Томас Харрис – Мовчання ягнят (страница 55)
У нього були два муслінові зразки, схожі на білі жилети, один – точно за формами його тіла, а другий він зробив за вимірами, які зняв із Кетрін Бейкер Мартін, поки та була не при тямі. Коли він надягнув менший зразок на свій кравецький муляж, то проблема стала очевидною. Кетрін була великою дівчиною, напрочуд пропорційною, але не такою великою, як містер Ґамб, та й близько не такою широкою в спині.
В ідеалі він хотів отримати безшовне вбрання. Але це було неможливо. Проте він чітко вирішив, що в передній частині ліфа не має бути жодного шва чи шраму. Це означало, що всі корекції по фігурі треба робити на спині. Дуже складно. Він уже відкинув перший мусліновий зразок і розпочав усе наново. Якщо шкіру трохи розтягти, то можна обійтися двома виточками під пахвами – не французькими, а вертикальними вставними виточками, верхівками вниз. Ще дві виточки приталення – також на спині, там, де нирки. Він уже звик шити з мінімальним напуском.
Його міркування йшли від візуального аспекту до тактильного, бо ж не слід було виключати, що привабливу людину захочеться обійняти.
Містер Ґамб легенько притрусив долоні тальком і схопив кравецький муляж власного тіла в природні, невимушені обійми.
– Поцілуй мене, – грайливо сказав він порожньому простору, де мала бути голова. – Та не
Ґамб погладив муляж по спині, куди природним чином лягала його рука. Потім він обійшов манекен, щоб поглянути на сліди від тальку. Нікому б не хотілося намацати шви. Проте в обіймах долоні стають хлист-навхлист по спині. А ще, подумалося йому, людські руки призвичаїлися до центральної лінії, що пролягає вздовж хребта. Це місце буде не таким помітним на тлі загальної асиметрії наших тіл. Отож, шви на плечах не розглядаються в жодному разі. Центральна виточка вгорі – ось вирішення проблеми, верхівка – трохи вище за середину лопаток. Тим самим швом можна прикріпити до підкладки цупку кокетку, для надійності. Лайкрові вставки під планками по обидва боки (треба не забути купити лайкру) і текстильна липучка під планкою праворуч. Йому пригадалися надзвичайні вечірні вбрання від Чарльза Джеймса[183], в яких асиметричні шви були ідеально гладенькими.
Виточку позаду затулятиме волосся, те, яке він невдовзі матиме.
Містер Ґамб стяг мусліновий зразок із кравецького муляжу та взявся до роботи.
Швацька машинка була старою й високоякісною – вишукано оздоблена ножна машинка, яку років сорок тому переобладнали на електричну. На рукаві машинки виднівся згорток, намальований сусальним золотом, зі словами: «Я ніколи не втомлююсь, я служу». Ножний важіль і досі працював, і Ґамб запускав ним машинку щоразу, як робив новий шов. Коли стібки вимагали особливої уваги, він працював голими ногами, обережно розгойдуючи педаль м’ясистою стопою, хапаючись за край пальцями з пофарбованими нігтями, щоб не настрочити зайвого. Деякий час чувся тільки шум швацької машинки, хропіння маленької собачки та сичання парових труб у теплому підвалі.
Закінчивши вшивати виточки на мусліновому зразку, він приміряв його перед дзеркалом. Песик стежив за ним із кутка, нахиливши голову набік.
Треба трохи розширити під пахвами. Ще лишалося кілька питань з обшиванням і клейким флізеліном. Попри те, вбрання було гарне. Таке м’яке, еластичне, пружне. Він уже бачив, як підстрибує на драбині водної гірки – так прудко, як йому заманеться.
Містер Ґамб погрався з освітленням і перуками для більшого драматизму, примірив чудове кольє під шию з мушлями. Він матиме приголомшливий вигляд, коли вдягне декольтований туалет або звабливий пеньюар на свої нові груди.
Він спокушався продовжити роботу, серйозно взятися до справи, проте очі вже втомилися. Він хотів, щоб рухи були абсолютно впевненими, до того ж йому набрид постійний шум. Він дбайливо налаштував стібки й розклав зразки. Ідеальна викрійка.
– Завтра, Золотце, – пообіцяв він маленькій собачці, витягаючи яловичі мізки з морозилки, щоб відтанули. – Займемося цим завтра з самого ра-а-а-анку-у-у-у-у. Матуся буде такою
Розділ 47
Старлінг міцно спала протягом п’яти годин, а тоді прокинулася серед глупої ночі, розбуркана страхом від сновидіння. Вона закусила кінчик простирадла й затулила вуха долонями, намагаючись розібратися, чи вона справді прокинулася й утекла від кошмару. Мовчання, жодного ягнячого крику. Коли вона переконалася, що не спить, серце вповільнилось, але ноги не хотіли зупинятись і рухалися під ковдрою. Старлінг знала, що за мить її думки так само пустяться наввипередки.
