Уилки Коллинз – Місячний камінь (страница 16)

Ви, можливо, гадаєте, що містер Френклін постарався розворушити товариство і зробити вечір приємним?

Нічого подібного! Він цілком заспокоївся і був у над­звичайно веселому настрої (я підозрюю, що Пенелопа розповіла йому, як містера Годфрі прийняли у квітнику). Але про що б він не починав говорити, в дев'яти випадках з десяти він обирав незручну тему або звертався не до ладу, і скінчилося тим, що одних він образив, інших збентежив.

Його закордонне виховання — французька, німецька і іта­лійська сторони його характеру, про які я вже згадував вище, — якнайсприятливіше проявлялося за гостинним сто­лом міледі.

Що ви гадаєте, наприклад, з приводу його міркування про те, як далеко може зайти заміжня жінка в своїй прихильності до стороннього чоловіка? Все це він з фран­цузькою дотепністю розтлумачував незаміжній тітці фрізінголлського священика! А що ви скажете, коли він, ухилившись в німецьку сторону, заявив одному землевлас­никові, великому авторитету в галузі скотарства, який розповідав про свою досвідченість у виведенні бугаїв, — що досвідченість, власне кажучи, нічого не варта і що справж­ній спосіб виведення бугаїв полягає в тому, щоб заглиби­тися в самого себе, розвинути ідею зразкового бугая і таким чином породити його. І, нарешті, якої ви думки про таку його вихватку: коли в депутата нашого графства, який, наминаючи сир і салат, розпалився з приводу по­ширення демократизму в Англії, вихопились такі слова: «Якщо ми втратимо стародавній захист наших прав, містере Блек, то дозвольте вас запитати, що ж у нас тоді зали­шиться?» — містер Френклін відповів з італійської точки зору:

— У нас залишаться три речі, сер: любов, музика і салат!

Містер Френклін не тільки перелякав гостей подібними витівками, але, коли англійська сторона його вийшла на­решті наверх, він втратив свій закордонний лоск і, почавши розмову про медичні професії, так підняв на глум усіх лікарів, що розсердив навіть маленького добродушного містера Кенді.

Суперечка між ними почалася з того, що містер Френклін змушений був признатись, — я забув, з якого при­воду, — що останнім часом він дуже погано спить уночі. Містер Кенді сказав йому на це, що його нерви розладна­лися і що йому негайно треба пройти курс лікування. Містер Френклін відповів, що лікуватися і йти навпомацки поночі, — на його думку, одне й те саме. Містер Кенді, відповідаючи влучним ударом, сказав, що містер Френклін сам шукає сон навпомацки поночі і що тільки ліки можуть йому допомогти знайти його. Містер Френклін, не вга­мовуючись, заявив, що він часто чув, як сліпий водить сліпого, а тепер уперше взнав, що це означає. Таким чином сперечались вони гостро і влучно, і обидва розпалились; особливо містер Кенді до того втратив самовладання, захи­щаючи свою професію, що міледі змушена була втрутитись і заборонити дальшу суперечку. Цей вимушений необхід­ністю наказ остаточно знищив веселість гостей. Розмова подекуди ще виникала на одну-дві хвилини, але в ній бракувало життя й вогню. Сатана (чи алмаз) вселився в гостей, і всі відчули полегшення, коли моя пані підвелася й подала знак дамам залишити чоловіків за вином.

Тільки-но розставив я в ряд графини перед старим містером Еблуайтом (який заміняв господаря дому), як на терасі залунали звуки, які мене так перелякали, що я відразу втратив свої світські манери. Ми перезирнулися з містером Френкліном: це були звуки індійського барабана. Я ладен був заприсягнутися, що це повернулись до нас фокусники, довідавшись про появу в нашому будинку Мі­сячного каменя.

Коли вони вже обходили ріг тераси, я мерщій пошканди­бав до них, щоб відіслати геть. Але, на нещастя, дві цокотухи випередили мене. Вони вискочили на терасу, наче пара фейєрверочних ракет, з нетерпінням бажаючи по­дивитись на фокуси індусів. Інші дами вийшли слідом за ними, і, нарешті, з'явились чоловіки. Не встиг я промови­ти «боже мій», як пройдисвіти почали свою виставу, а цоко­тухи вже цілували гарненького хлопчика.

Містер Френклін став поруч міс Речел, а я позаду неї. Якщо наші побоювання були справедливі — вона стояла, нічого не запідозрюючи, індуси могли на її платті бачити алмаз.

Не можу сказати, які штуки вони показували і як виступали. Розсерджений невдалим обідом і роздратований пройдисвітами, які прийшли саме вчасно, щоб на власні очі побачити алмаз, я, признатись, зовсім розгубився. Пер­ше, що я пам'ятаю, це про несподівану появу на сцені індійського мандрівника, містера Мартуета. Обійшовши півколо гостей, що сиділи або стояли, він спокійно набли­зився ззаду до фокусників і раптом заговорив з ними на їхній рідній мові.

