Уилки Коллинз – Місячний камінь (страница 64)

Я ще раз пожертвував своїми професіональними справами для простої цікавості й призначив йому побачення в моїй конторі на другий день.

Містер Люкер був у всіх відношеннях значно нижчий від індуса, — такий вульгарний, такий бридкий, такий раболіпний і нудний, що не варт його й описувати принаймні на цих сторінках. Ось коротко суть того, що він мені сказав.

Напередодні візиту до мене індуса містер Люкер був вшанований відвіданням цього вишуканого джентльмена. Незважаючи на його європейський костюм, містер Люкер відразу ж упізнав у гостеві верховоду трьох індусів, які набридли йому, блукаючи біля його будинку, так що йому довелось порадитися з суддею в цій справі. Зробивши це дивне відкриття, він прийшов до висновку (цілком природно, мушу признатись), що індус обов'язково належить і до зграї тих трьох людей, котрі зав'язали йому очі, заткнули рот і відібрали в нього розписку банкіра. В результаті — він був паралізований від страху, тож твердо вважав, що прийшла його остання година.

Зі свого боку індус зберігав вигляд зовсім незнайомої людини. Він вийняв маленьку скриньку і звернувсь до нього з тим самим проханням, що й до мене. Бажаючи скоріше спекатись його, містер Люкер заявив на його прохання, що грошей у нього нема. Тоді індус попросив назвати людину, до якої було б краще й доцільніше звернутися по позику. Містер Люкер відповів, що в подібних випадках краще й доцільніше звертатись до адвоката, який має добру репутацію. Індус попросив назвати людину з такою репутацією і такої професії, і містер Люкер назвав мене, — з тієї простої причини, що, будучи дуже переляканим, він схопився за перше ж ім'я, яке пригадав.

— З мене піт котився градом, сер, — закінчив цей нещасний чоловік. — Я сам не знав, що говорю. Сподіваюсь, ви не звинувачуватимете мене за це, сер, беручи до уваги, що я був переляканий до смерті.

Я вельми люб'язно вибачив цій людині. Це був найкоротший шлях звільнення від Люкера. Коли він збирався вже йти, я затримав його, щоб запитати ще дещо. Чи не питав індус чогось особливого в ту хвилину, коли виходив від містера Люкера?

Так! Індус запитав містера Люкера, запитав саме те, про що питав і мене, прощаючись, і дістав таку саму відповідь, яку дав йому я.

Що це означало? Пояснення містера Люкера не допомогло мені розв'язати цю проблему. Не допомогла мені й моя кмітливість, до якої я звернувся, у подоланні цих труднощів. Того дня я був запрошений на обід і пішов до себе нагору переодягтись без особливого настрою, зовсім не підозрюючи, що дорога в мою кімнату нагору буде дорогою відкриття.

Розділ III

 Найвизначнішою персоною серед гостей, запрошених на обід, був містер Мартует.

Коли він повернувся в Англію кілька місяців тому, громадськість дуже цікавилась цим мандрівником як людиною, котра пройшла через багато небезпечних пригод і врятувалась від них, ніби для того, щоб розповідати про них. Тепер він заявив про свій намір повернутись на стару ниву своїх подвигів і проникнути в області, які все ще лишаються недослідженими. Така надзвичайна байдужість до небезпеки, з якою він готовий зустрітися ще раз, піднесла інтерес, що був трохи підупав, до культу цього героя. Закон шансів був явно проти можливості і на цей раз знову лишитись врятованим. Не щодня вдається нам зустрічатися за обідом з визначною людиною і передбачити, що скоро ви почуєте звістку про її загибель.

Коли чоловіки залишились одні в їдальні, я сидів поблизу містера Мартуета. Чи варто говорити, що всі гості, будучи англійцями, як тільки дами залишили їх, почали розмову про політику.

Щодо цієї загальнонаціональної теми, я один з найменш типових англійців, які коли-небудь жили в світі. Розмови про політику, як правило, здавались мені найбільш нудними і найменш корисними розмовами. Глянувши на містера Мартуета, коли пляшка вперше обійшла навколо столу, я побачив, що й він, очевидно, поділяє мої погляди. Він робив це вельми обережно — з можливою повагою до почуттів свого господаря, — і все ж було видно, що він збирається задрімати. Мені спало на думку розігнати його сон розмовою про Місячний камінь і, якщо це вдасться, подивитися, що він думає про нове ускладнення індуської змови, котре сталося в буденній обстановці моєї контори.

— Якщо я не помиляюсь, містере Мартует, — почав я, — ви були знайомі з покійною леді Веріндер і, здається, цікавились дивними подіями, які закінчились пропажею Місячного каменя?

Видатний мандрівник зробив мені честь, пробудившись від дрімоти й запитавши мене, хто я такий.

Я розповів йому про свої професіональні зв'язки з родиною Гернкаслів, не забувши нагадати і про те дивне становище, яке я займав щодо полковника і його алмаза.

Містер Мартует повернувся на своєму стільці так, що залишив позаду все товариство (і консерваторів, і лібералів) і всю свою увагу сконцентрував на містері Бреффі, звичайному адвокатові з Грейс-Інн-сквера.

— Чи було чути щось про індусів за останній час? — запитав він.

— У мене є всі підстави вважати, що один з них розмовляв учора зі мною в моїй конторі, — відповів я.

Не так легко було здивувати містера Мартуета, але ця моя відповідь цілком уразила його. Я розповів, що сталося з містером Люкером і що сталося зі мною, точно так, як я описав це тут.

