Томас Харрис – Мовчання ягнят (страница 47)

Доктор Лектер знайшов замкову шпарину в наручниках, вставив ключ і провернув. Він відчув, як браслет на зап’ястку спружинив і відімкнувся. Він переклав ключ до лівої руки, знайшов шпарину, вставив ключ і провернув.

Бойл нахилився по серветку на підлозі. Швидко, наче кайманова черепаха, що клацає щелепами, один із браслетів замкнувся на зап’ястку Бойла, і, поки той переводив вибалушене око на Лектера, другий браслет замкнувся на прикрученій ніжці стола. Унизу опинилися ноги Лектера, які рушили далі до дверей; Пембрі спробував скочити в камеру, але плече Лектера вдавило в нього залізні двері; Пембрі потягся за «Мейсом» на поясі, але рука затислася між тілом і дверима. Лектер схопив палицю за довгий кінець і смикнув угору. Затягуючи за допомогою цього важеля пояс навколо Пембрі, він ударив наглядача в горло ліктем і вгризнувся зубами в обличчя Пембрі. Пембрі спробував відбитися від Лектера руками, поки зуби рвали його ніс та верхню губу. Лектер трусив головою, наче пес-щуролов, а потім витяг із-за пояса Пембрі палицю. Тепер у клітці заволав Бойл, він сидів на підлозі та відчайдушно намагався витягти з кишені ключ від наручників, але не зміг добре вхопити, випустив, потім знов підібрав. Лектер ударив кінцем палиці в живіт Пембрі, тоді в горло, і наглядач повалився на коліна. Бойл просунув ключ у шпарину в наручниках, він усе волав, а Лектер уже сунув до нього. Лектер заткнув Бойла приском із «Мейса» і, поки той хрипів, зламав його випростану руку двома ударами палиці. Бойл спробував залізти під стіл, але, засліплений «Мейсом», поповз в інший бік, і забити його до смерті п’ятьма прорахованими ударами було дуже легко.

Пембрі вдалося сісти, він плакав. Доктор Лектер поглянув на нього згори вниз, посміхаючись червоною посмішкою.

– За вашою командою, офіцере Пембрі, – сказав він.

Палиця свиснула, описавши коротку дугу, опустилася – чпок! – на потилицю Пембрі, і він забився в конвульсіях, наче оглушена риба.

Пульс доктора Лектера перевалив за сотню від фізичних вправ, але скоро вповільнився до норми. Він вимкнув музику та прислухався.

Він вийшов до сходів та знову прислухався. Він вивернув кишені Пембрі, знайшов ключ від столу та відімкнув усі шухляди. У нижній шухляді лежала табельна зброя Бойла та Пембрі, пара револьверів під «38-й спеціальний». Що краще, у кишенях Бойла він знайшов кишеньковий ніж.

Розділ 37

У фойє набралося повно поліцейських. Була шоста тридцять вечора, караульні з зовнішніх постів щойно звільнилися, як це відбувалося кожні дві години. Заходячи з морозного вечора у фойє, чоловіки гріли руки біля кількох електричних обігрівачів. Деякі з них поставили гроші на баскетбольний матч команди «Memphis State», який тривав саме в цю мить, тож їм кортіло дізнатися, як точиться гра.

Сержант Тейт не дозволив вмикати у фойє радіо, але якийсь офіцер мав із собою «Вокмен»[161] і заткнув одне вухо навушником. Час від часу він повідомляв рахунок, але не досить часто, щоб вдовольнити всіх, хто зробив ставки.

Загалом у фойє перебувало п’ятнадцять озброєних поліцейських і ще двоє тюремних наглядачів, які мали змінити Пембрі та Бойла о сьомій вечора. Сержант Тейт сам із нетерпінням чекав кінця варти, коли мала прийти зміна 23:00—7:00.

На всіх постах було тихо. Жодні психи, що телефонували з погрозами, не виконали своїх обіцянок.

О шостій сорок п’ять Тейт почув, що ліфт рушив нагору. Він побачив, як по диску над дверцятами поповзла бронзова стрілка. Вона спинилася на п’ятірці. Тейт оглянув фойє.

– Суїні що, подався нагору по тацю?

– Ні, я тута, сержанте. Ви не хоч’те подзвонити й спитати, чи вони закінчили? Мені вже час іти.

Сержант Тейт набрав три цифри й прислухався.

– Зайнято, – сказав він. – Піди нагору та подивись.

Він повернувся до свого журналу, який заповнював для нічної зміни. Патрульний Суїні натис кнопку ліфта. Той не опускався.

– Замовив собі на вечерю ягнятину на кістці, з кров’ю, – мовив Суїні. – То що ж він на сніданок захоче, якусь йобану звірину з зоопарку? І хто її ловитиме? Суїні.

Бронзова стрілка над дверима зависла на п’ятірці. Суїні почекав іще хвилину.

– Що за лайно? – сказав він.

Десь над ними прогримів 38-й калібр, відлуння пострілів прокотилося вниз кам’яними сходами, два – одразу, згодом третій.

Сержант Тейт – на ногах після третього пострілу, у руці рація:

– ПУ, на горішньому поверсі вежі постріли. Зовнішні пости, будьте напоготові. Ми піднімаємося.

У фойє крики й товкотнеча.

Тоді Тейт помітив, що бронзова стрілка зрушила. Вона вже була на четвірці. Тейт загорлав крізь гомін:

– Стривайте! Подвоїти кількість вартових на зовнішніх постах, перший загін лишається зі мною. Беррі, Говарде, прикрийте цей йобаний ліфт, коли він спуститься…

Стрілка зупинилася на трійці.

