Уилки Коллинз – Місячний камінь (страница 41)

Він чітко написав на чистому аркуші: «Містер Септімус Люкер, Міддлсекська площа, Лембет, Лондон».

— Ось, — сказав він, — показуючи на адресу, — останнє слово про Місячний камінь, яким турбую вас зараз. Майбутнє покаже, правий я чи ні. А поки що, сер, забираю з собою щиру особисту прихильність до вас, яка, мені здається, робить честь нам обом. Якщо ми не зустрінемось до мого виходу у відставку, сподіваюсь побачити вас у гостях у моєму будиночку поблизу Лондона, який маю на меті придбати. І ви побачите, містере Беттередж, що в моєму саду будуть зарослі травою стежки. А щодо білої мохової троянди...

— Дідька лисого виросте у вас біла мохова троянда, якщо ви не прищепите її до шипшини! — вигукнув хтось нам у вікно.

Ми обернулись. Це був невгамовний містер Бегбі, в якого невистачило терпіння чекати біля хвіртки. Сержант потис мені руку й подався на подвір'я, розпалившись іще більше.

— Спитайте його про мохову троянду, коли він повернеться додому, і ви побачите, що від його доказів не залишиться й сліду! — крикнув мені у вікно знаменитий Кафф.

— Добродії! — відповів я, втихомирюючи їх обох, як мені вже доводилося втихомирювати раніше. — В питанні про мохову троянду ви обидва маєте рацію!

З таким же успіхом я міг би товкти воду в ступі. Вони пішли, завзято сперечаючись про троянди і ні на йоту не поступаючись один перед одним. Коли я востаннє глянув на них, містер Бегбі уперто хитав головою, а сержант Кафф міцно тримав його за руку, наче арештанта. А втім... Хоч я весь час і ненавидів сержанта, повинен визнати, що він таки сподобався мені.

Поясніть, якщо можете, цей душевний стан. Незабаром ви збудетесь мене й моїх суперечностей. Коли я повідомлю про від'їзд містера Френкліна, на цьому, нарешті, закінчаться суботні події. А коли я далі оповім про вельми дивні факти наступного тижня, цим самим я завершу свою частину розповіді й передам перо людині, яка має продовжити історію про Місячний камінь. Якщо ви втомилися за читанням цієї повісті так само, як я за писанням її, — боже, яке задоволення дістанемо ми з вами через кілька сторінок.

Розділ XXIII

 Я приготував кабріолет на той випадок, якщо містер Френклін неодмінно захоче поїхати від нас вечірнім поїздом. Поява на східцях спершу багажу, а слідом за ним і самого містера Френкліна показали мені досить ясно, що він уперше в житті твердо дотримується прийнятого рішення.

— Значить, ви й справді вирішили їхати, сер? — запитав я, коли ми зустрілися з ним у холі. — Чому б не почекати днів зо два і не дати міс Речел можливості схаменутися?

Закордонний лоск, напевно, зовсім зійшов з містера Френкліна, коли настав час сказати «прощавайте». Замість відповіді, він подав мені листа, якого написала йому міледі. Більша частина листа була заповнена тим, що вже було сказано нею в листі, одержаному мною. Але в кінці була приписка про міс Речел, яка пояснить наміри містера Френкліна, якщо не пояснить нічого іншого.

«Ви дивуєтесь, напевно, — писала міледі, — що я дозволяю доньці залишати мене в цілковитому незнанні справи. Пропав алмаз вартістю в двадцять тисяч фунтів, і я повинна припускати, що пропажа його не становить ніякої таємниці для Речел; що якесь незрозуміле зобов'язання мовчати накладене на неї якоюсь людиною або якимись абсолютно невідомими мені людьми, що мають на увазі якусь мету, якої я не можу навіть відгадати. Чи можна пояснити, що я дозволяю таким чином збиткуватись над собою? Можна цілком пояснити за даних обставин стан Речел. Вона в такому нервовому зворушенні, що на неї боляче дивитись. Я не наважуюся знову почати розмову про Місячний камінь доти, поки час не заспокоїть її хоч трохи. Ось чому я, не вагаючись, відмовилась від послуг представника розшукної поліції. Таємниця, що збиває з пантелику нас, збиває з пантелику і його. В цій справі стороння людина не може нам допомогти. Присутність детектива в моєму домі тільки збільшує мої страждання, а одне тільки його ім'я роздратовує Речел.

Я старанно обміркувала свої плани на майбутнє й вирішила випровадити Речел у Лондон почасти для того, щоб заспокоїти її зміною обстановки, почасти для того, щоб порадитися з кращими лікарями, що ж робити. Чи не могли б ви зустрітися з нами в Лондоні? Дорогий Френклін, ви повинні зі свого боку виявити терпіння і так само, як і я, чекати більш слушного часу. Цінна допомога, яку ви подали слідству в розшуках зниклого алмаза, все ще здається непростимою образою для Речел в її нинішньому пригніченому стані. Діючи в цій справі наосліп, ви посилили її тривогу, бо своїми свідченнями, самі того не бажаючи, помагали розкриттю її таємниці. Я не можу пробачити упертість, з якою вона звинувачує вас за наслідки, яких ні ви, ні я не могли уявити або передбачити. Речел напоумити не можна — її можна тільки пожаліти. Я з болем повинна сказати, що вам і Речел на деякий час краще розійтися. Єдина порада, яку я можу запропонувати вам, це — дати їй час схаменутись».

