Уилки Коллинз – Місячний камінь (страница 63)
Відповідь її примусила мене замовкнути на деякий час. Я намагався простежити її поведінку під час пропажі Місячного каменя поза тим дивним зізнанням, яке щойно вихопилось у неї. Я міг, далебі, це зробити, коли був молодшим. Але не міг, певна річ, зробити цього тепер.
Перш ніж повернутись додому, я востаннє спробував умовити ЇЇ. Речел була непохитна, як завжди. В моїй душі громадились дивні, суперечливі почуття до неї, коли я залишив її в цей день. Вона була вперта, вона була неправа; була цікава, чудова, гідна глибокого співчуття. Я взяв у неї обіцянку, що вона напише мені, як тільки в неї буде що-небудь повідомити, і повернувся до своїх справ у Лондоні з почуттям тривожного спокою.
В той вечір, коли я повернувся, і ще до того, як міг прийти обіцяний лист, я був здивований візитом містера Еблуайта-старшого, який сказав мені, що містер Годфрі дістав відмову — і
З моєї точки зору, простий факт, висловлений словами, підкресленими мною, пояснював причину згоди містера Годфрі так чітко, ніби він признався в ній сам. Йому потрібна була велика сума грошей, і потрібна на певно визначений час. Прибуток Речел міг допомогти в усьому іншому, але не в цьому; і Речел звільнилась від нього, не зустрівши ні найменшого опору з його боку. Якщо мені скажуть, що це — просте припущення, я запитаю в свою чергу яке інше припущення пояснить, чому він відмовився від шлюбу, що забезпечив би його на все життя?
Радість, яку я відчув при щасливому ході справи, затьмарилась тим, що сталось під час моєї зустрічі з містером Еблуайтом-старшим.
Він приїхав, цілком зрозуміло, довідатись, чи не зможу я пояснити йому дивний вчинок міс Веріндер. Не варт говорити, що я ніяк не міг дати йому потрібної інформації. Досада, яку я викликав у нього, і роздратування від недавньої зустрічі з сином примусили містера Еблуайта втратити рівновагу. Його вигляд і його слова переконали мене, що міс Веріндер зустріне в ньому безжалісну людину, маючи справу з ним, коли він приїде до них у Брайтон на другий день, щоб усе з'ясувати.
Я провів тривожну ніч, обмірковуючи, що мені тепер робити. Чим закінчились мої роздуми і як вони виправдали моє недовір'я до містера Еблуайта-старшого, уже розказано (як мені відомо) в належному місці оцією зразковою особою, міс Клак. Я тільки хочу додати до її розповіді, що міс Веріндер знайшла спокій і відпочинок, яких вона, бідолаха, вельми потребувала, в моєму домі в Гемпстеді. Вона зробила нам честь, зупинившись у нас погостювати на тривалий час. Моя дочка й дружина були зачаровані нею, а коли виконавці духівниці призначили нового опікуна, я відчув щиру гордість і задоволення від думки, що моя гостя і моя сім'я розлучилися добрими друзями.
Розділ II
Тепер я повинен навести додаткові дані, які мені відомі про Місячний камінь або, точніше кажучи, про змову індусів, котрі хотіли викрасти алмаз. Те, що мені лишилося сказати (здається, я вже говорив про це), досить таки важливе в світлі подій, які чекають нас попереду.
Через тиждень чи десять днів після того, як міс Веріндер залишила нас, один із клерків зайшов до мого приватного кабінету з карточкою в руці і повідомив мене, що якийсь джентльмен жде внизу і хоче поговорити зі мною.
Я глянув на карточку. На ній було написано іноземне прізвище, яке я вже не можу пригадати. Під прізвищем унизу картки були написані англійською мовою слова, які я добре запам'ятав:
«Рекомендований містером Септімусом Люкером».
Зухвальство такої людини, як містер Люкер, який посмів рекомендувати когось
— Людина ця чудової зовнішності, сер. Він такий смуглявий, що ми всі в конторі прийняли його за індуса або кого-небудь у цьому ж роді.
Порівнявши думку клерка з образливим для мене рядком на карточці, я відразу ж подумав, що рекомендація містера Люкера і візит іноземця стосуються Місячного каменя. На подив мого клерка, я вирішив негайно прийняти джентльмена, який чекав унизу.
На виправдання надзвичайно непрофесіональної жертви, принесеної мною цікавості, дозволю собі нагадати кожному, хто читатиме ці рядки, що жодна людина (в Англії, в усякому разі) не могла б претендувати на більш тісний зв'язок з історією Місячного каменя, ніж я. Полковник Гернкасл довірив мені складений ним, щоб урятуватись від смерті, план. Періодично я одержував листи полковника, де повідомлялось, що він живий. Я писав його духівницю, в якій він заповів Місячний камінь міс Веріндер. Я умовив виконавця духівниці не відмовлятись від покладених на нього обов'язків, бо цей алмаз може стати дорогоцінним надбанням для його родини. І, нарешті, я переборов нерішучість містера Френкліна Блека й умовив його відвезти алмаз у дім леді Веріндер. Думаю, що ніхто не зможе спростувати моє право більше за всіх цікавитись Місячним каменем.
