Томас Пинчон – Виголошення лоту 49 (страница 4)
— Агов, — промурмотів він, — я ж можу увійти після цілодобового прочісування мотелів у ваших пошуках, так?
На цей вечір у Едіпи не було жодних планів, окрім як дивитися по телеку «Бонанцу[36]». Вона вже перевдяглася у стрейчеві джинси та кошлатий чорний светр і розпустила волосся. Едіпа знала, що вигладає досить-таки привабливо.
— Заходьте, — сказала вона, — але у мене лише одна склянка.
— Я, — повідомив їй галантний Метцґер, — можу пити з пляшки. — Він зайшов і, не роздягаючись, вмостився прямо на підлозі. Відкоркував пляшку, налив їй трохи і почав розповідати. Тоді ж виявилося, що Едіпа не надто й помилялася, думаючи, що він актор. Десь двадцять з гаком років тому Метцґер був однією з тих зірочок дитячих фільмів, відомий як Малюк Ігор.
— Моя мати, — гірко сповістив він, — по-справжньому пресувала мене, хлопчика, як кошерний шматок яловичини в мийці, хотіла, щоб я був знекровлений і чистий. Інколи я задумуюся, — він заходився пригладжувати волосся на потилиці, — а що, як їй це вдалося? Це мене лякає. Ви ж знаєте, у кого такі матері розжалують своїх синків.
— Але ж ви не схожі на такого, — почала Едіпа й одразу замислилася.
Метцґер зблиснув двома рядами великих кривуватих зубів.
— Зовнішність не має значення, — відповів він. — Я живу всередині моєї зовнішності, і я ніколи ні в чому не певен. Мене це гнітить.
— І часто, — поцікавилася Едіпа, розуміючи, що це всього-на-всього слова, — у вас таке буває, Малюче Ігорю?
— Знаєте, — сказав Метцґер, — при мені Інверариті згадував вас лише раз.
— Ви були близькими?
— Ні, я складав йому заповіт. Хіба не хочете дізнатися, що він сказав?
— Ні, — сказала Едіпа й увімкнула телевізор. На екрані розквітнув образ дитини невизначеної статі, її голі ніжки були незграбно стиснуті, кучері до плечей завдовжки переплуталися з короткою шерстю сенбернара, чий язицюра, як бачила Едіпа, почав облизувати рожеві щічки дитини, аж вона благально наморщила носика і сказала: «Ну, Мюррею, припини, через тебе я буду увесь мокрий».
— Це я, це я, — придивившись, заволав Метцґер, — Боже милостивий.
— Хто саме з них? — поцікавилася Едіпа.
— Кіно називається, — Метцґер заклацав пальцями, — «
— Це про вас і вашу матір?
— Про цю дитину та його батька, якого витурили з Британської Армії за боягузтво, але він лише покривав одного друга, отак, і, щоб спокутати свою провину, він і дитина попрямували до старого полку в Галліполі[37], де батько якось збудував мініатюрну субмарину, на якій вони щотижня прослизають Дарданеллами до Мармурового моря і торпедують турецькі торговельні судна, батько, син і сенбернар. Собака сидить на вахті біля перископа і гавкає, як щось помітить.
Едіпа наливала вино:
— Не може бути.
— Слухайте, слухайте, отут я співаю. — І справді, тепер дитина, собака і старий веселий грек-рибалка, який невідь-звідки з’явився з цитрою[38], усі разом стояли на тлі декорацій у псевдододеканівському[39] стилі з берегом моря і вечірнім сонцем, і дитина заспівала:
Пісня Малюка Ігоря
Потім був інструментальний програш — рибалка зі своїм інструментом, а тоді малий Метцґер взяв високу ноту, а його старший двійник, попри протести Едіпи, йому підспівував.
Він міг усе це вигадати, раптом подумала Едіпа, підкупив інженера на місцевій телестанції, щоб той пустив це по телеку, або усе це елементи інтриги, ретельно спланованої звабливої
— Ви не підспівували, — зазначив він.
