Томас Харрис – Мовчання ягнят (страница 48)
Голос лейтенанта зі скреготом проривався крізь товсті стіни.
– Підтвердьте, що на сходах чисто і ноші можна піднімати.
– Так, сер. Гукніть до четвертого, перед тим як іти. У мене люди на кожному майданчику.
– Роджер[163], сержанте. Восьмий пост каже, що ніби у вікнах на четвертому поверсі головної будівлі щось майнуло. Ми прикриваємо всі виходи, він не втече. Тримайте свої позиції на сходових майданчиках. SWAT виступає. Нехай SWAT його викурює. Підтвердьте.
– Зрозумів. SWAT у грі.
– Що в нього?
– Два револьвери та ніж, лейтенанте… Джейкобсе, поглянь, чи лишилися на їхніх поясах патрони.
– Тут підсýмки, – відповів патрульний. – У Пембрі досі повний, у Бойла – також. Лайноголовий навіть не добрав собі набоїв.
– Що там?
– Тридцять восьмі «+P», експансивні в оболонці.
Тейт знову заговорив у рацію:
– Лейтенанте, здається, в нього два шестизарядних, тридцять восьмого. Ми чули три постріли, підсýмки на поясах і досі повні, тож у нього, певно, лишилося дев’ять. Передайте SWAT, що це «+P», експансивні кулі в оболонці. Цей дядько полюбляє цілитись в обличчя.
«+Р» – потужні набої, але вони не проб’ють бронежилети SWAT. Дуже вірогідно, що постріл в обличчя виявиться фатальним, а куля, що влучить у кінцівку, може скалічити.
– Тейте, ноші вже піднімають.
«Швидкі» приїхали напрочуд скоро, проте недостатньо скоро, як на Тейта, який прислухався до жалюгідного створіння біля своїх ніг. Молодий Мюррей намагався тримати тіло, що стогнало й здригалося, намагався підбадьорювати й не дивитися на нього, він повторював: «Ти молодець, Пембрі, просто красень» знов і знов, монотонним придушеним голосом.
Щойно на майданчику з’явилися працівники «швидкої», Тейт загорлав:
– Санітари!
Так само він кричав на війні.
Він узяв Мюррея за плече та відтягнув його з дороги. Санітари працювали швидко: вміло закріпили під ременем стиснуті, слизькі від крові кулаки, ввели ендотрахеальну трубку та наклали нелипкі хірургічні бинти на обличчя й голову, щоб хоч трохи зупинити кровотечу. Один із санітарів вихопив пакунок плазми для внутрішньовенного введення, але інший виміряв кров’яний тиск і пульс, похитав головою й сказав:
– Унизу.
З рації залунали накази:
– Тейте, треба, щоб ви зачистили офіси у вежі та перекрили до них входи й виходи. Замкніть двері до головної будівлі, а тоді прикривайте на майданчиках. Я вже посилаю до вас жилети й рушниці. Візьмемо його живцем, якщо він погодиться здатись, але ми не підемо на особливий ризик, щоб зберегти йому життя. Зрозуміло?
– Все ясно, лейтенанте.
– У головній будівлі буде SWAT і більше нікого. Повторіть.
Тейт повторив наказ.
Тейт був хорошим сержантом, і він довів це зараз, коли вони з Джейкобсом натягли свої важкі бронежилети й пішли за ношами, які санітари несли сходами вниз до карети «швидкої». Друга група вирушила по Бойла. Офіцери на сходових майданчиках злостилися, коли бачили ноші, і Тейт знайшов для них усіх мудру пораду:
– Дивіться, щоб через злість вам дупи не відстрелили.
Поки надворі завивали сирени, Тейт під прикриттям ветерана Джейкобса обережно перевірив усі офіси та ізолював вежу.
У коридорі на четвертому поверсі був холодний протяг. За дверима, що вели до просторих темних приміщень головної будівлі, дзеленчали телефони. У неосвітлених офісах по всій будівлі блимали лампочки на телефонах, наче світляки, безперервно теленькали сигнали виклику.
Просочилась інформація, що доктора Лектера «забарикадували» в головній будівлі, і репортери з радіо та телебачення телефонували, щодуху набирали номери через модеми, намагалися взяти інтерв’ю в монстра в прямому ефірі. Аби цьому запобігти, SWAT зазвичай вимикає всі телефони, крім одного, яким користуються для перемовин. Але ця будівля була завелика, офісів – забагато.
