Уилки Коллинз – Місячний камінь (страница 93)

Привітавши Беттереджа з досягнутими успіхами (він наполегливо старався записати все, як тільки я починав говорити, відмовляючись водночас звертати будь-яку увагу на слова містера Блека) і пообіцявши знову прийти подивитись через день або два, ми вже зібрались були вийти з дому чорним ходом. Але перш ніж ми вийшли з нижнього коридора, мене зупинив Беттередж, коли ми саме проходили повз двері його кімнати.

— Чи можу я сказати вам кілька слів наодинці? — запитав він таємничим шепотом.

Я, певна річ, погодився. Містер Блек вийшов, аби почекати мене в саду, а я пройшов з Беттереджем в його кімнату. Я був упевнений, що почую прохання про якісь нові поступки, подібні до тих, що вже були зроблені щодо опудала мишоїда й купідонового крила. Але, на моє превелике здивування, Беттередж таємниче взяв мене обіруч і задав мені надзвичайно дивне запитання:

— Містере Дженнінгс, ви знайомі з «Робінзоном Крузо»?

Я відповів, що читав «Робінзона Крузо», коли ще був дитиною.

— Із того часу не читали? — не вгавав Беттередж.

— Ні, не читав з того часу.

Він відступив на кілька кроків і подивився на мене з виразом співчутливої цікавості й забобонного страху.

— Він не читав «Робінзона Крузо» з дитинства, — говорив Беттередж сам до себе. — Подивимось, як вразить його «Робінзон Крузо» тепер!

Він відімкнув шафу, що стояла в кутку, і вийняв брудну, пошарпану книжку, від якої сильно тхнуло тютюном, коли він почав перегортати сторінки. Знайшовши потрібне місце, він попросив мене підійти до нього, а сам продовжував бурмотіти тим же таємничим голосом.

— Щодо цього вашого фокуса-покуса, сер, з лауданумом і містером Френкліном Блеком, — почав він. — Поки в домі найняті люди, мої обов'язки слуги переборюють в мені почуття людини. Коли ж люди закінчать роботу, почуття людини переборять в мені обов'язки слуги. Дуже добре. Минулої ночі, містере Дженнінгс, у голові в мене міцно засіло, що весь цей ваш медичний експеримент закінчиться кепсько. Коли б я піддався цьому таємничому велінню, я своїми власними руками виніс би меблі з кімнат і наступного ранку розігнав би всіх робітників.

— Радий зробити висновок з того, що я бачив нагорі, — сказав я, — що ви встояли проти таємничого веління.

— «Встояв» — не те слово, — відповів Беттередж. — Виборов — ось підхоже слово. Я боровся, сер, з мовчазним прагненням душі моєї, яке штовхало мене в один бік, і записаними в моїм записнику розпорядженнями, котрі штовхали в другий бік, аж поки, з дозволу сказати, мене кинуло в холодний піт. У цьому страшенному душевному неспокої і тілесній млявості до якого засобу я вдався? До засобу, сер, який ні разу мене ще не зраджував за останні тридцять років і навіть більше,— до Цієї Книги!

Він ляснув по книзі долонею і вибив при цьому ще сильніший запах тютюну.

— Що ж я знайшов тут, — казав далі Беттередж, — на першій же сторінці, яку відкрив? Страшне місце, сер, на сторінці сто сімдесят восьмій: «З цими і багатьма їм подібними Роздумами я пізніше взяв собі за правило, що, коли б не відчував я ці таємні Натяки або Вказівки в Душі моїй, котрі спонукали мене робити або не робити Справу, яка мала відбутися, іти чи не йти Шляхом, який був передо мною, я неодмінно підкорюся таємничому Велінню». Не зійти мені з цього місця, містере Дженнінгс, це були перші слова, які впали мені в око саме в той час, коли я йшов усупереч таємничому велінню! Ви не бачите в цьому нічого незвичайного, сер?

— Я бачу випадковий збіг обставин і більше нічого.

— Ви не відчуваєте ні найменшого вагання, містере Дженнінгс, щодо вашого медичного експерименту?

— Ні найменшого.

Беттередж пильно подивився на мене у мертвій тиші. Тоді він з величезною обачністю закрив книжку, знову з надзвичайною старанністю замкнув її в шафі, повернувся й знову пильно подивився на мене. Потім заговорив.

— Сер, — сказав серйозно, — багато чого можна пробачити людині, котра не читала «Робінзона Крузо» з дитячих років. Бажаю вам усього найкращого.

Він відчинив двері з низьким поклоном і дав мені можливість пройти в сад. Там я зустрів містера Блека, який повертався в дім.

— Можете не розповідати мені, що з вами сталося, — сказав він. — Беттередж пустив у хід свій останній козир: він зробив нове пророче відкриття в «Робінзоні Крузо». Догодили ви його улюбленій фантазії? Ні? Ви дали йому зрозуміти, що не вірите в «Робінзона Крузо»? Містере Дженнінгс, ви дуже й дуже низько впали в очах Беттереджа! Говоріть тепер, що хочете, можете робити в майбутньому, що завгодно, — ви побачите, що він не захоче тепер витрачати на вас слів.

21 червня. Сьогодні годі й короткого запису в моєму щоденнику.