— Зрозуміло, що прощальне запитання індуса мало щось на меті, — додав я. — Чому це йому так хотілося знати, в який строк боржник повинен повернути свою позику?

— Чи можливо, щоб ви не зрозуміли причини цього, містере Брефф?

— Мені сором своєї дурості, містере Мартует але я справді не розумію.

Видатному мандрівникові захотілось дослідити до самого дна глибину моєї дурості.

— Дозвольте мені одне запитання, — сказав він. — У якому стані перебуває тепер змова, метою якої є викрадення Місячного каменя?

— Не можу сказати, — відповів я. — Змова індусів для мене — таємниця.

— Змова індусів, містере Брефф, може бути для вас таємницею тільки тому, що ви ніколи не дивились на неї серйозно. Давайте розглянемо її разом з вами з того часу, як ви написали духівницю полковника Гернкасла, і до тієї хвилини, коли індус прийшов до вас у контору. У вашому становищі сімейного юриста може бути вельми важливим, щоб ви могли, якщо буде потрібно для інтересів міс Веріндер, мати ясне розуміння всієї справи. Виходячи з цього, скажіть мені, що вам цікавіше — підійти поступово до розуміння рушійних причин індусів, чи ви хочете, щоб я позбавив вас клопоту самостійного аналізу і відразу сказав, що я сам думаю?

Не варт говорити про те, що я цілком оцінив практичний сенс першої з двох пропозицій і вибрав саме її.

— Дуже добре, — сказав містер Мартует. — Розглянемо передусім вік трьох індусів. Можу поручитися, що всі вони ніби одних років, — вирішіть самі, чи не здався вам індус, котрий відвідав вас, у самому розквіті життя? Ви гадаєте, йому нема й сорока років? Я теж так думаю. Припустимо, що йому нема ще й сорока років. Тепер поверніться до того часу, коли полковник Гернкасл приїхав в Англію і коли ви були втягнуті в план, придуманий ним для збереження свого життя. Я не хочу, щоб ви лічили роки. Я тільки хочу сказати, цілком зрозуміло, що теперішні індуси, за своїм віком, повинні бути наступниками тих трьох індусів (майте на увазі, містере Брефф, усі вони були брамінами найвищої касти, коли залишили батьківщину), які поїхали слідом за полковником сюди. Дуже добре. Наші теперішні індуси прийшли на зміну тим, що були тут раніше. Коли б мова йшла тільки про це, справа не являла б такого інтересу. Але вони зробили більше. Вони замінили собою ту організацію, яку їх попередники створили в цій країні. Не бійтеся! Ця організація, я не сумніваюсь, як на наше розуміння, — пуста справа. Я б сказав, що в основному вони могли розпоряджатись певною сумою грошей; коли їм це було потрібно, могли забезпечити собі послуги англійців того підозрілого гатунку, які марнують загадкове життя в кварталах Лондона, де живуть іноземці; нарешті, могли спиратися на співчуття тих небагатьох із своїх співвітчизників, які так чи інакше працюють у цьому великому місті. Як бачите, нічого страшного. Але про це варт знати, тому що, можливо, нам доведеться пізніше звернутись до цієї скромної невеликої організації індусів. Зробивши таке пояснення, задам вам запитання і сподіваюсь, що ваша досвідченість відповість мені. Яка подія дала індусам першу можливість захопити алмаз?

Я зрозумів натяк на мою досвідченість.

— Першу можливість, — відповів я, — надала їм смерть полковника Гернкасла. Я думаю, що їм стало відомо про його смерть, звичайно.

— Авжеж. І його смерть, як ви кажете, дала їм першу можливість. До того Місячний камінь зберігався у банкіра. Ви надали законної форми духівниці полковника, який залишив дорогоцінний камінь своїй племінниці; духівниця була стверджена звичайним шляхом. Як юрист, ви легко здогадались, що саме індуси могли (за порадою англійців) зробити після цього?

— Зняти копію з духівниці в Доктор-Коммонс! — сказав я.

— Саме так. Той чи інший з тих підозрілих англійців, про яких я згадував, дістав їм копію того, що ви написали. З копії вони дізнались, що Місячний камінь був відписаний дочці леді Веріндер і що містер Блек-старший або людина, призначена ним, повинна була віддати його їй в руки. Погодьтесь, що необхідну інформацію про таких людей, як леді Веріндер і містер Блек, зовсім легко здобути. Єдина трудність для індусів полягала в тому, щоб вирішити, коли їм зробити спробу викрасти алмаз: чи під час переміщення його з банку, чи пізніше, почекавши, коли його перевезуть в Йоркшір, у дім леді Веріндер. Другий шлях, очевидно, був менш небезпечним шляхом — і ось вам пояснення появи у Фрізінголлі індусів, переодягнених фокусниками. Можна не говорити про те, що в Лондоні в їхньому розпорядженні була організація, яка тримала їх у курсі всіх подій. Двоє могли зробити це: один мав стежити за тим, хто йде в банк з будинку містера Блека, а другий, мабуть, почастував пивом слуг містера Френкліна Блека і дізнався від них про домашні справи. Таким найпростішим способом вони довідались, що містер Френклін Блек ходив у банк і був єдиною людиною в домі, яка мала намір відвідати леді Веріндер. Що насправді було після цього, ви пам'ятаєте, без сумніву, так само добре, як і я.