Тейт зачинив і замкнув двері до кімнат із миготливими телефонами. Груди та спина спітніли й свербіли під бронежилетом. Він зняв із пояса рацію:
– ПУ, це Тейт, вежу зачищено, прийом.
– Роджер, Тейте. Капітан чекає вас у ПУ.
– Десять-чотири. Фойє, ви там?
– Тут, сержанте.
– То я в ліфті, зараз їхатиму вниз.
– Прийнято, сержанте.
Джейкобс і Тейт спускалися на ліфті у фойє, коли на плече Тейта впала крапля крові. Друга – на черевик.
Він поглянув на стелю кабіни, торкнувся Джейкобса й жестом наказав мовчати.
Кров капала зі щілини навколо технічного люка, що розташовувався згори ліфта. Спуск здавався неймовірно довгим. Тейт і Джейкобс позадкували геть із кабіни, націливши рушниці на стелю ліфта. Тейт потягся назад і зафіксував розчинені дверцята.
– Ш-ш-ш-ш, – пошипів Тейт у фойє і тихо додав: – Беррі, Говарде, він на даху кабіни. Прикривайте.
Тейт вийшов надвір. На паркінгу стояв чорний фургон SWAT. SWAT завжди возив із собою різноманітні ліфтові ключі.
За лічені секунди вони почали діяти, двоє офіцерів SWAT у чорних бронежилетах і навушниках уже підіймалися сходами на майданчик третього поверху. У фойє з Тейтом перебувало ще двоє, вони націлили свої штурмові гвинтівки на дах ліфта.
Командир SWAT говорив у мікрофон:
– О’кей, Джонні.
На третьому поверсі, високо над кабіною, офіцер Джонні Петерсон повернув ключ у замку, і дверцята ліфта розійшлися. У шахті було темно. Лежачи в коридорі на спині, офіцер вийняв із розвантажувального жилета шумову гранату й поклав на підлогу біля себе.
– О’кей, зараз подивлюся.
Він дістав дзеркальце на довгій ручці та висунув його за край, поки напарник освітлював шахту потужним ліхтариком.
– Я його бачу. Він на даху ліфта. Біля нього бачу зброю. Він не рухається.
Запитання в навушнику Петерсона:
– Ти бачиш його руки?
– Бачу одну руку, друга – під ним. Навколо лежать простирадла.
– Кажи йому.
– ПОКЛАДІТЬ РУКИ НА ГОЛОВУ ТА ЗАМРІТЬ! – загорлав Петерсон у шахту. – Він не поворухнувся, лейтенанте… Так.
– ЯКЩО ВИ НЕ ПОКЛАДЕТЕ РУКИ НА ГОЛОВУ, Я СКИНУ НА ВАС ШУМОВУ ГРАНАТУ. ДАЮ ВАМ ТРИ СЕКУНДИ! – гукнув Петерсон, а тоді дістав із жилета фіксатор для дверей, який носить із собою кожен офіцер SWAT. – О’КЕЙ, ХЛОПЦІ, СТЕРЕЖІТЬСЯ ТАМ УНИЗУ – Я СКИДАЮ ГРАНАТУ.
Він кинув фіксатор у шахту й побачив, як той відскочив від силуета внизу.
– Він не поворухнувся, лейтенанте.
– О’кей, Джонні, зараз ми піднімемо кришку люка зсередини кабіни. Прикриєш нас згори?
Петерсон перекотився на живіт. Автоматичний пістолет сорок п’ятого калібру, курок одведено, дуло спрямовано на силует унизу.
– Прикриваю, – сказав він.
Позираючи в шахту, Петерсон побачив, як унизу з’явилася шпарина світла, коли офіцери у фойє підняли кришку люка відпориною SWAT. Нерухоме тіло частково накривало люк, і одна рука поворухнулася, коли офіцери штовхнули знизу кришку.
Великий палець Петерсона ледь помітно натиснув на запобіжник «кольта».
– Його рука поворушилася, лейтенанте, але я думаю, що то від переміщення кришки.
– Роджер. Піднімаємо.