Вона відчула полегшення, коли замість страху нею прокотилася хвиля люті.
– Здуріти можна, – сказала вона й звісила з ліжка ногу.
Протягом усього цього довгого дня її підставив Чилтон, образила сенаторка Мартін, вичитав і покинув напризволяще Крендлер, познущався доктор Лектер та ще й учинив таку огидну й криваву втечу, а Джек Кроуфорд узагалі усунув її від справи, – але від однієї образи їй боліло найдужче: від того, що її назвали крадійкою.
Сенаторка Мартін була мамою, яка переживала неймовірний стрес, і їй остогидли поліцейські, які порпаються в речах її дочки. Вона не хотіла скривдити Старлінг.
Та все одно це звинувачення застрягло під шкірою, наче розпечена голка.
Змалечку Старлінг навчили, що крадіжка – то найбезчесніша, найпаскудніша справа, яка недалеко стоїть від зґвалтування чи вбивства заради грошей. У деяких випадках убивство може бути навіть кращим за крадіжку.
Дитинство Старлінг пройшло в установах, де було замало винагород і забагато несправджених бажань, тож вона навчилася ненавидіти крадіїв.
Лежачи в темряві, вона визнала ще одну причину, з якої звинувачення сенаторки Мартін так сильно її непокоїли.
Старлінг знала, що сказав би в цьому випадку саркастичний доктор Лектер, і знала, що то правда: вона боялася, що сенаторка Мартін угледіла в ній щось вульгарне, дешеве, крадійкувате і зреагувала на це. Сука вандербільтівська[184].
Доктор Лектер із задоволенням відзначив би ще один чинник: класова нерівність і придушена лють, яка всмоктується з молоком матері. Старлінг аж ніяк не поступалася сенаторці Мартін освітою, розумовими здібностями та пориваннями, тим паче зовнішністю, але від цього чинник нікуди не зникав, і вона про це знала.
Старлінг була одним із представників лютого племені без офіційної генеалогії, проте зі списком нагород і каторжних робіт. Їх виганяли з Шотландії, морили голодом в Ірландії, тому більшість удавалися до небезпечних ремесел. Безліч безіменних Старлінгів саме так і звікували свої життя: тупцювали дном вузьких льохів і гуляли краєм дошки під постріли моряків або ж укривалися славою під пронизливий «Тепс»[185] на морозі, коли всім уже кортіло піти додому. Кількох, певно, згадували зі сльозами на очах офіцери під час обідів сержантського складу, так само як п’яні чоловіки згадують хороших мисливських псів. Померклі імена на сторінках Біблії.
Жоден із них не міг похвалитися високим інтелектом, наскільки знала Старлінг, окрім її двоюрідної бабці, яка робила чудові записи у своєму щоденнику, поки не захворіла на «гарячку мозку».
Але вони не крали.
В Америці було модно здобувати освіту, щоб ви розуміли, і Старлінги швидко це збагнули. На могилі одного з дядьків Кларіс навіть викарбували ступінь, який він отримав у молодшому коледжі[186].
Старлінг жила освітою, озброювалась до конкурсних іспитів протягом усіх тих років, поки школа була її єдиною домівкою.
Вона знала, що знайде вихід із цієї ситуації. Вона стане тим, ким була завжди, ще відтоді, як збагнула правила гри: вона могла стати однією з найкращих у класі, тоді її похвалять, оберуть, залучать до колективу, не проженуть геть.
Просто треба наполегливо працювати й бути обережною. Вона здобуде хороші оцінки. Та кореянка не здолає її на фізкультурі. Її ім’я буде вирізьблене на великій дошці в холі, на «Дошці кандидатів», за надзвичайні звитяги на плацу.
За чотири тижні вона стане спеціальним агентом Федерального бюро розслідувань.
Чи їй доведеться все життя стерегтися того довбаного Крендлера?
У присутності сенаторки йому кортіло збути її з рук. Щоразу, як Старлінг про це думала, їй боліло. Він не був упевнений, що знайде в тому конверті речові докази. То був найбільший шок. Тепер, уявляючи Крендлера, вона бачила в нього на ногах моряцькі оксфорди, як і в мера, начальника її батька, який прийшов забрати табельний годинник.
Що гірше, постать Джека Кроуфорда в її уяві також зменшилася. На цьому чоловікові лежав такий тягар, що й ворогові не побажаєш. Він послав її перевірити Распейлову машину без підтримки, без жодних ознак правоохоронних органів. О’кей, вона сама погодилася на такі умови і, попри негаразди, досягла успіху. Але Кроуфорд мав передбачити негаразди, які виникли, коли сенаторка Мартін зустріла її в Мемфісі; проблеми були б навіть тоді, коли б Старлінг не знайшла тих фоток з трахом.
Картини кількох минулих днів покарали Старлінг за миттєву слабкість, спалахнули перед нею нежданими кольорами, надмірними кольорами, приголомшливими кольорами, які стрибають на тебе з мороку, коли серед ночі вдаряє блискавка.