Уилки Коллинз – Місячний камінь (страница 65)

Я згадав, що Френклін Блек помітив, як за ним хтось стежив на вулиці, в результаті цього він прискорив час свого прибуття в Йоркшір на кілька годин, — і як (завдяки чудовій пораді старого Беттереджа) віддав алмаз у фрізінголлський банк раніше, ніж індуси сподівались побачити його в Йоркшірі. Отож досі все цілком ясно. Але, зважаючи на те, що індуси не знали про вжиті заходи обережності, як могло статися, що вони не зробили жодної спроби вторгнутись у дім леді Веріндер (де мав бути, на їхню думку, алмаз) за той проміжок часу, який минув з дня приїзду Френкліна Блека до дня народження Речел?

Запропонувавши цю загадку містерові Мартуету, я вважав за потрібне додати, що чув про хлопчика, про чорнило і про все інше і що пояснення, яке грунтується на теорії ясновидіння, було непереконливе для мене.

— Для мене також, — підтримав містер Мартует. — Ясновидіння у даному разі — просто прояв романтичної сторони індуського характеру. Для таких людей було б оживленням і підохоченням — зовсім незбагненним, даруйте, для розуміння англійця — оточити їх нудне і небезпечне доручення в цій країні певним ореолом чудесного й надприродного. Їхній хлопчик, безперечно, — суб'єкт, який піддається гіпнотичному впливу, і під цим впливом він, зрозуміло, відгукувався на те, що відчувала людина, котра гіпнотизувала його. Я вивчав теорію ясновидіння, і мені не вдалося встановити, щоб практично її прояви заходили далі цього пункту. Індуси розвідують цю справу іншим шляхом; вони вважають свого хлопчика здатним бачити предмети, незримі для їхніх власних очей, і, повторюю, в цьому чуді вони знаходять джерело нового інтересу для досягнення мети, яка єднає їх. Я тільки згадую про це як про цікаву рису людського характеру, зовсім нову для вас. При розшуках, якими тепер займаємось ми з вами, нам зараз нема ніякого діла до ясновидіння, месмеризму і всього іншого, в що важко повірити практичній людині. Моя мета простежити змову індусів крок за кроком і зробити висновок раціональними засобами, дошукуючись природних причин. Чи задовольнив я вже хоч трохи вашу цікавість?

— У цьому нема сумніву, містере Мартует! Але я нетерпляче жду раціонального пояснення тієї загадки, яку я мав честь щойно викласти.

Містер Мартует посміхнувся:

— З такою загадкою найлегше мати справу, — сказав він. — Дозвольте мені для початку визнати, що ваше пояснення справи було абсолютно правильним. Індуси, безсумнівно, не знали, де саме подів містер Френклін Блек алмаз, бо вони зробили свою першу помилку в перший же вечір приїзду містера Блека до його тітки.

— Першу помилку? — повторив я.

— Звичайно! Їхня помилка полягала в тому, що їх застав на терасі ввечері Габріель Беттередж. Однак вони самі помітили свою помилку, — бо, як ви сказали, маючи багато часу в своєму розпорядженні, вони не підходили до будинку кілька тижнів після цього.

— Але чому, містере Мартует? Ось що я хотів би знати! Чому?

— Тому, що жоден індус, містере Брефф, не ризикуватиме без потреби. З пункту, написаного вами в духівниці полковника Гернкасла, їм стало відомо (чи не правда?), що Місячний камінь переходить у повну власність міс Веріндер у день її народження. Дуже добре. Скажіть мені, як розумніше можуть вчинити люди в їхньому становищі? Зробити спробу викрасти алмаз, поки він був під контролем містера Френкліна Блека, коли стало ясно, що він щось підозрює і може перехитрувати їх? Чи почекати, поки алмаз надійде в розпорядження молодої дівчини, яка з невинною радістю носитиме цю прекрасну річ при кожній нагоді? Можливо, вам потрібне підтвердження того, що мої докази правильні? Хай цим підтвердженням для вас буде поведінка індусів. Вони з'явились біля будинку, переждавши всі ці тижні, в день народження міс Веріндер; і вони були нагороджені за своє терпіння, побачивши Місячний камінь на грудях міс Веріндер! Коли пізніше в цей вечір я почув історію полковника й алмаза, я був так упевнений, що містер Френклін Блек підпадає винятковому ризикові (вони обов'язково напали б на нього, коли б йому довелося їхати назад до леді Веріндер одному, а не в товаристві інших людей); і був так сильно переконаний в ще більшій небезпеці для міс Веріндер, що порадив підтримати план полковника і знищити значення каменя, розбивши його на окремі камінці. Його незвичайне зникнення в ту ніч, яке зробило мою пораду непотрібною, а також звело нанівець індуську змову, і дальші дії індусів, припинені на другий день у зв'язку з тим, що індусів посадовили в тюрму як шахраїв і бродяг, — відомо вам так само добре, як і мені. Тут кінчається перша дія змови. Перш ніж ми перейдемо до другої, чи не можу я запитати, наскільки задовільно для практичної людини я пояснив вашу загадку?

