Уилки Коллинз – Місячний камінь (страница 43)
Звістка про від'їзд містера Френкліна з Англії в неділю вранці і звістка про прибуття міледі і міс Речел у Лондон в понеділок дійшли до мене, як вам відомо, у вівторок. Настала середа і не принесла нічого нового. В четвер я одержав другу купу новин від Пенелопи.
Донька моя повідомляла, що для її панночки запросили якогось знаменитого лондонського лікаря і що він одержав гінею за те, що порадив більше розважатись. Виставки квітів, опери, бали — сила розваг чекали на неї; і міс Речел, на подив її матері, з запалом поринула у все це. Містер Годфрі її навістив; як видно, він був закоханий, як завжди, в свою кузину, незважаючи на те, що його освідчення вельми холодно прийняла вона в день свого народження. На превеликий жаль Пенелопи, цього разу його прийняла дуже люб'язно, і він тут же вписав ім'я міс Речел у членський список одного з жіночих благодійних комітетів. Моя пані, за словами Пенелопи, була в поганому настрої і мала дві тривалі розмови зі своїм стряпчим. Далі йшлося про одну бідну родичку, якусь міс Клак, — ту саму, про яку я згадував, коли розповідав про обід у день народження, що вона сиділа поруч містера Годфрі і виявила велику пристрасть до шампанського. Пенелопа висловлювала здивування, що міс Клак досі не дала знати про себе. Напевно, вона незабаром прив'язне до міледі, як завжди... І так далі, і тому подібне, як це заведено в жінок — висміювати одна одну і усно, й письмово. Про це не варто було б згадувати, якби не одна обставина. Я чув, що розставшись зі мною, ви перейдете до міс Клак. Якщо це так, зробіть мені ласку, не вірте жодному її слову, коли вона почне говорити про вашого покірного слугу.
В п'ятницю не трапилось нічого, за винятком того, що в одного з собак з'явилась за ушима якась виразка. Я дав йому бульйону і посадив на овочеву дієту, чекаючи дальших вказівок. Пробачте, що я згадую про це. Якось ненароком вихопилось. Будь ласка, пропустіть це. Я швидко наближаюсь до кінця моїх огріхів проти вашого сучасного освіченого смаку. Притому собака цей був доброю твариною й заслуговував хорошого лікування, справді-бо заслуговував.
Субота, останній день тижня, є також останнім днем у моїй розповіді.
Вранішня пошта принесла мені сюрприз у вигляді лондонської газети. Почерк, яким було написано адресу, збентежив мене. Я порівняв його з записаними в моїй книжечці ім'ям і адресою лондонського лихваря і відразу ж упізнав почерк сержанта Каффа.
Після цього відкриття я з цікавістю проглянув газету й помітив, що одне з поліцейських донесень обведене чорнилом. Ось воно, до ваших послуг. Прочитайте його, як прочитав я, і ви справедливо оціните ввічливу увагу сищика, який прислав мені цю новину:
«Лембет. Незадовго до закриття засідання суду містер Септімус Люкер, відомий торговець старовинними коштовностями, різьбленими виробами та іншими речами, звернувся за порадою до суддів, що засідали. Прохач заявив, що його протягом усього дня непокоїла поведінка якихось мандрівних індусів, що товпились на вулиці. В скарзі було зазначено три особи. Прогнані поліцією, вони знову повертались і намагалися кілька разів пройти в будинок, нібито по милостиню. Коли їх відігнали від парадних дверей, вони з'явились біля чорного ходу. Крім гніву на цих жебраків, містер Люкер висловив побоювання, чи не затівають вони крадіжки. В його колекції багато надзвичайно дорогих унікальних коштовностей, і античних, і східних. Буквально напередодні він змушений був звільнити з роботи вправного різьбяра по слоновій кістці (як ми зрозуміли, індійського уродженця), за підозрою у спробі вчинити крадіжку, і він не був певен, що цей працівник і вуличні фокусники, на яких він скаржився, не діяли спільно. Можливо, що вони мали на меті зібрати натовп, зчинити на вулиці метушню і, скориставшись замішанням, пробратися в будинок. У відповідь на запитання судді містер Люкер визнав, що, не маючи фактів, він не може навести доказів, що затівається крадіжка. Скаржиться тільки на те, що індуси йому набридли й заважали. Суддя зауважив, що коли ця неприємність повториться ще раз, прохач може викликати індусів до суду, де з ними поведуться згідно з законом. Що ж до коштовностей, містер Люкер повинен сам вжити належних заходів для їх охорони. Можливо, слід було б зв'язатися з поліцією і вжити всіх пересторог, які може передбачити досвідченість полісменів. Прохач подякував судді й пішов собі».
Кажуть, один із стародавніх мудреців радив своїм ближнім (забув, з якого приводу) «вичікувати кінця». Сподіваючись довести до кінця свою розповідь, я вже кілька днів сумнівався, чи впораюся з цим. Я бачу, що мій опис очевидних фактів наближається до завершення цілком пристойно. Ми переходили у справі про Місячний камінь від чуда до чуда і закінчуємо найбільшим чудом — здійсненням трьох завбачень сержанта Каффа менш ніж за тиждень з того дня, як він їх зробив.