– Перший загін, вирушаймо. Не проходимо повз жодні двері без перевірки. Боббі, надвір – бери дробовик і жилети та неси їх нагору.

Подумки Тейт уже підіймався першим прогоном. Обережність змагалася з жахливою потребою допомогти офіцерам нагорі. Боже, не дай йому вибратися. Ми ж без жилетів, от лайно. Йобані тюремні недоглядачі.

Офіси на другому, третьому та четвертому поверхах мали бути порожні й замкнені. Пройшовши крізь офіси на всіх цих поверхах, можна було потрапити з вежі в головну будівлю. А на п’ятому поверсі – ні.

Тейт пройшов чудову школу SWAT[162] у Теннессі, тож він знав, як це робиться. Він пішов першим і повів за собою молодих. Швидко та обережно вони вирушили сходами, прикриваючи один одного від майданчика до майданчика.

– Якщо повернетеся спиною до дверей, не перевіривши, що за ними, то я вам дупи порозриваю.

Двері на другому поверсі були темні та замкнені.

Тепер вище, на третій, у маленький тьмяний коридор. На підлозі – прямокутник світла від прочиненого ліфта. Тейт почав рухатися попід стіною навпроти ліфта. У кабіні не було дзеркал, які стали б йому в пригоді. Приклавши зусилля спуску на два фунти до дев’ятифунтового гачка, від зазирнув у ліфт. Порожньо. Тейт гукнув угору сходами:

– Бойле! Пембрі! Лайно.

Він лишив бійця на третьому та рушив вище. Четвертий поверх заливала музика, згори лунали звуки піаніно. Двері, що вели до офісів, відчинилися з першого поштовху. Промінь потужного ліхтарика ковзнув поза офіси й освітив двері, розчахнуті навстіж у велику темну будівлю.

– Бойле! Пембрі! – Він залишив на майданчику двох. – Прикрийте двері. Жилети вже несуть. І не світіть дупами в дверях.

Тейт став підніматися кам’яними сходинками до музики. Ось і вершина вежі, майданчик п’ятого поверху, у короткому коридорі освітлення приглушене. Яскраве сяйво лилося крізь матове скло, на якому було написано «ІСТОРИЧНА СПІЛКА ОКРУГУ ШЕЛБІ».

Тейт прокрався під шибкою до того боку дверей, де не було завіс. Він кивнув Джейкобсу, щоб той став навпроти, тоді повернув ручку та різко штурхнув полотно, так що двері вдарились об стіну і скло розбилося, а Тейт уже кинувся всередину крізь пройму й перевірив кімнату, дивлячись у широкий проріз на прицілі револьвера.

Тейт багато всякого бачив за життя. Він бачив без ліку нещасних випадків, бійок, убивств. Він бачив смерть шістьох поліцейських. Проте він вирішив, що випадок з офіцером, який лежав біля його ніг, найгірший з усього баченого. Шмат м’яса над форменим комірцем аж ніяк не нагадував обличчя. Спереду та згори голову вкривала кривава плівка, крізь яку проступала розірвана плоть, одне око прилаштувалося біля ніздрі, а очниці наповнилися кров’ю.

Джейкобс пройшов повз Тейта, посковзнувшись на закривавленій підлозі дорогою до камери. Він схилився над Бойлом, який був досі прикутий до ніжки стола. Бойл – частково випатраний, обличчя порубане на шмаття; здавалося, він вибухнув у камері, бо стіни та голе ліжко були вкриті плямами та бризками.

Джейкобс приклав пальці до шиї Бойла.

– Цей мертвий, – гукнув він крізь музику. – Сержанте?

Тейт прийшов до тями і, присоромлений секундною замішкою, уже говорив у рацію:

– Пункт управління, ми втратили двох офіцерів. Повторюю, ми втратили двох офіцерів. В’язень утік. Лектер утік. Зовнішні пости, слідкуйте за вікнами, в’язень узяв простирадла з ліжка, можливо, в’яже мотузку. Чекаю підтвердження, що «швидкі» вже в дорозі.

– Сержанте, Пембрі мертвий? – Джейкобс вимкнув музику.

Тейт опустився на коліна, і, поки він тягнувся до шиї, потворне створіння на підлозі застогнало й пустило криваву бульку.

– Пембрі живий.

Тейту не хотілося прикладатися ротом до кривавої маси, але він знав, що зробить це, якщо доведеться допомагати Пембрі дихати, знав, що не стане силувати до цього жодного патрульного. Краще б Пембрі помер, але Тейт допоможе йому дихати. Та серце билося, він намацав пульс, чулося дихання. Воно було нерівним і хрипким, але то було дихання. Руїна дихала сама по собі.

Затріщала Тейтова рація. Лейтенант патрульних, який облаштувався на паркінгу, взяв командування на себе й хотів бути в курсі новин. Тейт мусив поговорити з ним.

– Ходи сюди, Мюррею, – покликав Тейт молодого патрульного. – Сідай сюди до Пембрі й тримай його там, де він буде відчувати твої руки. Говори з ним.

– Як його звати, сержанте? – Мюррей позеленів.

– Пембрі. Поговори з ним, чорт забирай, – і по радіо: – Ми втратили двох офіцерів, Бойл мертвий і Пембрі серйозно поранений. Лектер утік озброєний – він забрав їхні револьвери. Пояси та кобури лишились на столі.