Томас Харрис – Мовчання ягнят (страница 56)

Тепер до неї завітала Кімберлі. Товста мертва Кімберлі, яка проколювала собі вуха, щоб бути гарнішою, та заощаджувала гроші на воскову епіляцію. Кімберлі, яку позбавили волосся. Кімберлі, її сестра. Старлінг вирішила, що колись Кетрін Бейкер Мартін навіть не поглянула б у бік Кімберлі. А тепер вони стали сестрами на глибинному рівні, під шкірою. Кімберлі, яка лежить у похоронному бюро, повному тих ковбоїв-гвардійців.

Старлінг більше не могла на це дивитися. Вона спробувала відвернути обличчя, наче плавець, який повертає голову для наступного подиху.

Усіма жертвами Баффало Білла були жінки, він був схиблений на жінках, жив, щоб полювати на жінок. Але жодна жінка не присвятила весь свій час полюванню на нього. Жодна жінка-детектив не займалася геть усіма його злочинами.

Старлінг замислилась, чи стане Кроуфорду нахабства запросити її на розтин, коли справа дійде до Кетрін Бейкер Мартін. Білл «розправиться з нею завтра», як передрік Кроуфорд. Розправиться з нею. Розправиться з нею. Розправиться з нею.

– В пизду його, – сказала Старлінг уголос і поставила ноги на підлогу.

– Ти там що, Старлінг, розбещуєш якесь дурбецало? – спитала Арделія Мепп. – Затягла його сюди тишком-нишком, поки я спала, а тепер інструктуєш і гадаєш, що я нічого не чую.

– Вибач, Арделіє, я не хотіла…

– Старлінг, їм треба давати набагато точніші вказівки. Не можна говорити такі речі, як ти оце щойно сказала. Розбещення дурбецал схоже на журналістику – треба чітко вказувати Що, Коли, Де і Як. Думаю, що Чому відпаде саме по собі, по ходу справи.

– Тобі тре’ шось випрати?

– Здається, ти спитала, чи не треба мені щось випрати.

– Ага, піду закладу прання. Тре’ шось?

– Тільки ті спортивні штани, що на дверях.

– О’кей. Заплющ очі, зараз я на секундочку ввімкну світло.

То був ніякий не конспект із Четвертої поправки для прийдешнього іспиту, що вона поклала на кошик із білизною та попленталася через хол до пральні.

Вона взяла папку зі справою Баффало Білла, стос чотири дюйми завтовшки, повний пекла й болю, з тьмяно-жовтою обкладинкою, з чорнилами кольору крові. Зверху лежала форма для гарячої лінії, в якій вона виклала свій звіт щодо молі «мертва голова».

Завтра їй доведеться віддати справу, і якщо вона має намір доповнити матеріали в папці, то рано чи пізно доведеться підшити туди звіт. У теплій пральні під затишний клекіт пральної машинки вона зняла гумові зав’язки, що не давали папці розвалитися. Розклала папери на поличці для одягу й наготувалася підшивати звіт, не дивлячись на фотографії, не думаючи про фотографії, які могли з’явитися там незабаром. Згори лежала карта, і це було добре. Але на карті виднівся напис.

Через Великі озера[187] пролягав елегантний почерк доктора Лектера. Ось що там було написано:

Кларіс, чи не здається вам, що довільність, у якій розкидано ці точки, надто перебільшена? Чи не видається вона відчайдушною? Довільність поза всіляким можливим зиском? Чи не схожа вона на витівку невдатного брехуна?

Па-па,

Ганнібал Лектер

P. S. Не завдавайте собі даремної праці гортати всю папку, там більше нічого немає.

Ще двадцять хвилин пішли на гортання сторінок, аби переконатися напевне, що там більше нічого не було.

Старлінг подзвонила на гарячу лінію з платного телефону в холі та зачитала повідомлення Берроузу. Вона замислилась, коли Берроуз устигає поспати.

– Мушу сказати тобі, Старлінг, що попит на інформацію від Лектера істотно знизився, – сказав Берроуз. – Джек уже телефонував тобі з приводу Біллі Рубіна?

– Ні.

Вона притулилася до стіни й заплющила очі, поки Берроуз переказував їй Лектерів жарт.

– Не знаю, – сказав він під кінець. – Джек каже, що вони й надалі працюватимуть із клініками, але чи настільки наполегливо? Якщо поглянути на інформацію в комп’ютері, на стиль подачі даних, то можна помітити, що вся інформація від Лектера, твоя і з Мемфіса, містить спеціальні префікси. Усі дані з Балтимора, або всі дані з Мемфіса, або те й друге разом можна видалити з основного поля, натиснувши одну-єдину клавішу. Мені здається, що Юстиція хоче натиснути цю клавішу й видалити геть усе. У мене тут є довідка, в якій припускається, що той жук у горлі Клауса був, дай-но поглянути, «сміттям з водойми».

– Але ж ви надішлете моє повідомлення містерові Кроуфорду, – сказала Старлінг.

– Звісно, виведу йому на екран, але наразі ми не будемо йому телефонувати. І тобі не слід. Белла недавно померла.

– Ох, – вихопилось у Старлінг.

– Послухай, є й хороші новини. Наші хлопці в Балтиморі оглянули камеру Лектера в психіатричній лікарні. Той санітар, Барні, їм допоміг. Вони знайшли сліди тертя на голівці болта на ліжку Лектера, там він виготовив ключ від наручників. Тримайся, мала. Виберешся з лайна, а пахнутимеш, немов троянда.