В ту ж хвилину, коли мій таємничий клієнт був запрошений у кімнату, я відчув внутрішнє переконання, що перебуваю в присутності одного з трьох індусів, — можливо, верховоди. Він був у вишуканому європейському одязі. Але смугляве обличчя, висока гнучка постать, серйозна і граціозна ввічливість у поводженні видавали його східне походження всякій кмітливій людині, що дивилась на нього.
Я показав йому на стілець і попросив повідомити, які справи привели його до мене.
Після перших пробачень (добірною англійською мовою) за те, що насмілився потурбувати мене, індус вийняв невеличкий пакуночок, загорнутий у золоту парчу. Знявши цю і ще одну обгортку з якоїсь шовкової тканини, він поставив на стіл невеличкий ящичок і скриньку, красиво й багато викладену дорогоцінними каменями по ебеновому дереву.
— Я прийшов просити вас, сер, — сказав він, — позичити мені грошей. А це я залишаю вам на доказ того, що мій борг буде повернений.
Я показав на його карточку.
— Ви звернулись до мене за рекомендацією містера Люкера? — запитав я.
Індус вклонився.
— Чи можу я запитати, чому сам містер Люкер не дав вам грошей, які ви просите?
— Містер Люкер сказав мені, сер, що в нього нема грошей.
— І після цього порадив вам звернутись до мене?
Індус у свою чергу показав на карточку:
— Так тут написано, — сказав він.
Коротка і чітка відповідь! Коли б Місячний камінь був у мене, цей східний джентльмен, я твердо переконаний, убив би мене без найменшого вагання. І разом з тим, за винятком згаданої неприємної маленької обставини, я повинен сказати, це був справді зразковий клієнт. Можливо, він не пошкодував би мого життя. Але він зробив те, чого ніхто з моїх співвітчизників не робив ніколи, — він шанував мій час.
— Мені шкода, — сказав я, — що ви мали клопіт іти до мене. Містер Люкер помилився, пославши вас сюди. Мені доручають, як і іншим людям моєї професії, позичати гроші. Але я ніколи не даю гроші незнайомим людям і ніколи не позичаю під таку гарантію, яку пропонуєте ви.
Зовсім не намагаючись, як це робили б інші, умовляти мене вчинити проти моїх правил, індус ще раз вклонився і загорнув свою шкатулку в обидві обгортки, не кажучи ні слова. Він встав — цей чудовий убивця встав, щоб іти, тієї самої хвилини, як я відповів йому!
— Чи не будете ви такі ласкаві для іноземця і чи не дозволите мені одне запитання, — сказав він, — раніш ніж я піду?
Я вклонився зі свого боку. Лише одне запитання на прощання. У моїй практиці в середньому задають по п'ятдесят.
— Припустимо, сер, що ви могли б позичити мені гроші, — сказав він, — в який саме строк я повинен був би повернути їх вам?
— Згідно із звичаями моєї країни, — відповів я, — ви були б зобов'язані повернути борг (якби ви захотіли) через рік після того, як взяли гроші.
Індус востаннє вклонився мені ще нижче, ніж раніш, і відразу тихенько вийшов з кімнати.
Це сталося в одну мить, — він вислизнув тихою, гнучкою кошачою ходою, яка, признаюсь, трохи налякала мене. Як тільки я опам'ятався настільки, що почав думати, я дійшов одного ясного висновку з приводу незрозумілого гостя, який вшанував мене своїм візитом.
Його обличчя, голос і манери під час нашої розмови були такі стримані, що здавалися неприступними найдопитливішому поглядові. Але заглянути під його маску спокійної зовнішності він все-таки дав мені змогу. Не виявив ні найменшої ознаки інтересу запам'ятати що-небудь з того, що я говорив йому, аж доки я не сказав, у який строк дозволяється боржникові зробити перший внесок грошей, взятих ним під заставу. Коли я інформував його про це, він уперше за всю нашу розмову глянув мені прямо в обличчя. З цього я зробив висновок, що він спеціально поставив мені останнє запитання, і в нього був особливий інтерес почути мою відповідь. Чим більше я думав про те, що сталось між нами, тим більше я підозрював, що принесена шкатулка і прохання дати позику були простою формальністю для того, щоб прокласти шлях до останнього запитання, поставленого мені.
Повіривши у правильність такого висновку, я постарався зробити дальший крок і вгадати причини приходу індуса; в цей час мені принесли листа від самого Септімуса Люкера. Він просив у мене пробачення в огидливо раболіпних висловах і запевняв, що може все пояснити, якщо я удостою його особистої зустрічі.