Містер Блек ніколи ще так погано не спав, як цієї ночі. Я був змушений, проти своєї волі, приписати йому ліки. На людей з такою чутливою організацією, як у нього, ліки впливають, на щастя, досить швидко. Інакше я боявся б, що він зовсім знесиліє, коли настане час для досліду.

Щодо мене самого, то після невеликої перерви в болях за останні два дні у мене сьогодні вранці знову був приступ, про який нічого не скажу, крім того, що він примусив мене повернутись до опіуму. Загорнувши цей щоденник, я відміряю собі повну дозу — п'ятсот крапель.

22 червня. Наші надії сьогодні кращі. Нервовий стан містера Блека значно поліпшується. Минулої ночі він трохи спав. Моя ж ніч, завдяки опіуму, була ніччю людини, котру приголомшили. Не можу сказати, що я ранком прокинувся; більш підхожим буде вислів «опам'ятався».

Ми приїхали подивитися, чи все приведено в належний стан у домі міс Веріндер. Завтра, в суботу, все буде закінчено. Як і передбачав містер Блек, Беттередж не чинив більше ніяких нових перепон. З початку й до кінця він був зловісно ввічливим і злостиво мовчазним.

Мою медичну аферу (як її називає Беттередж) тепер неминуче треба відкласти до наступного понеділка. Завтра увечері робітники затримаються в домі до ночі. А наступного дня традиційна тиранія неділі, — одна з інституцій цієї вільної країни, — так розподілила поїзди, що просто неможливо запросити когось приїхати до нас з Лондона. До понеділка нічого більше робити, залишається тільки уважно доглядати за містером Блеком і тримати його, якщо можливо, точно в такому стані, в якому я побачив його сьогодні.

Тим часом я умовляв його написати містерові Бреффу і підкреслити прохання, аби він був присутній як свідок. Я навмисне обрав стряпчого, бо він був сильно упереджений проти нас. Якщо нам пощастить переконати його, ми зробимо нашу перемогу незаперечною.

Містер Блек написав також сищикові Каффу; а я надіслав кілька рядків міс Веріндер. З ними і зі старим Беттереджем, який є вельми важливою особою в родині, у нас буде доволі свідків, не рахуючи місіс Меррідью, якщо вона настоїть на тому, аби принести себе в жертву думці світу.

23 червня. Помста опіуму знову переслідувала мене минулої ночі. Але байдуже, я маю терпіти це, поки не настане понеділок і поки це не мине.

Містер Блек сьогодні знову не зовсім здоровий. О другій годині він мені признався, що відкрив шухляду, в якій заховав сигари, і йому коштувало великих зусиль замкнути її знову. Після цього він викинув ключ у вікно. А сторож знайшов його на дні порожньої цистерни і приніс сьогодні вранці — така доля! Я забрав цей ключ собі до вівторка.

24 червня. Містер Блек і я зробили довгу прогулянку у відкритій колясці. Ми обидва відчули благотворний вплив м'якого літнього повітря. Обідав я з ним у готелі. На велике моє полегшення, він, будучи вранці стривоженим і схвильованим, годин зо дві міцно проспав на дивані після обіду. І якщо він тепер проведе ще одну ніч погано, я вже не боюся наслідків.

25 червня, понеділок. День експерименту! П'ята година дня. Ми тільки що приїхали в будинок.

Першочергове й найважливіше питання — це здоров'я містера Блека.

Наскільки я можу судити, він обіцяє (у фізичному розумінні) бути сьогодні таким же чутливим до дії опіуму, як був у цей час рік тому. Він перебуває зараз у стані нервової сприйнятливості, яка межує з нервовим подразненням. Колір його обличчя легко міняється; руки в нього тремтять; він здригається при раптовому шумі і при несподіваній появі будь-кого.

Усе це результат безсоння, котре, в свою чергу, виникає із стану нервового збудження, викликаного тим, що він перестав курити — кинув звичку, доведену до краю. Тепер на нього діють ті самі причини, які діяли й минулого року, і результати, либонь, ті самі будуть. Чи триватиме такий стан до закінчення досліду? Події ночі мають вирішити це.

Поки я пишу ці рядки, містер Блек бавиться в залі за більярдом, практикуючи різні удари, як він робив часто, гостюючи тут у червні минулого року. Я взяв із собою щоденник, частково з метою заповнити чимсь години, які, мабуть, залишаться у мене незайнятими, а частково сподіваючись, що, либонь, у цей час станеться щось гідне бути записаним.

Чи я нічого не пропустив досі? Глянувши на вчорашні записи, бачу, що забув написати про ранкову пошту. Заповню зараз цю прогалину, перш ніж піду до містера Блека.

Отож я одержав кілька рядків від міс Веріндер. Вона збирається приїхати вечірнім поїздом, як я їй радив. Місіс Меррідью настояла на тому, аби супроводити її. В листі є натяк, що в шановної дами трохи порушений душевний спокій, який звичайно буває прекрасним, а тому вона потребує всілякої поблажливості, з огляду на її вік та звички. Я постараюсь у своїх стосунках з місіс Меррідью бути таким же стриманим, яким був Беттередж у стосунках зі мною. Він зустрів нас сьогодні урочисто, вдягнений у свій найкращий чорний костюм і був у накрохмаленому білому галстуці. Коли дивився в мій бік, він згадував, що я не читав «Робінзона Крузо» з дитячих років, і поблажливо співчував мені.