Уилки Коллинз – Місячний камінь (страница 24)

Я виконав це розпорядження менш ніж за п'ять хвилин. Тільки одна трудність виникла, коли сказав про спальні. Мені як главі слуг довелося вжити всю повноту влади, щоб удержати юрбу служниць від спроби влетіти наверх слідом за мною й Пенелопою; їм кортіло добровільно давати пока­зання й негайно допомогти сищикові Каффу.

Сищикові, напевно, сподобалась Пенелопа. Він трохи прояснішав, і в нього на обличчі з'явився вираз — дуже схо­жий на той, який був тоді, коли він запримітив білу мускусну рожу в квітнику. Ось що свідчила моя донька сищикові. Во­на відповідала, мені здається, вельми добре — ще б пак! — адже вона вся пішла в мене. В ній нема нічого від матері, дякувати богові, в ній нема нічого від матері!

Пенелопа свідчила, що її дуже зацікавило розмальовуван­ня дверей і що вона допомагала змішувати фарби. Вона запримітила місце під замком, тому що його розмальовува­ли останнім; бачила його через кілька годин без плями; залишила о дванадцятій годині ночі теж без плями. Поба­жавши своїй панночці на добраніч у спальні, вона почула, як годинник у будуарі пробив дванадцять: у цей час вона держалась за ручку розмальованих дверей; знала, що фарба вогка (оскільки допомагала змішувати фарби, як уже було сказано); через те особливо старалась не доторкатись до дверей, могла заприсягнутися, що підібрала поділ сукні і що тоді не було на фарбі плями; не могла б заприсягнутися, що її вбрання ненароком не доторкнулось до дверей, коли вона виходила; пам'ятала, яка сукня була тоді на ній, — це була нова сукня, подарунок міс Речел; батько її теж пам'ятав і теж міг це підтвердити; він підтвердив це і сам при­ніс плаття, яке було на ній того вечора; поділ оглядали довго, бо він великий, але ніде й натяку на пляму не знайшли. На цьому і скінчилося свідчення Пенелопи — цілком бла­гополучно й переконливо. Підписався Габріель Беттередж.

Потім сищик запитав мене, чи немає в нас великих собак, які могли б убігти до кімнати і розмазати фарбу своїм хво­стом. Почувши, що це було неможливо, він послав за збільшувальним склом і почав крізь нього розглядати пляму. На фарбі не було видно слідів людської руки. Всі ознаки свідчили, що фарбу розмазала чиясь сукня. Той, на кому була ця сукня, судячи за свідченням Пенелопи й містера Френкліна, щоб зробити цю пляму, мав бути в кімнаті між північчю і трьома годинами ранку в четвер.

Довівши слідство до цього пункту, детектив Кафф згадав, що в кімнаті є ще інспектор Сігрев, і, на науку своєму колезі, зробив такий висновок із проведеного ним слідства.

—  Оця ваша «дрібниця», пане інспектор, — сказав він, вказуючи на пляму під замком дверей, — перетворилася в досить важливий чинник після того, як ви бачили її востан­нє. На даній стадії слідства завдяки цій плямі, я гадаю, можна зробити три відкриття. По-перше, довідатись, чи є в цьому будинку одяг, замазаний такою фарбою. По-друге, вияснити, якщо є такий одяг, — кому він належить. По-третє, взнати, яким чином ця особа проникла до кімнати і зробила цю пляму між північчю і трьома годинами ранку. Якщо ця особа не зможе дати задовільної відповіді, тоді вам нічого займатись розшуками злодія, що вкрав алмаз. Я зроблю це сам, з вашого дозволу, а вас не буду відривати від ваших міських занять. У вас тут є один з ваших під­леглих. Залишіть його про всякий випадок зі мною, і до­звольте мені побажати вам всього найкращого.

Повага інспектора Сігрева до сищика була велика, але по­вага до своєї персони була ще більша. Коли знаменитий Кафф допік йому, він відбив удар зі всією спритністю, на яку був здатний, і вийшов з кімнати.

—  Досі я утримувався від висловлювання своєї думки, — сказав інспектор своїм військовим тоном, який анітрохи не змінився. — Тепер мені тільки слід зауважити, полишаючи слідство в ваших руках. Є таке прислів'я, пане сержант, що з мухи дуже легко зробити слона. Бувайте здорові!

—  Але є такі люди, що можуть не помітити й слона, коли занадто високо задирають носа.

Отак відповівши на комплімент свого колеги, сищик Кафф повернувся й відійшов до вікна.

Містер Френклін і я чекали, що буде далі. Детектив ди­вився у вікно, заклавши руки в кишені і насвистуючи про се­бе мотив «Остання літня рожа». Пізніше, під час слідства, я запримітив, що тільки цей свист і видавав напружену ро­боту його думки, яка крок за кроком наближалась до таєм­ничої мети. Очевидно, «Остання літня рожа» допомагала йому й підбадьорювала його. Можливо, що вона в якійсь мірі відповідала його вдачі, нагадуючи йому, бачите, про любимі троянди; причому цю пісеньку він насвистував на вельми журливий мотив.Постоявши біля вікна хвилин зо дві, сищик дійшов до середини кімнати і спинився в глибокій задумі, втупивши очі в двері спальні міс Речел. Раптом він опам'ятався, хитнув головою, ніби говорячи: «Так буде краще!» — і, звертаючись до мене, виявив бажання при першій же нагоді поговори­ти десять хвилин з міледі.

