Уилки Коллинз – Місячний камінь (страница 60)

Він низько вклонився і вийшов з кімнати.

Так відплатив містер Еблуайт за те що Речел не погодилась вийти заміж за його сина!

Як тільки за ним зачинилися двері, тітонька Еблуайт виявила надзвичайну енергію, що примусило всіх нас замовкнути. У неї вистачило сил перейти через всю кімнату!

— Моя мила, — сказала вона, взявши Речел за руку, — мені було б соромно за свого чоловіка, якби я не знала, що з вами говорив його гнів, а не він сам. Ви, — казала далі тітонька Еблуайт, звертаючись до мене в куток з новою енергією, — це ви, зла особо, роздратували його. Сподіваюсь, я ніколи більше не побачу ні вас, ні ваших трактатів!

Вона знову повернулась до Речел і поцілувала її.

— Прошу пробачення у вас, моя любонько, — сказала вона, — пробачення від імені мого чоловіка. Що я можу зробити?

Завжди уперта в усьому, вередлива й нерозсудлива у своїх вчинках протягом усього життя, Речел несподівано залилася слізьми при цих простих словах і мовчки поцілувала тітку.

— Якщо ви мені дозволите відповісти за міс Веріндер, — сказав містер Брефф, — я попросив би вас, місіс Еблуайт, послати сюди Пенелопу з капелюхом і шаллю її пані. Залиште нас удвох на десять хвилин, — додав він тихим голосом, — і ви можете покластись на мене — я владнаю всі справи так, що будете задоволені і ви, і Речел.

Довір'я родини до цієї людини було справді надзвичайне. Не кажучи ні слова, тітонька Еблуайт залишила кімнату.

— Ех! — сказав містер Брефф, дивлячись їй услід. — Кров Гернкаслів має свої вади, я згоден з цим. Але все-таки є дещо в хорошому походженні!

Зробивши це суто мирське зауваження, він пильно глянув у мій куток ніби чекаючи, що я піду. Але моя заінтересованість у Речел, незрівнянно вища, ніж його, прикувала мене до стільця.

Містер Брефф відмовився від надії випровадити мене так, як це було у леді Веріндер на Монтег'ю-сквері. Він підвів Речел до стільця біля вікна і там заговорив з нею.

— Мила моя міс Речел, — почав він, — поведінка містера Еблуайта, цілком природно, образила і здивувала вас. Якби варто було сперечатися з такою людиною, ми швидко показали б йому, що він не сміє чинити самовільно. Але не варто цього робити. Ви мали рацію, коли сказали, що на нього не слід звертати уваги.

Він зупинився і знову подивився в мій куток. Я сиділа зовсім непорушно з трактатами під руками і з міс Джен-Анн Стампер на колінах.

— Ви знаєте, — знову почав він, повернувшись до Речел, — що ваша матінка, маючи прекрасний характер, завжди бачила найкраще в людях, які оточували її і ніколи не бачила поганого. Вона призначила вашим опікуном свого швагра тому, що вірила йому і думала, що це сподобається її сестрі. Я ніколи не любив містера Еблуайта і умовив вашу матінку дозволити включити в духівницю пункт, за яким виконавцям її духівниці в деяких випадках дасться право радитися зі мною про призначення нового опікуна. Один з таких випадків стався сьогодні; я зараз саме в такому становищі, коли мені приємно покінчити з цими сухими деталями передачею доручення від моєї дружини. Чи не виявите ви честі місіс Брефф, ставши її гостем? Чи не погодитесь ви залишитись у моєму домі, поки ми, розсудливі люди, порадимось і вирішимо, що нам робити?

Після цих слів я встала й вирішила втрутитися. Містер Брефф зробив те, чого я боялась, коли він просив місіс Еблуайт прислати капелюшок і шаль для Речел.

Перш ніж я встигла сказати слово, Речел прийняла його пропозицію з найщирішою вдячністю. Коли б я дозволила укладеній в такий спосіб між ними угоді здійснитись, коли б Речел хоч раз переступила поріг дверей містера Бреффа, — тоді прощавай найкраща надія мого життя, надія, яка принесла мені загублену вівцю назад до кошари! Одна тільки думка про подібне нещастя вкрай розбила мене. Я викинула на вітер жалюгідні кайдани мирської скромності і з завзяттям, рішуче висловила свою думку.

— Стійте! — вигукнула я. — Зупиніться! Вислухайте мене, містере Брефф. Не ви їй рідня, а я. Отож я запрошую її, я благаю виконавців її духівниці призначити опікункою мене. Речел, мила Речел, я пропоную вам мою скромну домівку, їдьте у Лондон першим же поїздом, моя мила, і живіть зі мною!

Містер Брефф нічого не сказав. А Речел подивилась на мене з холодним подивом, якого навіть не приховувала.

— Ви дуже люб'язна, Друзілло, — відповіла вона. — Я сподіваюсь навідуватись до вас, коли мені доведеться приїхати в Лондон. Але я прийняла запрошення містера Бреффа і думаю, що буде значно краще, коли я залишусь тепер під наглядом містера Бреффа.

— О, не кажіть цього! — благала я. — Я не можу розлучитися з вами, Речел, ніяк не можу розлучитися з вами!

Я спробувала обійняти її, але вона відступила від мене. Моя палкість не передалася їй, а тільки налякала.

