєму розпорядженні. Дати йому двадцять п'ять гран лаудануму перед сном так, щоб він не знав, і приїхати наступного ранку: «Ну, що, містере Блек, чи не погодитесь ви прийняти ліки сьогодні? Без них ви ніколи не позбудетесь свого безсоння». «Помиляєтеся, містере Кенді, я спав прекрасно цілу ніч без ваших ліків». Тоді вразити його, сказавши правду! «Ви спали прекрасно цю ніч тому, що прийняли дозу лаудануму, сер, перед тим, як лягти спати. Що ви тепер скажете про медицину?»

Я дивувався винахідливості, з якою він зумів із страшенної плутанини відновити рівну й логічну мову, і це було, цілком природно, моїм першим враженням, коли я повернув папери Езрі Дженнінгсу. Перші слова, котрі говорили про мій подив, він із властивою йому скромністю перервав запитанням, чи погоджуюсь я з висновком, зробленим з його записок.

— Чи вірите ви, як вірю я, — сказав він, — що ви діяли під впливом лаудануму, роблячи все, що ви зробили в домі леді Веріндер у ніч після дня народження міс Речел?

— Я дуже мало розуміюся в дії лаудануму, аби мати свою власну думку, — відповів я. — Я тільки можу покластися на вашу думку й відчути внутрішнім переконанням, що ви маєте рацію.

— Гаразд. Тепер виникає інше питання. Ви переконанні я переконаний; але як передати це переконання іншим людям?

Я показав на папери, що лежали на столі перед нами. Езра Дженнінгс похитав головою.

— Ніякої користі, містере Блек, абсолютно ніякої користі не дадуть вони вам з трьох неспростовних причин. По-перше, ці записки зроблені за обставин, зовсім нових для більшості людей. Вже це говорить проти них! По-друге, в цих записках викладена ще не перевірена медична й метафізична теорія. І це також говорить проти них! По-третє, це записки мої; і, крім мого запевнення, нема ніяких доказів, що вони не підроблені. Пригадайте, що я вам говорив у долині, і запитайте себе, яку вагу можуть мати мої слова? Ні, записки мої цінні тільки в одному відношенні — з точки зору людського вироку. Ваша невинність повинна бути доведена, і вони вказують, як це можна зробити. Ми зобов'язані обгрунтувати наші переконання фактами, і я знаю, що ви та людина, яка доведе це.

— Яким чином? — запитав я.

Він нахилився до мене через стіл, який розділяв нас.

— Чи не наважитесь ви зробити сміливий дослід?

— Я ладний на все, аби тільки зняти підозру, яка лежить на мені!

— Чи погодитесь ви піддати себе деякій незручності на певний час?

— Якій завгодно, мені байдуже.

— Чи будете ви безумовно підкорятись моїм порадам? Це може призвести до насмішок різних дурнів, умовлянь друзів, думку яких ви зобов'язані поважати...

— Говоріть мені, що треба робити, — перервав я нетерпляче, — і, що б там не було, я все виконаю.

— Ви повинні зробити ось що, містере Блек, — відповів він. — Ви повинні вкрасти Місячний камінь підсвідомо вдруге, в присутності людей, свідчення яких не викликали б сумніву.

Я підскочив. Я намагався говорити. А міг тільки дивитись на нього.

— Думаю, що це можна зробити, — продовжував він. — І це буде зроблено, якщо тільки ви захочете мені допомогти. Спробуйте заспокоїтись, сідайте й вислухайте, що я вам скажу. Ви знову почали курити; я сам це бачив. Коли ви знову почали причащатися сигарами?

— Близько року.

— Тепер ви курите більше чи менше, ніж раніш?

— Більше.

— Чи не кинете ви знову цю звичку? Відразу, як це ви зробили тоді.

Я почав трохи розуміти його план.

— Кидаю з цієї ж хвилини.

— Якщо наслідки будуть такі ж самі, як у червні минулого року, — сказав Езра Дженнінгс, — якщо ви знову страждатимете так, як страждали тоді від безсоння, ми зробимо наш перший крок. Ми знову доведемо вас до того нервового стану, в якому ви були в ніч після дня народження. Якщо ми знову зможемо відновити хоч приблизно домашню обстановку, яка тоді оточувала вас, і якщо ми зможемо знову зайняти ваші думки різними питаннями, зв'язаними з алмазом, які раніше хвилювали вас, ми поставимо вас фізично й морально так близько, як тільки можна, в те ж саме становище, в якому ви торік прийняли опіум. І в даному разі ми цілком можемо надіятися, що повторне вживання опіуму приведе в більшій чи меншій мірі до повторення результату вживання. Ось така моя пропозиція в кількох словах. Ви тепер побачите причини, які примушують мене це зробити.