Уилки Коллинз – Місячний камінь (страница 82)

У такому збудженому стані, в якому перебував я в той час, про який пишу зараз, і моя невдала поїздка до сищика тільки збільшила в мені невгамовну потребу щось зробити. В день мого повернення з Доркінга я вирішив, що на другий ранок докладу нових зусиль, аби форсувати свій шлях через усі перепони від мороку до світла.

За який інший експеримент узятися?

Коли б чудовий Беттередж був присутній в той час, як я обдумував це питання, і коли б він був у курсі моїх думок, він, без сумніву, сказав би, що в даному разі взяла гору німецька сторона. Серйозно кажучи, цілком можливо, що моє німецьке виховання було в деякій мірі причиною того лабіринта марних думок, в який я тепер вплутав себе. Більшу частину ночі я сидів і курив, будуючи різні теорії, одну неймовірнішу за іншу. Коли я нарешті заснув, вигадані мною фантазії переслідували мене уві сні; я встав уранці, почуваючи, що об'єктивно-суб'єктивне і суб'єктивно-об'єктивне безнадійно переплутались у мене в голові, і почав день, — який мав стати свідком моїх дальших зусиль щодо практичних заходів, — зовсім не впевнений, чи мав я будь-яке право (на суто філософському грунті) розглядати будь-які речі (включаючи й алмаз) як такі, що існують взагалі.

Як довго я міг би блукати в тумані власної метафізики, якби мене залишили власні думки, самому мені важко сказати. Сталось так, що несподіваний випадок прийшов на допомогу моєму визволенню і врятував мене. Цілком випадково цього ранку я вдягнув те пальто, яке носив у день мого побачення з Речел. Шукаючи щось в одній з кишень, я натрапив на зім'ятий клаптик паперу і, видобувши його, побачив у руці забутий лист Беттереджа.

Недобре було залишати без відповіді мого доброго давнього друга. Я сів за письмовий стіл і знову прочитав його лист.

Не легко відповідати на лист, де нема нічогісінько більш-менш важливого. А лист Беттереджа належав саме до такої категорії. У ньому, зокрема, йшлося про те, що Езра Дженнінгс, помічник містера Кенді, сказав своєму господареві, що бачив мене; а містер Кенді, в свою чергу, хотів бачити мене і сказати мені щось, коли я буду наступного разу в околицях Фрізінголла. Що можна сказати у відповідь на це, що було б варте лягти на папір? Я сидів, ліниво малюючи з пам'яті портрети примітного помічника містера Кенді на шматку паперу, який пообіцяв присвятити Беттереджу, — аж поки не вловив себе на тому, що невгамовний Езра Дженнінгс заполонив мої думи знову! Я викинув у кошик принаймні з дюжину портретів людини з різнокольоровим чубом (волосся в кожному разі на диво схоже) — і, не відкладаючи, написав відповідь Беттереджу. Це був цілком банальний лист, але він мав чудовий вплив на мене. Спроба написати кілька речень чистою англійською мовою повністю очистила мою голову від туманних нісенітниць, які заповнили її з попередніх днів.

Присвятивши себе ще раз розв'язанню непроникної загадки, яку моє власне становище поставило переді мною, я тепер намагався подолати трудність дослідження її з суто практичної точки зору. Оскільки події пам'ятної ночі були все ще незрозумілі мені, я оглянувся трохи назад і почав шукати в своїй пам'яті якихось пригод у час, що передував тій ночі в день народження, — пригод, котрі допомогли б мені знайти ключ до розгадки.

Чи не сталось чогось у той час, коли ми з Речел закінчували фарбувати двері? Або пізніше, коли я їздив у Фрізінголл? Або потім, коли я повернувся з Годфрі Еблуайтом і його сестрами? Або ще пізніше, коли я віддав Речел Місячний камінь? Або значно пізніше, коли приїхали гості і всі ми сіли за обідній стіл? Моя пам'ять дуже легко відповідала на всі запитання, аж поки я не дійшов до останнього. Оглядаючись на події, що сталися за обідом у день народження, я знову відчув безвихідь. Я був нездатний навіть пригадати кількість гостей, які сиділи за одним столом зі мною.

Я відчув себе цілком переможеним тут і, натурально, дійшов висновку, що події за обідом особливо важливі й аналіз їх вартий того, аби затратити на нього зусилля. Я вірю, що й інші в моїй ситуації міркували б саме так. Коли власні інтереси примушують нас стати об'єктом власного дослідження, ми з підозрою ставимось до того, чого не знаємо. Згадавши імена тих осіб, які були за обідом, я б наважився, аби поповнити недостатні джерела своєї власної пам'яті, звернутись до пам'яті інших гостей і записати все, що вони зможуть пригадати з подій, котрі сталися в день народження, і результат, одержаний таким способом, перевірити по тих подіях, що відбувались після того, як товариство роз'їхалось.

