Уилки Коллинз – Місячний камінь (страница 40)

Кабріолет повернувся на півгодини раніше, ніж я сподівався. Міледі вирішила поки що залишитись у своєї сестри. Візник привіз два листи від пані — один містерові Френкліну, а другий мені.

Листа, адресованого містерові Френкліну, я відправив йому в бібліотеку; блукаючи по кімнатах, він вдруге знайшов тут пристановище. Лист, адресований мені, я прочитав у своїй кімнаті. Коли я його розпечатав, звідти випав чек, і мені стало ясно (перш ніж я прочитав зміст листа), що припинення слідства про Місячний камінь — справа вирішена.

Я послав по сержанта у розарій сказати, що мені треба негайно переговорити з ним. Він з'явився, цілком захоплений думками про садівника й дику троянду, і заявив, що такої впертої людини, як містер Бегбі, ще світ не бачив. Я попросив його викинути з голови цю нікчемну дрібницю і якнайуважніше поставитись до справді серйозної справи. Тільки після цього він помітив у моїх руках лист.

— А! — сказав нудьгуючим тоном. — Ви одержали звістку від міледі. Чи стосується вона мене, містере Беттередж?

— Поміркуйте самі, сержанте.

І я прочитав йому листа (з особливою виразністю й повагом) ось такого змісту:

«Мій добрий Габріелю, прошу вас передайте сержантові Каффу, що я виконала свою обіцянку. Відносно Розанни Спірман результати такі. Міс Веріндер урочисто заявляє, що вона ніколи не говорила жодного слова віч-на-віч з Розанною з того часу, як ця нещасна жінка переступила поріг мого дому. Вони не зустрічались, навіть випадково, напередодні тієї ночі, як зник алмаз; між ними зовсім не було ніяких стосунків з ранку четверга, коли в домі зчинилася тривога, аж до суботи, коли міс Веріндер поїхала від нас. Така була відповідь моєї доньки, коли я несподівано сповістила її коротко про самогубство Розанни Спірман».

Дійшовши до цього місця, я звів очі на сержанта Каффа і спитав, якої він думки про це.

— Я тільки ображу вас, коли висловлю свою думку. — Відповів сержант і додав з дратівною покірливістю: — Кажіть далі, містере Беттередж, кажіть далі.

Коли я згадав, як ця людина мала зухвальство скаржитись на впертість нашого садівника, мені так і закортіло казати далі, користуючися своїми словами, а не тими, що були в листі моєї пані. Цього разу, однак, християнські почуття не зрадили мене. Я продовжував читати, суворо дотримуючись написаного в листі міледі:

«Підійшовши до міс Веріндер так, як пропонував полісмен, я потім заговорила з нею, як сама вважала за потрібне, для того щоб справити на неї враження. Двічі, до її від'їзду з дому, я по секрету застерігала її, що вона наражається на надзвичайно нестерпні і принизливі підозріння. Зараз я сказала прямо, що мої побоювання справдились.

Вона врочисто і якнайпереконливіше запевнила мене, що, по-перше, не має ніяких таємних боргів; по-друге, алмаза в неї нема і не було з тієї хвилини, як вона поклала його в шафку в середу вночі.

Оце й усе, про що мені призналась донька. Коли я запитала її, чи не може вона пояснити мені пропажу алмаза, вона вперто мовчала. Коли я умовляла її бути зі мною відвертою, вона зі сльозами на очах відмовилась. «Настане день, коли ви довідаєтесь, чому мені байдуже, що мене запідозрюють, і чому я навіть на ваші запитання не відповідаю. Я зробила багато для того, щоб заслужити співчуття моєї матері, і не зробила нічого, що змусило б мою матір червоніти за мене». Ось власні слова моєї доньки.

Вважаю, що після моєї розмови з полісменом, він хоч і стороння людина, але повинен вияснити так само, як і ви, що відповіла міс Веріндер. Прочитайте йому цього листа, а потім, віддайте вкладений для нього чек. Відмовляючись від його дальших послуг, я не можу не висловити переконання в його сумлінності й розумі; але я ще більше переконана, що в даному разі обставини фатально обманули його».

На цьому лист закінчувався. Перш ніж передати сержантові Каффу чек, я спитав, чи не бажає він зробити яке-не-будь зауваження.

— В мої обов'язки не входить, містере Беттередж, робити зауваження про справу, що вже закінчена.

Я кинув йому чек через стіл.

— А цій частині листа ви вірите? — спитав я з обуренням.

Сержант глянув на чек і похмуро звів брови, віддаючи належне щедрості міледі.

— Це така щедра оцінка мого часу, — сказав він, — що я вважаю себе зобов'язаним відплатити за неї дечим. Я запам'ятаю, містере Беттередж, суму на цьому чеку, — можливо, випаде нагода пригадати її.

— Що ви хочете цим сказати? — спитав я.

— Леді Веріндер поки що дуже спритно владнала справу, — сказав сержант. — Але цей сімейний скандал належить до числа тих, які раптом спалахують знову, коли ви менш за все чекаєте цього. Не мине й кілька місяців, як ми знову матимемо справу з Місячним каменем.