– Дякую, містере Берроуз. Добраніч.

Пахнути, немов троянда. Змастити під носом ментоловою маззю «Вікс».

Займався світанок останнього дня в житті Кетрін Мартін.

Що мав на увазі доктор Лектер?

Здогадатися про те, що насправді відомо докторові Лектеру, не було жодної можливості.

Коли вона вперше віддала йому папку зі справою, то думала, що він насолоджуватиметься фотографіями та використає матеріал для своїх припущень, а натомість він розповів їй те, що йому до цього було відомо про Баффало Білла.

Можливо, він весь час їй брехав, так само як брехав сенаторці Мартін. Можливо, він нічого не знав і не розумів про Баффало Білла.

Він дуже ясно все бачить – чорт забирай, він бачить мене наскрізь. Важко повірити, що тебе можуть розуміти, не бажаючи тобі добра. Враховуючи вік Старлінг, з нею таке не часто траплялося.

Відчайдушна довільність, як сказав доктор Лектер.

Старлінг, Кроуфорд і всі інші вивчали цю карту, з усіма її точками, що позначали місця, де викрадали дівчат і викидали тіла. Старлінг вони нагадували чорне сузір’я з датою біля кожної зірки, і вона знала, що відділ поведінкової психології навіть намагався накласти на карту знаки зодіаку, але марно.

Якщо доктор Лектер читав ці матеріали просто для забави, то чого б він возився з картою? Старлінг бачила, як він гортає звіти, кепкує з сухого стилю деяких авторів.

Не існувало жодної закономірності між місцями викрадень і викидань, жодного зручного маршруту, жодного зв’язку між датами і будь-якими робочими графіками, жодних сплесків у пограбуваннях, чи дрібних крадіжках, чи інших злочинах, скоєних фетишистами.

Там, у пральні, під оберти сушарки, Старлінг водила пальцями по карті. Ось тут – викрали, тут – викинули тіло. Ось друге викрадення, там – тіло. Потім третє… Стривайте, може, переплутані дати, але ні, другу жертву знайшли раніше за першу.

Цей непомітний факт було записано на карті розмазаним чорнилом біля позначеного місця. Тіло другої викраденої жінки було знайдено першим, воно спливло в річці Вобаш, у передмісті Лафаєта, штат Індіана, трохи на південь від міжштатної траси 65.

Першу зниклу викрали з Бельведера, штат Огайо, біла Коламбуса, а знайшли її набагато пізніше в річці Блеквотер, штат Міссурі, поблизу міста Лоун-Джек. Її тіло потопили, прив’язавши тягар. Інших – ні.

Тіло першої жертви лежало під водою в безлюдній місцевості.

Друге скинули в річку вище за течією від міста, що забезпечило швидке виявлення.

Чому?

Дівчину, з якої все почалося, він добряче заховав, а другу – ні.

Чому?

Що означає «відчайдушна довільність»?

Перша, перша. Що доктор Лектер казав про «першу»? Що означало все те, що говорив доктор Лектер?

Старлінг проглянула нотатки, які нашкрябала в літаку дорогою з Мемфіса.

Доктор Лектер сказав, що в папці достатньо інформації, щоб знайти вбивцю. «Простота», казав він. А що там про «перше», де було перше? Ось – «першопричина» була дуже важливою. Слово «першопричина» видалося пафосною маячнею, коли він його вимовив.

Чим він займається, Кларіс? Чим він займається в першу чергу, яку потребу задовольняє цими вбивствами? Він жадає. Як ми починаємо жадати? Ми починаємо жадати те, що бачимо щодня.

Над твердженнями доктора Лектера було легше думати, коли вона не відчувала його погляду на своїй шкірі. Тут, у серці Куантіко, було легше й безпечніше.

Якщо ми починаємо жадати те, що бачимо щодня, то чи не здивував Баффало Білл сам себе, коли вбив першу жертву? Він розправився з кимсь із близького оточення? Чи не тому він так ретельно заховав перше тіло, а друге – так недбало? Він викрав другу дівчину далеко від дому та скинув тіло так, щоб її якнайшвидше знайшли й повірили, що вибір місць викрадення – довільний?

Коли Старлінг загадалася про жертв, першою в її уяві постала Кімберлі Емберґ, бо вона бачила Кімберлі мертвою і, в якомусь розумінні, боронила її інтереси.

А ось і перша дівчина. Фредріка Біммел, двадцять два роки, місто Бельведер, штат Огайо. У справі були дві фотографії. На світлині з випускного альбому вона здавалася великою та невиразною, з гарним густим волоссям і здоровим кольором шкіри. На другій вона взагалі була не схожа на людину.

Старлінг знову зателефонувала Берроузові. Тепер його голос звучав трохи хрипко, але він усе одно її вислухав.

– То що ти кажеш, Старлінг?

– Може, він мешкає в Бельведері, штат Огайо, де жила перша жертва. Може, він бачив її щодня і вбив, ну, спонтанно. Може, він просто хотів… пригостити її газованкою «Севен-ап» і поговорити про хоровий гурток. Саме тому він так старався заховати її тіло, а другу дівчину схопив далеко від домівки. І її він уже не став так добре приховувати, щоб її знайшли першою та щоб відвести від себе всю увагу. Ви ж знаєте, скільки уваги приділяють зниклим особам, справи заморожують, аж доки не знайдуть тіло.