Уилки Коллинз – Місячний камінь (страница 91)

Цю її волю було легко виконати. Але друге прохання спричинило мені чимало труднощів.

Не задовольняючись вказівкою, яку дала міс Веріндер містерові Беттереджу про те, аби він виконував усі мої розпорядження, вона просила дозволу допомогти мені особистим своїм спостереженням над тим, як буде відновлено обстановку в її вітальні. Вона жде лише відповіді від мене, щоб поїхати в Йоркшір і бути присутньою як свідок у ту ніч, коли експеримент з опіумом буде повторено.

Тут знову приховується якась причина, і мені здається, я можу її розгадати.

Те, що вона заборонила мені говорити містерові Френкліну Блеку, пояснюється тим, що вона (я так гадаю) нетерпляче бажає розповісти йому сама раніше, ніж буде зроблено дослід, який повинен відновити його репутацію в очах інших людей. Я розумію і високо ціную великодушне бажання швидше виправдати його, не чекаючи, поки буде чи не буде доведена його невинність. Вона хоче, бідна дівчинка, загладити заподіяну йому образу. Та цього не можна зробити. У мене й крихти сумніву нема, що їхнє хвилювання, збуджене зустріччю, старі почуття, розбуджені цією зустріччю, нові надії, відроджені нею, вплинуть на душу містера Блека й фатально відіб'ються на успіху нашого експерименту. І в даній обстановці досить важко викликати в ньому ті ж настрої, які полонили його минулого року. А якщо нові інтереси й нові почуття хвилюватимуть його, наша спроба буде просто безплідною.

І все ж, хоч я й знаю це, у мене не вистачає духу розчарувати її. Я повинен спробувати знайти такий вихід з даного становища, який дозволив би мені сказати «так» міс Веріндер, не позначившись на тій послузі, котру я зобов'язаний зробити містерові Френкліну Блеку.

Друга година. Тільки що повернувся зі свого медичного обходу; завітав, цілком природно, передусім у готель.

Повідомлення містера Блека про проведену ним ніч таке саме, як і вчора. Іноді засинав, але уривчастим сном — не більше. Сьогодні почувається краще, бо спав учора по обіді. Цей післяобідній сон, без сумніву, був результатом прогулянки верхи, яку я йому радив зробити. Боюсь, що доведеться припинити цей життєдайний моціон на свіжому повітрі. Він не повинен бути цілком здоровим, як не можна йому бути й зовсім хворим. Тут потрібне вельми точне лавірування, як кажуть моряки.

Він ще не одержав нічого від містера Бреффа і з нетерпінням хотів дізнатися, чи одержав я відповідь од міс Веріндер.

Я розповів йому точно те, що мені було дозволено розповісти, і ні слова більше. Зайве було придумувати причини, чому я не показую йому листа. Він з болем у серці — бідолаха! — сказав, що розуміє делікатність, яка не дозволяє мені показати листа.

— Вона погоджується, звичайно, із ввічливості й почуття справедливості, — сказав він. — Та вона залишається при своїй думці про мене і чекає результату.

Мені дуже хотілось натякнути йому, що він зараз так само несправедливий щодо неї, як вона була несправедлива щодо нього. Але, подумавши, я не захотів позбавити її подвійної насолоди — здивувати і простити його.

Відвідини мої були дуже короткі. Після останньої ночі я мусив відмовитись від чергової дози опіуму. Неминучим наслідком цього було те, що хвороба, прихована в мені, знову перемогла. Я відчув наближення припадку і поспішно вийшов, аби не налякати й не стурбувати містера Блека. Цього разу припадок тривав чверть години й залишив у мене достатньо сил, аби продовжувати свою роботу.

П'ята година. Я написав відповідь міс Веріндер.

План, запропонований мною, враховував інтереси обох сторін, якщо тільки вона погодиться з ним. Спочатку я навів усі докази проти її зустрічі з містером Блеком до самого експерименту, а потім порадив їй приїхати таємно в свій дім того вечора, коли ми будемо проводити експеримент. Виїхавши з Лондона післяобіднім поїздом, вона може приурочити свій приїзд до дев'ятої години вечора. На цей час містер Блек, як я вирішив, уже буде в своїй спальні, і, таким чином, міс Веріндер зможе пройти в свої кімнати до того, як буде прийнято опіум. Після того як все це буде зроблено, вона без перешкод зможе спостерігати за результатами разом з усіма нами. А наступного ранку покаже містерові Блеку (якщо захоче) своє листування зі мною, отже, посвідчить, що він був виправданий в її очах раніше, ніж було фактично доведено його невинність.

У цьому розумінні я й написав їй. Оце й усе, що я міг зробити сьогодні. Завтра я повинен побачити містера Беттереджа і дати йому вказівки, як все влаштувати в домі.