Якби він кольнув їх багнетом, я сумніваюсь, чи зля­калися б індуси дужче й повернулися б до нього з такою швидкістю, як зараз, почувши перші слова, що зірвалися з його вуст. Через хвилину вони вже вклонились йому надзвичайно чемно і водночас лукаво. Обмінявшись із ними кількома словами невідомою мовою, містер Мартует пішов так само спокійно, як і прийшов. Головний фокусник, що виконував роль перекладача, знову повернувся до гля­дачів. Я помітив, що кофейне обличчя цієї людини після розмови з містером Мартуетом стало сірим. Він уклонився міледі і сказав їй, що вистава скінчилася. Цокотухи, над­звичайно розчаровані, вигукнули голосне «О!», спрямоване проти містера Мартуета за те, що він зірвав виставу. Головний індус покірно приклав руку до грудей і вдруге ска­зав, що вистава скінчилася. Хлопчина почав обходити всіх з капелюхом. Дами пішли до вітальні, а чоловіки (за винятком містера Френкліна і містера Мартуета) поверну­лись до свого вина. Я з лакеєм пішов слідом за індусами, щоб випровадити їх подалі від нашої садиби.

Повертаючись алеєю, я почув запах тютюну й натрапив на містера Френкліна і містера Мартуета (останній палив сигару), які поволі прогулювались у парку. Містер Френклін зробив мені знак, щоб я підійшов до них.

—  Це, — сказав містер Френклін, представляючи мене знаменитому мандрівникові, — Габріель Беттередж, старий слуга і друг нашої родини, про якого я щойно вам говорив. Повторіть йому, будь ласка, все те, що ви зараз сказали мені.

Містер Мартует зі своїм звичайним стомленим виглядом вийняв сигару з рота і притулився до дерева.

—  Містере Беттередж, — почав він, — ці троє індусів та­кі ж фокусники, як і ми з вами.

Нова несподіванка! Само собою розуміється, я запитав у мандрівника, чи не зустрічався він з цими індусами раніше.

—  Ніколи, — відповів містер Мартует, — але я знаю, що таке справжні індійські фокуси. Все, що ви бачили сьогодні, це тільки погана і незграбна імітація їх. Якщо мене не зраджує мій тривалий життєвий досвід, ці люди — браміни високої касти. Я сказав їм, що вони переодягнені, і ви бачили, як це їх збентежило, хоч індуси й дуже майстер­но вміють приховувати свої почуття. В їхній поведінці є якась таємниця, яку я не можу пояснити. Вони двічі порушили закони своєї касти — по-перше, переїхавши через море, по-друге, переодягнувшись фокусниками. В тій краї­ні, де вони живуть, це неабияка жертва. Напевне, для цього існує дуже серйозна причина і якесь не зовсім зви­чайне виправдання, щоб вони дістали можливість знову бути прийнятими до своєї касти, коли повернуться на батьківщину.

Я занімів від подиву. Містер Мартует продовжував палити свою сигару. Містер Френклін, маневруючи, як мені зда­лося, між різними сторонами свого характеру, порушив мовчанку, заговоривши в милому італійському стилі, крізь який прозирав міцний англійський фундамент.

—  Я не наважився б турбувати вас, містере Мартует, нашими родинними справами, які не можуть вас цікавити і про які я сам не дуже охоче розмовляю із сторонніми людьми. Але після ваших слів я зобов'язаний, в інтересах леді Веріндер та її доньки, розповісти вам те, що, можливо, дасть вам у руки ключ. Я говорю з вами по секрету і спо­діваюсь, що ви про це не забудете.

Після такої передмови він переказав індійському ман­дрівникові (перейшовши до ясного французького способу викладу) все, про що розповідав мені на Тремтливих пісках. Навіть безстрасний містер Мартует так зацікавився цією розповіддю, що не помітив, як погасла в нього сигара.

—  Що говорить вам про все це ваш досвід? — запитав на закінчення містер Френклін.

—  Мій досвід говорить, — відповів мандрівник, — що ви були значно ближчі до смерті, ніж бував я в своєму житті, містере Френклін Блек, а цим багато сказано.

Тепер настала черга здивуватися самому містерові Френкліну.

—  Невже це так серйозно? — запитав він.

— На мою думку, так, — відповів містер Мартует. — Я не сумніваюсь, після всього, що ви розповіли мені, що повернення Місячного каменя на його місце, тобто на чоло індійського ідола, є причина й виправдання того по­рушення закону касти, про яке я вам говорив. Ці люди чекатимуть слушної нагоди з терпеливістю кішок і ско­ристаються з неї з лютістю тигрів. Як вам вдалося вря­туватись від них, не можу собі уявити, — додав знаменитий мандрівник, знову запалюючи свою сигару і пильно дивля­чись на містера Френкліна. — Ви роз'їжджали з алмазом туди й сюди — тут і в Лондоні, і ви ще досі живі! Спро­буємо це пояснити. Я гадаю, ви обидва рази виймали алмаз з лондонського банку вдень?

—  Серед білого дня, — відповів містер Френклін.