Я повернув лист, щиро співчуваючи містерові Френкліну, бо знав, як він любить панночку, і бачив, що слова її матері вразили його в саме серце.

— Ви знаєте прислів'я, сер, — ось усе, що я йому сказав, — коли дійде до найгіршого, — почне мінятись на краще. А наші справи не можуть бути в гіршому стані, містере Френклін, ніж вони є зараз.

Містер Френклін склав лист, напевно, не дуже заспокоєний моїм зауваженням.

— Коли я приїхав сюди з Лондона з цим жахливим алмазом, — сказав він, — сім'я леді Веріндер була найщасливішою сім'єю в Англії. А тепер погляньте на цю сім'ю! Вона розкидана, роз'єднана, саме повітря цього будинку отруєне таємницями й підозріннями. Чи пам'ятаєте ви той ранок на Тремтливих пісках, коли ми розмовляли про мого дядька Гернкасла і його подарунок до дня народження? Місячний камінь став знаряддям помсти полковника, Беттередж, — такої помсти, яку не міг уявити й сам полковник!

З цими словами він потис мені руку й пішов до кабріолета.

Я провів його по сходах. Дуже прикро було бачити, як він, пригнічений горем, залишає стару домівку, в якій провів найкращі роки свого життя. Пенелопа (надзвичайно засмучена тим, що трапилося в домі) прийшла вся в сльозах попрощатися з містером Френкліном. Він поцілував її. Я махнув рукою, ніби кажучи: «Цілуйтеся на здоров'я, сер». Деякі із служниць з-за рогу поїдали його очима. Він був одним з тих мужчин, які подобаються всім жінкам. В останню хвилину я спинив кабріолет і попросив містера Френкліна, щоб він повідомив нас про себе листовно. Він, здавалось, не чув моїх слів, — озирався довкруг, дивлячись то на той предмет, то на інший, немов прощаючись з старою домівкою й садом.

— Скажіть нам, куди ви їдете, сер? — спитав я, тримаючись за кабріолет і намагаючись довідатись про його майбутні плани.

Містер Френклін раптом насунув капелюх на самісінькі брови.

— Куди я їду? — повторив він мої слова. — До чорта в зуби!

Поні здригнувся при цих словах, наче відчувши християнську огиду до них.

— Господь з вами, сер, їдьте, куди вам пощастить! — встиг сказати я йому навздогін.

Приємний, милий джентльмен! Незважаючи на всі його вади й нерозсудливість, він приємний і милий джентльмен! Коли містер Френклін поїхав, у будинку міледі залишилась сумна порожнеча.

Було вельми скучно й сумовито, коли нарешті цей довгий суботній літній вечір наблизився до кінця.

Я підбадьорював себе, міцно тримаючись люльки й «Робінзона Крузо». Жінки, окрім Пенелопи, проводили час у пересудах і перемовах про самогубство Розанни. Вони, як і раніше, дотримувались думки, ніби нещасна дівчина вкрала Місячний камінь і заподіяла собі смерть із страху перед викриттям. Тільки моя донька наполягала, таємно від усіх, на тому, що твердила раніше. Однак її припущення щодо причини самогубства Розанни і, як не дивно, запевнення панночки про свою невинність не могли нас задовольнити. Таємна подорож Розанни у Фрізінголл і її махінації з сорочкою лишилися зовсім незрозумілими. Марно було вказувати на це Пенелопі; заперечення відскакували від неї, мов горох від стінки. Річ у тім, що моя донька успадкувала моє нехтування доводами здорового глузду, і в цьому значно перевершила свого батька.

Наступного дня, в неділю, повернулась від Еблуайтів карета. Кучер привіз мені записку від міледі й письмове розпорядження покоївці міледі і Пенелопі.

Міледі повідомляла, що вирішила в понеділок відправити міс Речел у свій лондонський будинок. У розпорядженні покоївкам зазначалось, який одяг треба взяти і о котрій годині зустріти місіс Веріндер і міс Речел у Лондоні. Туди ж мали прибути й інші слуги. Оскільки міс Речел після всього, що трапилось, не хотіла повертатись додому, міледі вирішила їхати в Лондон прямо з Фрізінголла. А я повинен зостатися в садибі до дальших розпоряджень і наглядати за господарством. Слугам, що залишались зі мною, наказано було видавати замість харчів грошове утримання.

Все це нагадало мені слова містера Френкліна про розкиданість і роз'єднаність сім'ї, і думки мої, природно, звернулись до самого містера Френкліна. Чим більше я думав про нього, тим більше мене тривожило його майбутнє. Скінчилося тим, що я написав листа камердинерові його батька, містерові Джефко. Я просив повідомити мені, що робитиме містер Френклін після приїзду в Лондон.