Тесс Герритсен – Обери мене (страница 8)

Раптом настав момент, коли вона не змогла більше стримуватися.

- Він не герой! - вигукнула вона. - Він - самозакоханий засранець, як і Абеляр. Як і Ясон. Мені байдуже, що він згодом заснував Рим. Він покинув Дідону, і це робить його зрадником.

В аудиторії запала тиша.

І тут Джессіка глузливо засміялася. Вона ніколи не пропускала нагоди під час занять кинути виклик Терин і, як завжди, намагалася вразити її якнайболючіше.

-Ти знову за своє, Терин? Те саме ти назала про Ясона й Абеляра. Ти просто зациклена на чоловіках, які зраджують жінок.

- Саме це зробив Еней, - зауважила Терин. — Він зрадив її. -Чому ти постійно товчеш цю тему? Тебе зрадив хлопець? Коді поклав свою долоню на руку Терин, ніби говорячи цим жестом: «Облиш. Вона намагається спровокувати тебе». Звісно, він мав рацію. Терин усе життя зустрічала таких дівчат, як Джессіка, - дівчат із привілейованих прошарків суспільства, які отримували все, що їм заманеться. Дівчат, які ніколи не заходили до магазинів Goodwill¹⁶, бо завжди купували брендовий одягу бутиках. Дівчат, які щоліта приводили своїх друзів до крамнички морозива, де вона працювала, просто щоб вони стояли й дурнувато посміхалися, поки вона їх обслуговувала.

Так, Терин знала всіх Джессік світу, але вони не знали її.

Рука Коді міцно стиснула її руку. Вона зробила глибокий вдих і мовчки відкинулася на спинку стільця.

—То я не помиляюся? — запитала Джессіка, оглядаючи клас. — Ця тема важлива для Терин? Жінки, яких зраджують.

- Рухаємось далі, - сказав професор Доріан.

- Можливо, це щось особисте для неї, - не вгамовувалася Джессіка. - Бо, здається, вона безперестанно говорить про чоловіків, які...

-Я сказав, рухаємось далі!

Джессіка надулася.

-Я лише звернула увагу.

-До чого тут Терин? Вона має право на власну думку, і я радий, що вона її висловила. А тепер повернімося до «Енеїди».

Коли він перевів розмову в інше русло, Терин зосередилася на чоловікові, який став на її захист. Вона майже нічого про нього не знала. Ні про його походження, ні про особисте жипя, ні навіть про те, що означає літера «Р» в імені Джек Р. Доріан. Уперше вона помітила, який він сьогодні втомлений, можливо, трохи пригнічений, ніби ці суперечки на семінарі виснажують його. Він носив обручку, тож вона зрозуміла, що він одружений. Чи не сварився він сьогодні вранці з дружиною, з дітьми? Він справив на неї враження хорошого хлопця - не такого, як Еней, Абеляр чи Ясон, а такого, що завжди захистить кохану жінку.

Так, як сьогодні він захистив її.

Вона має віддячити йому за це.

Після закінчення семінару, коли інші студенти розійшлися, Терин, затримавшись у аудиторії, спостерігала, як він збирає свої папери.

- Професоре Доріане?

Він підвів очі, здивований тим, що вона досі не пішла.

-Чим можу допомогти, Терин?

-Ви вже допомогли. Дякую за те, що ви сказали на занятті. Я про інцидент із Джессікою.

Він зітхнув.

-Атмосфера почала неабияк розпалюватися.

-Так. Не знаю, що я такого зробила на семінарі, щоб вона мене зненавиділа, але, здається, я дратую її навіть своїм диханням. Хай там як, дякую.

Вона повернулася, щоб піти.

- О, мало не забув. - Він перебрав стос паперів і витягнув есе, яке вона написала минулого тижня, про Ясона й Медею.

- Я роздавав есе на початку заняття. Ще до того, як ви прийшли.

Вона витріщилася на червону «А+», виставлену вгорі аркуша.

-Ого! Невже?

— Оцінка цілком заслужена. Ви вклали в роботу багато почуттів.

- Бо я справді відчула всі ті емоції.

-Багато хто щось відчуває, але не всі можуть висловити свої почуття так добре, як ви. Після того, що ви говорили сьогодні на семінарі, я з нетерпінням чекаю на вашу роботу про «Енеїду».

Вона подивилася на нього й уперше помітила, що у нього зелені очі - такого ж кольору, як у Ліама. Він був не такий високий, як Ліам, і не такий широкоплечий, але його очі здавалися добрішими. Якусь мить вони просто дивилися одне на одного, намагаючись щось сказати й не знаходячи жодного доречного слова.

Ніби схаменувшись, він відвів погляд і клацнув замком, закриваючи портфель.

— Побачимося в музеї наступного тижня.

 

 

РОЗДІЛ 6

ТЕРИН

 

-Чорт забирай, він поставив тобі «А+»? — здивовано промовив Коді, коли вони йшли через двір. - Я надривав дупу над цією роботою, а отримав лише «В+».

- Можливо, ти недостатньо глибоко відчув тему.

-«Закохані, яким не судилося бути разом»? - Коді втупився прямо перед собою. - 0, я добре на цьому знаюся, -пробурмотів він.

Вона досі сяяла, почуваючись на сьомому небі від щастя. Похвала професора Доріана спрацювала наче авіаційне пальне, закачане просто в її вени, і Терин була готова ділитися своїм тріумфом. Вона витягла мобільник, щоб зателефонувати матері, хоча Бренда після нічної зміни в будинку для літніх людей, напевно, щойно заповзла в ліжко. Лише тепер Терин помітила, що мати надіслала їй електронного листа. Тема листа змусила її застигнути посеред двору.

«Час повертатися додому?»

Вона відкрила лист. У ньому було кілька абзаців. Поки Коді дивився на неї, а інші студенти пропливали повз, як косяки риб навколо кам’яного стовпа, Терин читала

й перечитувала те. що написала їй мати. Ні, її мама не могла так думати.

-Терин? - гукнув Коді.

Вона набрала номер Бренди, але її одразу перенаправило на голосову пошту, що, звісно ж, було очікувано. Коли мати лягала спати після зміни, вона завжди переводила телефон у беззвучний режим.

— Що сталося? — запитав Коді, коли вона відключила мобільний.

Терин подивилася на нього.

- Мама пише, що якщо я подаватиму документи до магістратури, то це має бути в Мені.

-Чому?

-Гроші. Завжди всьому причиною є гроші.

-Хіба це така вже катастрофа? Я про повернення до Мену?

-Ти ж знаєш, що катастрофа! Ми з Ліамом усе продумали. Ми залишаємося в Бостоні. Саме це ми планували.

- Може, його плани змінилися.

-Припини! - обірвала вона.

Заскочений її поглядом, Коді замовк. Він подивився на годинникову вежу й несміливо зауважив:

- Ми, схоже, запізнюємося на заняття.

-Ти йди. Побачимося пізніше.

-А як же питання до есе? Я думав, ми працюватимемо над ними разом.

-Так, авжеж. Сьогодні ввечері. Приходь до мене.