18 червня. Знову запізнився зайти до містера Френкліна Блека. Рано-вранці посилилися страждання, заподіювані моєю хворобою, і мною оволоділа на кілька годин страшенна кволість. Я вже бачу, що, незважаючи на негативні наслідки вживання опіуму для мого здоров'я, мені доведеться повернутись до нього всоте. Коли б я повинен був думати тільки про себе, я віддав би перевагу гострому болю перед страшними снами. Але фізичне страждання виснажує мене. Якщо я допущу себе до повного виснаження, це закінчиться тим, що зроблюсь некорисним містерові Блеку саме тоді, коли найбільше буду потрібен йому.

Було вже близько дев'ятої години, коли я сьогодні встиг дістатися до готелю. Цей візит, навіть у хворобливому стані, вийшов досить-таки забавним завдяки присутності Габріеля Беттереджа.

Коли я зайшов, він був уже в кімнаті. Наблизившись до вікна, дивився в нього, поки я задавав своєму пацієнтові звичайні запитання. Містер Блек знову погано спав і почував наслідки безсоння сьогодні ранком значно більше, ніж досі.

Далі я запитав, чи не одержав він листа од містера Бреффа.

Лист було одержано вранці. Містер Брефф висловлює рішуче несхвалення плану, на який наважився його друг і клієнт за моєю порадою. Це було погано тому, що збуджувало надії, котрі могли ніколи не здійснитися. Все це було незрозуміле для нього, крім того, це здавалось дурисвітством, схожим на месмеризм, ясновидіння тощо. Це переверне шкереберть дім міс Веріндер і закінчиться тим, що прикро вразить міс Веріндер. Він розказав справу (не називаючи імен) відомому лікареві, той посміхнувся, похитав головою й нічого не сказав. Виходячи з цих причин, містер Брефф протестував проти нашого плану.

Дальше моє запитання стосувалось алмаза. Чи прислав стряпчий які-небудь докази того, що алмаз у Лондоні?

Ні, стряпчий просто відмовився обговорювати це питання. Він був певний, що Місячний камінь під заставою у містера Люкера. Його знаменитий відсутній друг, містер Мартует (ніхто не міг заперечувати того, що він досконало знав характер індусів), також був упевнений в цьому. За цих обставин, а також уже одержавши численні запитання, він мусить відмовитися вступати в будь-які дискусії з приводу доказів. Час сам покаже; і містер Брефф охоче жде.

Було цілком ясно, коли б навіть містер Блек не зробив це ще ясніше, замінивши читання листа простим переказом його змісту, що причиною всього цього було недовір'я до мене. Заздалегідь передбачаючи такий результат, я не був ні розсерджений, ні здивований. Я тільки запитав містера Блека, як вплинув на нього протест його друга. Він із запалом відповів, що той не справив на нього ні найменшого ефекту. Після цього я дістав право викинути містера Бреффа з голови і викинув його.

У нашій розмові настала пауза, і Габріель Беттередж відійшов від вікна.

— Чи не приділите ви мені хвилинку вашої уваги, сер? — звернувся він до мене.

— Я весь до ваших послуг, — відповів я.

Беттередж узяв стілець і підсів до столу. Він видобув з кишені велику старовинну записну книжку з олівцем такого ж розміру. Начепивши окуляри, розкрив записник на чистій сторінці й знову звернувся до мене.

— Я прожив, — сказав Беттередж, суворо дивлячись на мене, — майже п'ятдесят років на службі в покійної міледі. До того ж я був пажем на службі у старого лорда, її батька. Мені тепер близько вісімдесяти років — байдуже, скільки точно! Вважають, що я маю знання й досвідченість не менші, ніж інші. І чим все це кінчається? Кінчається, містере Езра Дженнінгс, фокусами над містером Френкліном Блеком, які робитиме помічник лікаря за допомогою флакона лаудануму, а мене, в моїх похилих роках, примушують бути помічником фокусника!

Містер Блек зареготав. Я хотів заговорити. Беттередж підняв руку на знак того, що він ще не закінчив говорити.

— Ні слова, містере Дженнінгс! — сказав він. — Я не бажаю чути від вас жодного слова, сер. У мене є свої правила, хвалити бога! Якщо я одержав наказ, котрий буде недалеким родичем наказу з Бедламу, це нічого не значить. Поки я одержую його від свого хазяїна чи господині, — я підкоряюсь. Я маю свою власну думку, яка, будь ласка, пригадайте, збігається також із думкою містера Бреффа, знаменитого містера Бреффа! — сказав Беттередж, підвищуючи голос, і, поважно хитаючи головою, подивився на мене. — Мені байдуже; я залишу свою думку при собі. Моя молода леді говорить: «Зроби це», — і я відповідаю: «Міс, буде зроблено». Ось я тут з книжкою і олівцем, — він, правда, підструганий не так добре, як хотілося б, але, якщо християни втрачають розум, хто може сподіватися, щоб олівці залишались гострими? Давайте мені ваші накази, містере Дженнінгс. Я запишу їх, сер. Я вирішив не відступати від них ні на йоту. Я — сліпе знаряддя, ось хто я. Я — сліпе знаряддя! — повторив Беттередж, відчуваючи насолоду в цьому визначенні самого себе.