Виходячи з кімнати з цим дорученням, я почув, як містер Френклін задав сищикові запитання, і спинився на порозі дверей, щоб почути відповідь.

—  Ви ще не здогадуєтеся, — запитав містер Френклін, — хто вкрав алмаз?

—  Ніхто не вкрав алмаза, — відповів сержант Кафф.

Такий незвичайний погляд на справу змусив нас здригну­тись, і ми обидва почали дуже просити його пояснити нам, що він хотів цим сказати.

—  Зачекайте трохи, — відповів сержант. — Ще не всі обставини цієї таємниці з'ясовані.

Розділ XIII

 Я знайшов міледі в її кабінеті. Вона здригнулась, і на її обличчі з'явився вираз невдоволення, коли я сказав, що мі­стер Кафф бажає говорити з нею.

—  Невже я обов'язково повинна його прийняти? — спи­тала вона. — Чи не можете ви, Габріеле, замінити мене?

Мені це здалось незрозумілим, і, напевно, моє здивування відбилось на моєму обличчі. Міледі зволила дати пояснення.

—  Боюсь, що мої нерви не зовсім у порядку, — сказала вона. — В цьому лондонському полісменові є щось таке, що викликає в мене огиду, — не знаю, чому. Я передчуваю, що він внесе в наш дім розлад і нещастя. Це безглуздо й зовсім невластиво мені, але це так.

Я не знав, що їй відповісти на це. Чим більше я спосте­рігав сищика Каффа, тим більше він мені подобався. Міле­ді, висловившись переді мною відверто, вмить оволоділа собою; як я вже казав вам, вона була з природи жінкою силь­ної волі.

—  Якщо неодмінно мені треба з ним говорити, нехай так, — сказала вона. — Але я не можу себе примусити зали­шитися з ним віч-на-віч. Запросіть його сюди, Габріеле, і побудьте тут під час нашої розмови.

Наскільки я пам'ятаю, це був перший приступ зневіри в моєї пані з того часу, як вона була ще дівчинкою. Я повер­нувся в будуар. Містер Френклін вийшов у сад до містера Годфрі, який мав незабаром їхати в місто. Ми із сищиком Каффом пішли прямо в покої міледі.

І знаєте, міледі справді трохи зблідла, коли побачила його.

Однак вона відразу ж оволоділа собою й запитала сищика, чи він не заперечує проти моєї присутності. Вона додала, що я не тільки її старий слуга, але й надійний порадник, і що в усіх домашніх справах вона звикла зі мною радитись. Сержант люб'язно відповів, що він дивиться на мою при­сутність, як на поміч, оскільки має сказати дещо про слуг взагалі й пересвідчився, що моя компетентність у цій спра­ві вже принесла йому певну користь. Міледі показала на два стільці, і ми відразу ж сіли радитися.

—  У мене вже склалась певна думка про цю справу, — почав сищик Кафф. — Прошу вашого дозволу, міледі, зали­шити її поки що при собі. А зараз я хочу згадати про своє відкриття нагорі, у вітальні міс Веріндер, і про те, чим я вирішив — з вашого дозволу, міледі, — зайнятися в першу чергу.

Далі він розповів про пляму на дверях і про зроблений ним висновок так, як він виклав їх тільки що інспекторові Сігреву.

—  Одне можна сказати з цілковитою певністю, — додав він на закінчення. — Алмаз пропав з шухляди шафки. Неза­перечне також і інше: сліди від плями на дверях повинні бути на одязі, що належить комусь у цьому домі. Перш ніж ми зробимо ще один крок уперед, ми повинні знайти цей одяг.

—  І це приведе, мабуть, до викриття злочинця? — спита­ла моя пані.

—  Прошу пробачення, міледі, я не кажу, що алмаз украли. Я тільки говорю зараз, що алмаз пропав. Якщо буде знайдено одяг з плямою, тоді це може повести й до відшу­кання алмаза.

Міледі глянула на мене.

—  Ви що-небудь зрозуміли? — спитала вона.

—  Сержант Кафф розуміє, міледі, — відповів я.

—  А яким чином ви збираєтеся знайти замазаний одяг? — спитала моя пані, знову звертаючись до детек­тива. — На превеликий сором, скрині й кімнати моїх добрих слуг, які багато років живуть у мене, вже обшукав перший слідчий. Я не можу й не хочу дозволити, щоб їм заподіяли образу вдруге!

Оце так пані! Оце жінка, єдина на десять тисяч!

—  Саме на це я й хотів звернути увагу вашої милості, — сказав сищик. — Перший слідчий завдав багато шкоди слід­ству, кинувши тінь підозри на слуг. І якщо я дам їм привід гадати, що їх запідозрюють удруге, невідомо, які ще пере­шкоди вони нам чинитимуть, особливо жінки. А тим часом їх скрині треба обшукати вдруге, — з тієї простої причини, що під час першого трусу шукали алмаз, а під час другого повинні знайти замазаний одяг. Я цілком згоден з вами, мі­леді, що слід зважити на почуття слуг. Але я також цілком переконаний, що гардероб слуг необхідно обшукати.