— Далебі, це зовсім непотрібний прояв хвилювання, — сказала вона. — Я не розумію його.

— Не більше, ніж я, — підтвердив містер Брефф.

Їхня черствість, їхня огидна мирська черствість обурила мене.

— О, Речел, Речел! — закричала я. — Невже ви ще не бачите, що я всім серцем прагну зробити з вас християнку? Невже внутрішній голос не говорить вам, що я стараюсь зробити для вас те, що я старалась зробити вашій милій матінці, аж поки смерть не вирвала її з моїх рук?

Речел ступила до мене на крок і вельми дивно подивилась на мене.

— Не розумію вашого натяку на мою матінку, — сказала вона. — Міс Клак, будь ласка, поясніть мені це.

Раніш ніж я змогла відповісти, підійшов містер Брефф і запропонував свою руку Речел, намагаючись вивести її з кімнати.

— Вам краще не продовжувати цієї розмови, моя мила, — сказав він, — а міс Клак краще не розповідати.

Коли б я була палицею чи каменюкою, таке втручання й тоді примусило б мене сказати правду. Я з обуренням відштовхнула містера Бреффа і урочисто, пристойною для подібного випадку мовою, розповіла їй погляди християнського вчення на те якою страшною бідою є смерть без покаяння.

Речел відсахнулась від мене, — я червонію, пишучи про це, — і скрикнула від жаху.

— Ходімо звідси! — сказала вона містерові Бреффу. — Ходімо геть звідси, ради бога, поки ця жінка не сказала ще чогось! О, подумайте про невинне, корисне і прекрасне життя моєї бідолашної матінки! Ви були на похороні, містере Брефф, ви бачили, як всі любили її, ви бачили, як бідняки плакали над її могилою, втративши свого найкращого друга. А ця негідна жінка стоїть тут і хоче викликати в мене сумнів, чи є моя матінка, що була ангелом на землі, ангелом на небесах! Та годі говорити про це! Ходімо! Мене вбиває сама лише думка, що я дихаю одним повітрям з нею! Жахливо навіть подумати, що ми перебуваємо в одній кімнаті з нею!

Глуха до будь-яких умовлянь, вона побігла до дверей.

У цю хвилину ввійшла її покоївка з капелюшком і шаллю. Вона накинула їх на себе абияк.

— Зберіть мої речі, — сказала міс Речел, — і доставте їх до містера Бреффа.

Я зробила спробу підійти до неї; я була вражена і засмучена, але, нічого й говорити, не була ображена. Я тільки хотіла їй сказати: «Дай бог, щоб ваше жорстоке серце пом'якшало! Я охоче прощаю вам!» Але вона опустила вуаль і, вирвавши з моїх рук кінчик своєї шалі, поквапно вибігла з кімнати, грюкнувши дверима перед самим моїм носом. Я витерпіла цю образу з властивою мені звичайною твердістю. Я пригадую це тепер із своїм звичайним терпінням, звикнувши ставити себе вище від будь-якої образи.

Містер Брефф, перед тим як вийти, сказав мені глузливе слівце.

— Краще було б вам не пояснювати, міс Клак, — сказав він, вклонився і вийшов.

За ним вважала потрібним звернутись і особа в чепчику

— Легко здогадатися, хто посварив їх усіх, — сказала вона. — Я всього лише бідна покоївка, але мені, слово честі, соромно за вас!

Вона також вийшла і грюкнула за собою дверима.

Я залишилась одна в кімнаті. Ображена всіма, покинута всіма, я залишилась одна в кімнаті.

Чи можна ще додати щось до цього зрозумілого викладу фактів, до цієї зворушливої картини, як світ пере слідує християнку? Ні! Мій щоденник нагадує мені, що тут закінчився один з багатьох строкатих розділів у моєму житті.

Відтоді я ніколи більше не бачила Речел Веріндер. Я простила їй тоді, коли вона ображала мене. Зі своєї доброї волі я молилась за неї після цього. І коли я помру, то як відповідь мою добром на її зло: вона одержить «Життя, листи й праці міс Джен-Анн Стампер», залишені їй у спадщину за моєю духівницею.

Розповідь друга, написана Метью Бреффом, стряпчим в Грейс-Інн-сквері. 

Розділ I 

 Мій прекрасний друг, міс Клак, поклала перо; я продовжую розповідь після неї з двох причин.

По-перше, тому, що я можу пролити необхідне світло на деякі пункти, які досі лишаються неясними. Міс Веріндер мала свої таємні причини розійтися з женихом, і я був тому виною. Містер Годфрі Еблуайт мав свої власні причини відмовитись від усіляких прав на руку своєї чарівної кузини, — і я відкрив їх.

По-друге, не знаю, на щастя чи на нещастя, але в період, про який я зараз пишу, я виявився замішаним у таємницю індійського алмаза. Я мав честь розмовляти в моїй власній конторі з незнайомим чоловіком східного походження з незвичайно вишуканими манерами, який, безсумнівно, був ватажком трьох індусів. Додайте до цього, що я зустрів на другий день славнозвісного мандрівника, містера Мартуета, розмовляв з ним про Місячний камінь, і ця розмова вельми вплинула на дальші події. Оце короткий перелік моїх прав на те становище, яке я займаю на цих сторінках.