Томас Харрис – Мовчання ягнят (страница 57)

– Старлінг, шукати краще в тому місці, де сліди свіжіші, де люди краще пам’ятають, де свідки…

– Саме це я й маю на увазі. Він це знає.

– А я кажу про те, що на сьогодні ти навіть чхнути не зможеш, не заприскавши якогось копа з рідного міста останньої дівчини – Кімберлі Емберґ із Детройта. Інтерес до Кімберлі Емберґ зненацька виріс, відколи зникла молодша Мартін. Отак зненацька вони взялися працювати, наче каторжні. Тільки я цього ніколи не казав.

– То ви передасте це містерові Кроуфорду, про перше місто?

– Звісно. Дідько, та я пущу це на гарячу лінію, щоб усі бачили. Я не кажу, що ти погано мислиш, Старлінг, але місто добряче прочесали відтоді, як ту жінку… як її звали, Біммел, еге ж? – відтоді, як ідентифікували Біммел. У Бельведері працював штаб із Коламбуса, а також багато місцевих поліцейських. Нарили все, що можна було нарити. Цього ранку ми не викличемо сильної цікавості заявами про Бельведер чи будь-якими іншими теоріями від доктора Лектера.

– Він тільки…

– Старлінг, ми надсилаємо подарунок у Дитячий фонд ООН у пам’ять про Беллу. Якщо хочеш, я допишу твоє ім’я на листівці.

– Звісно, дякую, містере Берроуз.

Старлінг дістала одяг із сушарки. Теплі речі були такими приємними, так приємно пахли. Вона обхопила руками теплий одяг, притисла його ближче до грудей.

Її мати з оберемком білизни в руках.

Сьогодні останній день життя Кетрін.

Чорно-біла ворона крала речі з візочка. Вона не могла одночасно відганяти птаху та бути в мотельному номері.

Сьогодні останній день життя Кетрін.

Її батько подавав сигнал рукою, а не фарами, коли завертав пікап на під’їзну доріжку. Граючись надворі, вона гадала, що та велика рука вказує пікапу, куди слід повертати, велично наказувала йому повертати.

Коли Старлінг вирішила, що робитиме далі, з її очей скотилося кілька сльозинок. Вона зарилася обличчям у теплу білизну.

Розділ 48

Кроуфорд вийшов із похоронного бюро та роззирнувся в обидва боки вулиці, шукаючи Джеффа з машиною. Натомість він побачив Кларіс Старлінг, яка чекала під піддашшям, одягнена в темний костюм, така реальна в денному світлі.

– Відправте мене, – сказала вона.

Кроуфорд щойно вибрав труну для дружини, а в паперовому пакеті тримав пару туфель, які помилково прихопив із собою до бюро[188]. Він сам їх забрав.

– Пробачте мені, – сказала Старлінг. – Я б не прийшла до вас зараз, якби був інший час. Відправте мене.

Кроуфорд засунув руки глибоко в кишені та повертав до неї шию, поки комірець не хруснув. Його очі були ясними, навіть небезпечними.

– Відправити вас куди?

– Ви послали мене прочути Кетрін Мартін – то дайте мені прочути й інших. Усе, що ми можемо зробити, – це дізнатися, як він полює. Як він їх знаходить, як відбирає. Я не гірша за будь-якого копа під вашим керівництвом, у дечому навіть краща. Усі жертви були жінками, а жодна жінка з ними не працює. Я можу зайти в дівчачу кімнату й дізнатися втричі більше, ніж чоловік, ви знаєте, що це правда. Відправте мене.

– То ви згодні на повторний курс?

– Так.

– Пожертвувати шістьма місяцями життя?

Вона нічого не відповіла.

Кроуфорд кóпнув траву носком черевика. Він підвів погляд на Старлінг, на далечінь безкраїх прерій у її очах. Вона мала міцний внутрішній стрижень, як і Белла.

– З кого почнете?

– З першої. Фредріка Біммел, Бельведер, Огайо.

– Не Кімберлі Емберґ, яку ви бачили.

– Він почав не з неї.

Згадати про Лектера? Ні. Він сам усе дізнається з гарячої лінії.

– Емберґ була б емоційним вибором, чи не так, Старлінг? Витрати на подорож відшкодують. У вас є гроші?

Банки відчиняться лише за годину.

– Трохи лишилося на Visa.

Кроуфорд порився в кишенях. Він дав їй триста доларів готівкою та іменний чек.

– Їдьте, Старлінг. Тільки до першої. Звітуйте на гарячу лінію. Телефонуйте мені.

Вона підняла до нього руку. Вона не стала торкатися його обличчя чи руки, здавалося, що не існує на ньому такого місця, якого можна було б торкнутися, тож вона розвернулася й побігла до свого «пінто».

Кроуфорд обмацав кишені, коли вона поїхала геть. Він віддав їй усе, що мав при собі, до останнього цента.

– Крихітці потрібні нові туфлі, – сказав він. – А моїй крихітці туфлі вже не знадобляться.

Він плакав, стоячи посеред тротуару, сльози заливали його обличчя – начальник одного з відділів ФБР наразі мав такий безглуздий вигляд.