— І
— Одне з капіталовкладень Інверариті, — відзначив Метцґер. Житловий комплекс мав бути пронизаний водними каналами з приватними причалами для моторок, залою зібрань на плаву посеред штучного озера, на дні якого лежатимуть завезені з Багам реконструйовані галеони; уламки величних колон і фризів з Канар; справжні людські скелети з Італії; велетенські мушлі молюсків з Індонезії — усе, що потрібно для розваг любителям підводного плавання. На екрані промайнув план забудови, Едіпа зітхнула, змусивши Метцґера озирнутися, щоб дізнатися, чи не адресувалося, бува, те зітхання йому. Але вона всього-на-всього пригадала краєвид, який сьогодні опівдні відкрився їй з пагорба. Знову з’явилося відчуття причетності до чогось, якась обіцянка ієрофанії[41]: друкована електронна плата, злегка вигнуті вулиці, приватний доступ до води, Книга Мертвих…
Не встигла вона й отямитися, як на екрані знову з’явилися «
— Ага, — сказав Метцґер, — це коли у нас були проблеми в Протоках. І все, бляха, через ті кефезькі[42] мінні поля, та ще й німчура нещодавно повісила ту велетенську сітку, сплетену із двох з половиною дюймового троса.
Едіпа знову наповнила свою склянку. Вони тепер лежали, дивлячись на екран, і ледь торкалися один одного. Із телевізора долинув жаский звук вибуху.
— Міни! — зчинив галас Метцґер, схопившись за голову та сахнувшись від неї.
— Татку, — розревівся Метцґер на екрані, — я боюся.
Усередині субмаринки панував хаос, собака гасав туди-сюди, бризкаючи слиною, що змішувалася з бризками води із пробоїни у перегородці, яку батько затуляв сорочкою.
— Єдине, що ми можемо зробити, — виголосив батько, — опуститися на дно і спробувати проскочити під сіткою.
— Смішно, — сказав Метцґер. — Вони зробили ворота в сітці, щоб німецькі підводні човни могли крізь них проходити для атак на британський флот. Всі наші субмарини класу Е просто використували ці ворота.
— Звідки ви знаєте?
— Я ж там був!
— Але ж… — почала Едіпа, та раптом зауважила, що у них закінчилося вино.
— Ага, — сказав Метцґер, дістаючи з внутрішньої кишені піджака пляшку текіли.
— Без цитрини? — грайливо, як у кіно, запитала вона. — Без солі?
— То для туристів. Хіба Інверариті пропонував цитрину, коли ви були там?
— Звідки ви знаєте, що ми там були? — Вона спостерігала, як він наповнює її келих, і мірою наповнення сам Метцґер їй подобався все менше і менше.
— Він торік списав це на бізнес-витрати. Я займався його податками.
— Фінансові справи, — задумливо промовила Едіпа, — Це все, що ви з Перрі Мейсоном знаєте, обоє рябоє, юристи-авантюристи.
— Але ж наша привабливість якраз і полягає у нашій спритності, — пояснив Метцґер. — Адвокат у залі суду перед будь-якими присяжними стає актором, так? Реймонд Берр[43] — актор, що видає себе за адвоката, який перед присяжними стає актором. Щодо мене, я — колишній актор, який став адвокатом. Вони зробили пілотний випуск серіалу, сюжет якого фактично базується на моїй кар’єрі, у головній ролі мій друг — Мані Ді Пресо, колишній адвокат, який полишив свою фірму, щоб стати актором. Він у цьому серіалі грає мене, актора, який стає адвокатом, щоб періодично бути актором. Плівка фільму зберігається у спеціальному провітрюваному приміщенні однієї з голлівудських студій, світло її не може зіпсувати, отож фільм можна крутити нескінченно.
— Халепа, — сказала Едіпа, вдивляючись у телек і відчуваючи теплоту його стегна навіть крізь одяг Метцґера та власні штани. А тим часом:
— Там уже турки з прожекторами, — сказав він, підливаючи текіли та спостерігаючи за тим, як заливає субмарину, — патрульними катерами та кулеметами. Закладемося на те, що має трапитися далі?
— Звичайно ж ні, — відповіла Едіпа, — фільм уже знято. — Він лише мовчки усміхнувся у відповідь.
— Одна з ваших нескінченних декламацій.
— Але ж ви не знаєте, що буде далі, — сказав Метцґер. — Ви ж не бачили фільму. — Тепер з екрана ревіла оглушлива реклама цигарок «Біконсфілд», перевага яких полягала у використанні фільтру із кісткового вугілля найвищої якості.
— А чиї кістки? — поцікавилась Едіпа.
— Інверариті мав знати. Йому належав 51 відсоток акцій підприємства з виготовлення фільтрів.
— Розповідайте.
— Іншим разом. У вас зараз останній шанс, щоб закластися. Виберуться вони звідти чи ні?
Вона сп’яніла. Ні з того ні з сього їй спало на думку, що звитяжне тріо врешті-решт може і не вибратися. І було геть невідомо, скільки ще триватиме фільм. Вона подивилася на годинник, але він зупинився.
— Дурниці, — сказала вона, — звичайно ж, вони виберуться.
— Звідки ви знаєте?