Одержавши в понеділок звістку від Йолландів, я тепер почув звістку з Лондона про індусів та лихваря, і пригадайте — сама міс Речел була в цей час теж у Лондоні. Як бачите, я змальовую все в найгіршому світлі, навіть якщо це говорить проти моїх власних поглядів. Якщо ви залишите мене і станете на бік детектива, на підставі всіх цих доказів, якщо єдине розумне пояснення, яких ви можете підшукати, полягає в тому, що міс Речел і містер Люкер, напевне, домовились, і Місячний камінь тепер у заставі в лихваря, — признаюсь, я не зможу осудити вас за такий висновок. У невіданні довів я вас до цього місця. В невіданні змушений залишити вас, із моїм шануванням.
Чому, можуть спитати, «змушений»? Чому б не довести людей, яким я досі оповідав, аж до цілковитого з'ясування справи про Місячний камінь?
У відповідь на це я можу тільки заявити, що дію за наказом, а цей наказ даний мені (наскільки я розумію) в інтересах істини. Мені не дозволено розповідати більше, ніж я знаю. Або, висловлюючись ясніше, я повинен суворо дотримуватись рамок своєї власної обізнаності і не розповідати про те, що мені казали інші люди, з тієї простої причини, що ви самі почуєте про це від них, так би мовити, з перших рук. Щодо Місячного каменя, я маю подати незаперечні факти очевидця, а не чутки. Уявляю собі, як років через п'ятдесят хтось із членів сім'ї прочитає ці сторінки. Боже! Як він себе почуватиме, коли його попросять не зважати ні на які чутки і діяти як суворий суддя.
Ось тут ми й розстанемось — принаймні поки що — після тривалої подорожі з вами, розстанемось, я сподіваюсь, як добрі супутники. Диявольський танець індійського алмаза проклав собі шлях до Лондона, і ви теж маєте піти слідом за ним, залишивши мене в садибі міледі. Ще раз пробачте огріхи цієї розповіді — надто довгі розмови про себе самого і, боюся, надмірну фамільярність з вами. Я не маю поганих намірів і від щирого серця п'ю кухоль пива з погрібка міледі (зараз саме обідаю) за ваше здоров'я та благополуччя. Можливо, ви знайдете на сторінках мого твору те, в чому переконався Робінзон Крузо, живучи на безлюдному острові, а саме, «що у нас завжди знайдеться яка-небудь розрада, яку в рахунку наших благ і лих слід записати на прибуток». Прощавайте!
ЧАСТИНА ДРУГА. ВІДКРИТТЯ ІСТИНИ (1848—1849).
Події, розказані різними оповідачами
Розповідь перша міс Клак, племінниці покійного сера Джона Веріндера.
Розділ І
Я завдячую моїм батькам (обоє тепер на небі) тим, що вони привчили мене з ранніх дитячих літ до порядку й акуратності.
У ті щасливі, давно минулі дні вони навчили мене і вдень і вночі охайно тримати своє волосся, а перш ніж лягти відпочивати — старанно складати своє вбрання в одному й тому ж порядку, на тому самому стільці, що стояв на тому самому місці в ногах ліжка. Складанню одягу незмінно передував запис подій дня в моєму невеличкому щоденнику. За ним незмінно йшла вечірня молитва, яку я повторювала в ліжку. Після вечірньої молитви незмінно огортав мене солодкий сон дитинства.
Згодом (на жаль!) молитву змінили сумні й гіркі роздуми; а солодкий сон поступився місцем тривожним сновидінням, які позбавили мене спокою. Все ж і тепер я складаю свій одяг і веду невеличкий щоденник. Колишня звичка зв'язує мене із щасливим дитинством, до розорення батька. Ця остання звичка, завдяки якій мені вдалось головним чином дисциплінувати грішну природу, успадковану всіма нами від Адама, несподівано виявилась важливою для моїх скромних інтересів зовсім в іншому напрямі. Вона дала змогу мені, бідолашній, удовольнити примху одного багатого члена сім'ї нашої. Мені таки поталанило стати корисною (у світському розумінні цього слова) містерові Френкліну Блеку.
Деякий час я не мала ніяких вістей від цієї квітучої гілки нашої сім'ї. Коли ми самотні й бідні, про нас часто забувають. Я живу зараз (треба ж економити!) у невеличкому місті в Бретані, в якому я знайшла добірне коло шановних англійських друзів і яке може похвалитися протестанським пастором і дешевим ринком.
У цей самотній куточок — острівець серед величезного океану католицизму, що оточував нас, — нарешті надійшов до мене лист з Англії. Про моє жалюгідне існування раптом згадав містер Френклін Блек. Мій багатий родич (на жаль, не можна додати: духовно багатий!) пише, не приховуючи, що йому дещо потрібно від мене. Заманулося знову витягти на світ горезвісний скандал з Місячним каменем, і я повинна допомогти йому, написавши про все те, що бачила в домі моєї тітоньки Веріндер у Лондоні. Мені запропонували грошову винагороду — з властивою багатим людям відсутністю чуйності. І ось я маю знову ятрити рани, ледь затягнуті часом; я повинна розбудити найболючіші спогади і, зробивши це, відчувати себе компенсованою новими муками — у вигляді чека містера Блека.