Смисл його слів і манера, з якою він їх промовив, зводились ось до чого. Лист моєї пані свідчив, на його думку, про те, що міс Речел стала настільки черствою, що не піддалась ні на які вмовляння і якнайбезсоромніше обдурила (о леле, при яких обставинах!) свою матір. Не знаю, що на моєму місці сказали б сержантові інші, а я відповів йому прямо:

— Сержанте Кафф, я вважаю ваше останнє висловлювання за образу для міледі та її доньки!

— Містере Беттередж, вважайте це за осторогу для себе, і ви будете ближче до істини.

Хоч який роздратований і сердитий був я, але диявольська впевненість, з якою він промовив ці слова, припнула мені язика.

Я відійшов до вікна, щоб заспокоїтись. Дощ ущух, і кого ж побачив я на подвір'ї, як не містера Бегбі, садівника, який вже чекав, щоб продовжити з сержантом Каффом суперечку про шипшину.

— Передайте привіт сержантові, — сказав містер Бегбі, як тільки побачив мене. — Якщо він захоче йти на станцію пішки, я залюбки піду разом з ним.

— Як! — вигукнув сержант за моєю спиною. — Ви ще не переконались?

— Дідька лисого! Анітрошечки не переконався! — відповів містер Бегбі.

— В такому разі я йду пішки на станцію! — заявив сержант.

— А я зустріну вас біля хвіртки! — сказав містер Бегбі.

Я був у цей час, як вам відомо, дуже сердитий, але чи може гнів устояти проти такого втручання? Сержант Кафф помітив зміну в мені і заохотив її вельми до речі одним слівцем:

— Годі, годі! — сказав він. — Чому б не подивитись на мою точку зору так, як дивиться на неї міледі? Чому б не сказати, що обставини фатально обманули мене?

Дивитись на будь-що однаково з міледі було досить приємним привілеєм, навіть при тій незручності, що цей привілей запропонував мені сержант Кафф. Гнів мій помалу вгамувався. Я дивився на будь-яку іншу думку про міс Речел, крім думки міледі і своєї, з гордовитим презирством. Одне, чого я не міг зробити, це змовчати про Місячний камінь. Здоровий глузд повинен був застерегти мене, — я це знаю, — що цю справу слід залишити в спокої. Та ось маєте! Ми не знали тих чеснот, якими відзначається нинішнє покоління. Сержант Кафф зачепив моє болюче місце, і, хоч я ставився до нього з презирством, болюче місце все-таки давалося взнаки. Скінчилося тим, що я уперто повернув його до листа міледі.

— Мене цей лист цілком переконав, — сказав я. — Але все одно, продовжуйте, як ніби ви могли б переконати мене в іншому. Ви вважаєте, що словам міс Речел не можна вірити, і кажете, що ми знову почуємо про Місячний камінь. Доведіть, що це так, сержанте, — закінчив я весело. — Доведіть, що це так!

Замість того щоб образитися, сержант Кафф схопив мою руку і так міцно потис її, що мені аж боляче стало.

— Присягаюсь небом, — урочисто промовив цей чудний полісмен, — я хоч завтра, містере Беттередж, пішов би працювати слугою, якби мав нагоду служити разом з вами! Сказати, що ви простодушні, як дитина, сер, значило б зробити дітям комплімент, якого більшість із них не заслуговує. Ні, ні! Ми далі не будемо сперечатись. Ви почуєте мої докази на легших умовах. Я ні слова не скажу ні про міледі, ні про міс Веріндер, — я лише стану завбачливим на цей раз, виключно заради вас. Я вже попереджав, що ви ще не покінчили з Місячним каменем. Дуже добре. Тепер я завбачу вам при розставанні три події, які, як я гадаю, самі змусять вас звернути на них увагу, хочете ви цього чи ні.

— Продовжуйте, — сказав я, анітрохи не розгубившись і, як раніше, весело.

— По-перше, — почав сержант, — наступного понеділка ви почуєте дещо від Йолландів, коли листоноша принесе в Коббс-Голл лист Розанни.

Якби він облив мене відром холодної води, навряд чи це викликало б у мене більш неприємне відчуття, ніж те, яке викликали його слова. Запевнення міс Речел у своїй невинності робило поведінку Розанни — пошиття нової сорочки, переховування замазаної сорочки і все інше — абсолютно непояснимою. І це не спадало мені на думку доти, поки сержант Кафф не нагадав про все в одну хвилину!

— По-друге, — вів далі сержант, — ви знову почуєте про трьох індусів. Ви одержите звістку про них або в тутешніх околицях, якщо міс Речел залишиться тут, або з Лондона, якщо міс Речел поїде в Лондон.

Втративши будь-який інтерес до трьох фокусників і цілком упевнившись у невинності панночки, я досить легко сприйняв друге завбачення.

— Ви перелічили з трьох подій, що мають відбутись, дві, — сказав я. — Ну, а яка ж третя?

— Третя й остання, — відповів сержант Кафф, — полягає в тому, що ви рано чи пізно почуєте дещо про лондонського лихваря, про якого я вже двічі згадував. Дайте мені ваш записник, і я запишу вам про всякий випадок його ім'я й адресу, щоб ви не помилились, коли справді одержите звістку про нього.