Томас Пинчон – Виголошення лоту 49 (страница 5)
— Такі кіношки всі щасливо закінчуються.
— Усі?
— Більшість.
— Це знижує ймовірність, — самовдоволено зауважив він.
Вона примружилася на нього крізь склянку:
— Тоді повідомте, які у мене шанси.
— Тоді закладання втратить сенс.
— Ну, — можливо, занадто гучно вигукнула вона, — закладаюся на пляшку чогось там. Текіла підійде? Що у вас нічого не вийшло. — І відчула, що слова завели її в пастку.
— На те, що в мене нічого не вийшло. — Він замислився. — Від ще одної пляшки сьогодні ви заснете, — вирішив він. — Ні.
— На що ж тоді закладаємося? — Вона знала. Вони, здається, хвилин зо п’ять затято дивилися один одному у вічі. Вона чула, як у динаміках телевізора один за одним змінюються рекламні ролики. Вона дратувалась усе більше, можливо, через сп’яніння, а можливо, через те, що втомилася чекати на продовження фільму.
— Ну, добре, — нарешті промовила вона, тамуючи роздратування у голосі, — закладаюся. На що завгодно. Що у вас нічого не вийшло. Що всі ви підете на дно Дарданелл рибам на харч, ваш татко, ваш песик і ви.
— Справедливо, — протягнув Метцґер, взявши її за руку, ніби щоб потиснути для закладання, та натомість поцілував її долоню, стримано торкаючись сухим кінчиком язика сплетіння ліній її долі, незмінних солонуватих нарисів її особистості. У неї з’явилися сумніви, чи відбувається це все насправді, так само, як, скажімо, коли вона була вперше у ліжку з нині мертвим Пірсом. Тим часом кіношка продовжилася.
Батько заліг у виїмці на крутих скелях плацдарму, де висадився АНЗАК[44], зусібіч летіла турецька шрапнель. Не було видно ані Малюка Ігоря, ані пса Мюррея.
— Ну, і якого біса, — сказала Едіпа.
— Чортівня, — відповів Метцґер, — щось вони налажали з тими плівками.
— До чи після цього? — спитала вона, потягнувшись за пляшкою текіли, від чого її ліва грудь опинилася десь біля носа Метцґера. Відповідаючи, Метцґер скосив очі вбік, набувши страшенно кумедного вигляду:
— Це буде підказкою.
— Ну ж бо, — вона штовхнула його в ніс м’яким кінчиком чашечки бюстгальтера і налила випивки. — А то не буду закладатися.
— Нє, — сказав Метцґер.
— Принаймні скажіть, чи це той самий його старий полк.
— Продовжуйте, — сказав Метцґер, — запитуйте. Але за кожну відповідь ви маєте із себе щось знімати. Назвемо це «Стриптиз Боттічеллі[45]».
Едіпі сяйнула чудова думка:
— Добре, — сказала вона йому, — та спочатку я на секунду заскочу до вбиральні. Заплющіть очі, відверніться і не підглядайте.
На екрані у небувалій тиші до берегів Седд-ель-Бар[46] пристав вуглевоз «Ривер-Клайд[47]» із двома тисячами чоловік на борту.
— Оце воно, мужики, — почувся шепіт зі штучним британським акцентом. Раптом з берега по них відкрили вогонь водночас із безлічі турецьких гвинтівок, і почалася бійня.
— Знаю я цю частину, — розповідав їй Метцґер, міцно заплющивши очі та відвернувшись від телевізора. — Море на п’ятдесят ярдів було червоне від крові. Вони цього не показують. — Едіпа, заскочивши до вбиральні, де також був гардероб, швидко роздяглася і почала натягати на себе якомога більше привезеного із собою одягу: шість пар панчіх різних кольорів, пояс, три пари нейлонових панчіх, три бюстгальтери, дві пари стрейчевих штанців, чотири спіднички, одну чорну вузьку сукню та дві літні, із півдесятка трапецієвидних спідниць, три светри, два стьобаних халати, світло-блакитний пеньюар і стару гавайську накидку з акрилу. Потім браслети, розсип шпильок, сережки та кулон. Усе це вдягання, здавалося, тривало кілька годин, і, скінчивши, вона заледве могла ходити. їй не варто було дивитися на себе у дзеркало на повний зріст, бо, побачивши надувну кулю на ніжках, вона так розреготалася, що аж впала додолу разом з балончиком лаку для волосся, який стояв на раковині. Той ударився об підлогу, у ньому щось тріснуло, і його вміст почав під тиском вириватися назовні, жбурляючи балончик по всій убиральні. Заскочивши до вбиральні, Метцґер побачив, як огорнута липкими хмарками запашного лаку Едіпа, силкуючись підвестися, качалася підлогою.