Це останнє і найновіше з багатьох моїх планів і спроб у майстерності розшуків, яку Беттередж, либонь, приписав би чистому розумові або французькому нахилу мого характеру, що брав гору в цей час, — могло чесно претендувати на те, щоб його тут записати. Неймовірно, як це може здатися, але я тепер нарешті справді йшов навпомацки своїм шляхом до розкриття справи. Мені потрібний був лише натяк, який з самого початку дав би вірний напрям моїм думкам. Не минуло й дня, як цей натяк зробив мені один з гостей, котрі були на торжествах у день народження.

Виробивши цей план дій, я повинен був насамперед мати повний список гостей. Його легко було одержати від Габріеля Беттереджа. Я вирішив того ж дня повернутися в Йоркшір і почати мої розслідування з наступного ранку.

Було вже вельми пізно виїжджати тим поїздом, який відходив з Лондона до полудня. Не лишалось нічого більше, як ждати близько трьох годин наступного поїзда. Чи не міг би я з користю провести цей час у Лондоні?

Думки мої знов уперто повертались до обіду в день народження.

Хоч я й забув і кількість, і більшу частину імен гостей, я досить легко пригадав, що майже всі вони приїхали з Фрізінголла або його околиць. Але «майже всі» ще не означало «всі». Деякі з них не були жителями цього графства. Я сам був одним з таких. Містер Мартует був другим, а Годфрі Еблуайт — третім. Містер Брефф не приїхав: я згадав, що справи перешкодили йому приїхати. Чи не було кого-небудь з дам, які постійно живуть у Лондоні? Я зміг пригадати лише міс Клак, яка належала до цієї останньої категорії. Однак уже є троє гостей, з якими, в усякому разі, мені було б корисно зустрітися, перш ніж я поїду з Лондона. Не знаючи адреси людей, яких мені треба було знайти, я пішов прямо в контору містера Бреффа, сподіваючись, що, можливо, він допоможе мені відшукати їх.

Містер Брефф був так заклопотаний, що не міг приділити мені більше хвилини свого дорогоцінного часу. Проте й за цю хвилину він устиг розв'язати в найнегативніший спосіб усі питання, які я поставив перед ним.

По-перше, він вважав мій нововинайдений метод знайти ключ до розгадки таємниці досить фантастичним для того, аби про нього можна було говорити серйозно. По-друге, по-третє і по-четверте, містер Мартует був у даний момент у дорозі, прямуючи до місця своїх минулих пригод; міс Клак у результаті грошових втрат переселилася, з метою економії, до Франції; містера Годфрі Еблуайта, можливо, вдалося б знайте десь у Лондоні. Чи не взнати мені його адресу в клубі? А, може, я вибачу містерові Бреффу, якщо він повернеться до своєї справи й побажає мені всього найкращого?

Поле розшуків у Лондоні тепер так обмежилось, що мені залишалось тільки взнати адресу Годфрі. Я послухався стряпчого й поїхав у клуб.

У холі зустрів одного з членів клубу, колишнього давнього приятеля мого кузена, а також і мого знайомого. Цей джентльмен, вказавши мені адресу Годфрі, розповів про дві недавні пригоди, які сталися з ним і які ще не дійшли до мене, незважаючи на значну важливість їх для мене.

Виявилося, що, одержавши від Речел відмову, він, замість того щоб упасти в розпач, незабаром після цього освідчився іншій молодій дівчині, що була відома як багата відданиця. Пропозицію його прийняли, і шлюб вважався справою вирішеною. Але заручини раптом зовсім несподівано розладнались, і цього разу, подейкували, через серйозну незгоду в думках між нареченим і батьком нареченої щодо шлюбного контракту.

І, ніби в нагороду за цю другу невдачу, Годфрі невдовзі після цього був згаданий у духівниці однієї з численних своїх шанувальниць. Багата і літня леді, яку дуже поважали в «Материнському опікунському комітеті» і яка була великою приятелькою міс Клак (їй, до речі кажучи, вона не відписала нічого, крім жалобної каблучки), виділила в духівниці чудовому і достойному містерові Годфрі п'ять тисяч фунтів. Одержавши це приємне доповнення до своїх скромних грошових запасів, він, кажуть, відчув необхідність трохи відпочити від своїх благодіянь і, за приписом лікаря, повинен був «вирушити на континент, оскільки це могло згодом дати користь його здоров'ю». Якщо я хотів побачити його, треба було, не гаючи часу, зробити йому візит.

Я негайно ж пішов до нього.

Та сама нещасна доля, котра примусила мене запізнитись на один день до детектива Каффа, примусила мене й тут запізнитись на один день до Годфрі: він виїхав напередодні вранці в Дувр. Спочатку він поїхав в Остенде, і слуга його думав, що він поїде в Брюссель. Час, коли він повернеться, не був встановлений, але, в усякому разі, він буде відсутній принаймні три місяці.

Я повернувся до себе, трохи підупавши духом. Троє з гостей, присутніх тоді на обіді (і всі троє винятково розумні люди!), були далеко від мене саме в той час, коли мені так важливо було мати з ними зв'язок. Свої останні надії покладав я тепер на Беттереджа і на друзів покійної леді Веріндер, яких міг ще знайти живими й здоровими в околицях сільського маєтку Речел.