Не можна заперечувати, що він чудово пояснив важке для мене питання, — бо прекрасно знав характер індусів і йому не треба було думати, як мені, про сотні інших духівниць після смерті полковника Гернкасла!

— Отже, все гаразд, — підвів підсумки містер Мартует. — Першу можливість захопити алмаз індуси втратили того дня, коли їх посадовили у фрізінголлську тюрму. Коли ж випала їм друга можливість? Друга можливість була для них, як я можу довести, коли вони ще сиділи в тюрмі.

Перш ніж продовжувати свою розповідь, він дістав записник і розгорнув його на спеціальній сторінці.

— Я в ті дні залишався із своїми друзями у Фрізінголлі, — продовжував він. — За день чи за два до того, як індусів звільнили (здається, це було в понеділок), до мене прийшов комендант тюрми з листом. Якась місіс Маканн, у якої вони наймали квартиру, принесла цього листа в тюрму для передачі індусам; а самій місіс Маканн цей лист всунув у двері вранці листоноша. Тюремні власті помітили, що на листі був ламбетський штемпель і що адреса, хоч і написана правильною англійською мовою, якось не відповідала прийнятому у нас звичаю адресувати листи. Розпечатавши конверт, вони побачили, що текст був цілком написаний іноземною мовою — мовою хінді, як вони цілком правильно подумали. До мене прийшли, певна річ, для того, щоб я зробив їм переклад. Я записав у своєму записнику копію оригіналу і свій переклад, — ось вони до ваших послуг.

Він подав мені розгорнутий записничок. Першою була скопійована адреса. Вона була написана суцільною фразою без жодних розділових знаків: «Трьом індусам які проживають у дами на ім'я Маканн у Фрізінголлі в Йоркшірі». Потім був переписаний індуський текст, а англійський переклад був наприкінці, зроблений такими дивними словами:

«Іменем правителя Ночі, який сидить на Антилопі, руки якого обіймають чотири кутки землі!

Брати, поверніть ваші обличчя на південь, приходьте до мене на вулицю, на якій багато шуму і яка спускається до берега річки!

Причина цьому та:

Мої власні очі бачили його».

Лист ось так і закінчувався; не було ні числа, ні підпису. Я віддав книжечку містерові Мартуету і признався, що цей цікавий зразок індуської кореспонденції поставив мене в безвихідь.

— Я можу вам пояснити перше речення, — сказав містер Мартует, — а поведінка індусів пояснить вам решту слів. Бог Місяця в індуській міфології зображується чотирируким божеством, що сидить на антилопі, а один з його титулів — правитель Ночі. Тут є щось підозріло схоже на прихований зв'язок з Місячним каменем. Тепер давайте глянемо, що робили індуси, коли тюремні власті вручили їм лист. Того ж дня, як їх звільнили, вони відразу поспішили на залізничну станцію й зайняли місця в першому ж поїзді, який відходив у Лондон. Ми всі у Фрізінголлі жалкували, що за дальшими вчинками індусів не було встановлено таємного нагляду. Але після того, як леді Веріндер відпустила сищика і припинила дальше слідство про пропажу алмаза, ніхто вже нічого не міг зробити в цій справі. Індусам було дано можливість їхати в Лондон, і вони поїхали в Лондон. Що потім ви чули про них містер Брефф?

— Вони почали набридати містерові Люкеру, — відповів я, — тиняючись без діла коло його будинку в Ламбеті.

— Ви читали про те, що містер Люкер звернувся до судді?

— Так.

— У своїй заяві, як ви пам'ятаєте, він згадує про іноземця, котрий служив у нього і якого він щойно звільнив, підозрюючи його у спробах вчинити крадіжку; він також думав, що цей іноземець діє заодно з індусами, які набридали йому. Висновок, містере Брефф, на диво ясний — і про те, хто написав лист, такий незрозумілий вам, і про те, яку східну коштовність цей іноземець хотів украсти в містера Люкера.

Висновок (як я сам поспішив признатися) був вельми ясний, щоб його пояснювати. Я ніколи не сумнівався, що Місячний камінь потрапив до рук містера Люкера саме в той проміжок часу, про який говорив містер Мартует. У мене було тільки єдине питання: як могли індуси довідатись про не? Питання це (найважче в даному разі, як я думаю) тепер розв'язане, як і решта питань. Хоч я і стряпчий, але відчув, що містер Мартует проведе мене з зав'язаними очима останніми поворотами лабіринта, яким він вів мене досі. Я зробив йому комплімент сказавши це, і він люб'язно це прийняв.

— Дайте й мені, в свою чергу, певну інформацію, перш ніж продовжувати, — попросив він. — Хтось мав відвезти Місячний камінь з Йоркшіра в Лондон, і хтось одержав за нього гроші, інакше він не був би в руках містера Люкера. Чи відомо вам, хто це зробив?