— Господи! — сказав він голосом Малюка Ігоря. Балончик зі зловісним шипінням відскочив від туалетного столика та просвистів повз праве вухо Метцґера, хіба що на чверть дюйма розминувшись із ним. Прикриваючи Едіпу, Метцґер гепнувся на підлогу, а балончик продовжував свої високошвидкісні піруети; з іншої кімнати долинуло розмірене, низьке крещендо залпів корабельної артилерії, звуки кулеметів, гаубиць і дрібнокаліберної зброї, крики й обірвані передсмертні молитви піхотинців. Вона ковзнула очима по його прикритих повіках і перевела погляд на осяяну світлом стелю, у полі її зору скажено носився балончик, тиск у якому здавався невичерпним. Вона була наляканою, але й близько не протверезіла. Їй здавалося, ніби балончик знав куди рухатися, так ніби заплутану траєкторію його стрімких рухів прораховувало щось досить потужне для такої задачі — Бог чи обчислювальний пристрій; але сама вона не могла так само швидко все прораховувати і лише розуміла, що будь-якої миті на швидкості сто миль на годину в них міг влучити балончик.
— Метцґер, — простогнала вона і вп’ялася зубами в його обтягнене гладенькою тканиною передпліччя. Усе тхнуло лаком для волосся. Балончик врізався у дзеркало і відлетів убік, лишаючи після себе сріблясто-сітчастий розквіт скла, що за мить з брязкотом увесь обсипався в раковину; потім прошипів над ними у напрямку душу, де врізався в панно з матового скла і цілком його знищив; звідти, зманеврувавши у трьох кахляних стінах і минаючи світильник та вивергаючи шипіння, розбавлене телевізійним галасом, здійнявся над двома розпростертими тілами до самої стелі. Вона не бачила цьому кінця-краю, аж поки балончик таки не видихся на злеті і впав на підлогу за фут від її носа. Едіпа лежала і дивилися на нього.
— Во дають, — зазначив хтось. — Крутизна. — Едіпа витягла зуби з Метцґера, роззирнулася і побачила у дверях Майлза, пацана з довгим чубом у шерстяному костюмі, помноженого тепер на чотири. Скидалося на те, що це згадуваний ним гурт «Параноїки». Вона не могла їх розрізнити, у трьох були із собою електрогітари, і всі стояли роззявивши роти. Там також з’явилося декілька дівочих облич, що, протиснувшись, визирали з-під пахв і з-поміж ніг хлопців.
— Якісь збоченці, — сказала одна з дівчат.
— Ви з Лондона? — поцікавився один із них, — це що, так у Лондоні роблять? — Лак для волосся висів у повітрі наче туман, підлога мерехтіла, мов скляна.
— Їй-бо, най мене качка копне[48], — підсумував хлопець із запасним ключем від номера, й Едіпа вирішила, що то Майлз. Він шанобливо змінив тему і заходився розповідати про оргію серферів на минулому тижні за участі п’ятигалонової каністри ниркового сала, автівочки з люком і дресированого тюленя.
— Певна, наша порівняно з тією — ніщо, — сказала Едіпа, якій уже вдалося перевернутися, — так чому б вам усім просто, ну той, не піти звідси. І заспівати. Без романтичної музики нічого не вийде. Заспівайте нам серенаду.
— Може, пізніше, — сором’язливо припустив інший «Параноїк», — ви приєднаєтеся до нас у басейні.
— Залежить від того, як гаряче буде тут, банда, — весело підморгнула Едіпа. Під’єднавши подовжувачі в усі наявні у кімнатах розетки та вивівши їх жмутом з вікна, дітлашня один за одним вийшли.
Хитаючись, Метцґер допоміг їй звестися на ноги.
— Ще пограємо у «Стриптиз Боттічеллі»? — У кімнаті горлала телевізійна реклама турецької лазні у центрі Сан-Нарцисо, хоч би де був той центр, яка називалася «Сераль Гоґана».
— Це теж власність Інверариті, — зауважив Метцґер. — Знала?
— Садист, — заволала Едіпа, — скажи це ще раз, і я насаджу тобі телек на голову.
— Ти справді навіжена, — усміхнувся він.
Але насправді вона не була такою. Едіпа сказала:
— А що, у біса, не його власність?
Метцґер вигнув брову:
— І не кажи.
Але якщо вона й збиралася щось сказати, то вже не змогла, бо надворі у тремтливій повіні густих гітарних акордів усі гуртом заспівали «Параноїки». Їхній ударник небезпечно вмостився на трампліні для стрибків, решти ж не було видно. Метцґер підійшов до неї ззаду з наміром стиснути руками її груди, та через увесь той одяг не зміг їх одразу знайти. Вони стояли біля вікна та слухали спів «Параноїків».
Серенада
— Що далі? — жваво стріпнулася Едіпа.