Джефф помітив із машини, як блищать його щоки, і від’їхав назад у провулок, далі з Кроуфордових очей.

Джефф вийшов із машини. Він підпалив сигарету й несамовито закурив. Він зробить Кроуфорду подарунок, вештаючись без діла, доки Кроуфорд не висохне, не розізлиться та не вилає його по заслузі.

Розділ 49

На ранок четвертого дня містер Ґамб був готовий знімати шкіру.

Він повернувся з магазинів з останніми необхідними покупками і ледве стримався, щоб не бігти сходами, спускаючись у підвал. В ательє він розпакував сумки: нова коса бейка для обробки країв, купони еластичної лайкри, яка піде під планки, пакунок кошерної солі[189]. Він нічого не забув.

Він розклав свої ножі на чистому рушнику біля довгих умивальників у робочій кімнаті. Ножів було чотири: загнутий білувальний ніж, тонкий кейпер-дроп-пойнт[190], що ідеально повторював контур пальця, яким він відтягував шкіру у важкодоступних місцях, скальпель для філігранних відрізів і багнет часів Першої світової. Закруглений кінчик багнета – це найкраще знаряддя, щоб попляшувати шкіру, ніде її не розірвавши.

До того ж він мав анатомічну пилу «Страйкер», якою майже ніколи не користувався та жалкував, що придбав її.

Тепер він змастив підставку для перуки, наклав на змазку шар крупної солі й поставив підставку в неглибокий піддон. Він грайливо вщипнув за носа обличчя під перукою та послав йому повітряний поцілунок.

Важко було поводитись серйозно – йому хотілося літати кімнатою, наче Денні Кей[191].

Час запускати насоси в акваріумах зі свіжою сумішшю. Ой, чи то не хризаліда лежить у гумусі в клітці? Він ткнув у неї пальцем. Дійсно, хризаліда.

А зараз – зброя.

Містер Ґамб цілими днями ламав голову над задачею, як убити цей екземпляр. Повішення не підходить, бо він не хотів лишитися з плямистою шиєю, крім того, був ризик, що вузол порве шкіру за вухом.

Містер Ґамб учився на своїх попередніх спробах, інколи досвід був болючим. Він вирішив, що цього разу уникне деяких кошмарів, які йому вже довелося пережити. Один базовий принцип: хоч би якими кволими від болю чи ослаблими від страху вони були, усе одно щоразу починали боротися, побачивши інструменти.

У минулому він полював на молодих жінок у темному підвалі за допомогою інфрачервоних окулярів і ліхтарика, і це було чудове заняття – спостерігати, як вони намацають собі шлях, дивитися, як намагаються забитись у куток. Він полюбляв полювати на них із револьвером. Йому подобалося використовувати револьвер. Щоразу вони губилися, втрачали рівновагу, натикалися на речі. Він міг стояти в цілковитій темряві, вдягнувши окуляри, чекати, поки вони приберуть руки від своїх облич, і тоді поцілити точно в голову. Або спочатку в ноги, під колінами, щоб вони могли ще повзати.

Але то були дитячі забави, марні. Після того від екземплярів не було ніякого зиску, тож із часом він повністю припинив цю практику.

Щодо останнього проекту, першим трьом він пропонував прийняти нагорі душ, а тоді штурхав їх зі сходів із зашморгом на шиї – жодних проблем. Але з четвертою сталася катастрофа. Йому довелося скористатися револьвером у ванній кімнаті, а потім іще годину все вимивати.

Він згадав ту дівчину, мокру, з сиротами на шкірі, як вона затремтіла, коли він одвів курок. Йому подобалось одводити курок, клац-клац, один гучний вибух, і жодного галасу.

Йому подобався цей револьвер, та воно й не дивно, бо то була дуже гарна зброя, «кольт пітон» із неіржавкої сталі, з шестидюймовим дулом. Увесь механізм «пітона» було відрегульовано в спеціалізованій майстерні «кольтів», і цей револьвер було приємно просто взяти в руки. Тепер він знов одвів курок, натис на гачок і впіймав курок пальцем. Він зарядив «пітон» та виклав його на робочий стіл.

Містерові Ґамбу дуже хотілося запропонувати цьому екземпляру шампунь, бо йому кортіло подивитись, як воно розчісує своє волосся. Він міг би багато чого навчитися для подальшого догляду, дізнатися, як вкладається волосся на голові. Але воно було високим і, найвірогідніше, сильним. Цей екземпляр був надто рідкісним, щоб псувати його вогнепальними пораненнями.

Ні, він принесе з ванної кімнати підйомник, запропонує їй викупатись, а коли вона надійно вмоститься в люльці, він підійме її до середини шахти льоха та вистрелить кілька разів у нижню частину хребта. Коли вона знепритомніє, він довершить справу хлороформом.

Ось і все.

А зараз він піде нагору та вивільниться з одягу. Він розбудить Золотце, подивиться разом із нею улюблене відео, а тоді візьметься до роботи, голий у теплому підвалі, голий, як і того дня, коли народився.

Поки він піднімався сходами, у голові трохи запаморочилось. Швидше, з одягу та в халат. Він вставив відеокасету в магнітофон.