Тесс Герритсен – Обери мене (страница 7)
Він не обурювався їхньою близькістю, але заздрив їй. І вже не вперше йому хотілося, щоб одного дня він відчув такий самий зв’язок зі своєю власною дитиною.
Якщо вони коли-небудь матимуть дитину.
Коли пізніше того ж вечора вони вийшли з ресторану, сіявся дрібний сніг.
Джек висадив Чарлі біля його будинку, а коли повернувся додому, сніг уже змінила сльота. Меґґі сиділа на кухні й здавалася виснаженою і набагато старшою за свої тридцять вісім років.
-Мені шкода твою пацієнтку, - сказав він і обійняв її.
Він хотів лише заспокоїти її, але відчув, як дружина заклякла в його обіймах.
— Будь ласка, Джеку, - вивільнившись, прошепотіла вона. - Не зараз.
-Це лише обійми. Я не прошу кохатися.
- Вибач. Я просто не можу більше говорити.
-А невже було б так жахливо, якби я справді захотів покохатися зі своєю дружиною? Ми вже так давно не...
-Я втомилася.
Вона вже відходила від нього.
-Меґґі, річ у мені? - запитав він її наздогін. - Я здатен витримати правду, тож просто скажи мені. Я щось зробив чи не зробив? - Він замовк, боячись поставити запитання, але він мав знати. - У тебе є хтось інший?
- Що? Боже, Джеку, ні. Нічого подібного. Усе, чого я хочу зараз, - це прийняти душ і лягти спати.
Вона вислизнула й попрямувала сходами до їхньої спальні.
Він зайшов у вітальню, вимкнув світло й кілька хвилин сидів у темряві, слухаючи, як за вікном падає мокрий сніг.
Він згадав день їхнього весілля й обітниці, які вони дали одне одному.
Рік по тому, на випускному в медичному коледжі, вона дала ще одну обітницю - піклуватися про своїх пацієнтів. То хто був у неї на першому місці?
Він уже не впевнений.
Тієї ночі, лежачи поруч зі своєю дружиною, що спала, Джек теж волів заснути.
Він подивився на пляшечку лоразепаму в шухляді тумбочки й відчув спокусу випити одну-дві пігулки, щоб допомогти собі пережити цю ніч, але за вечерею він випив забагато вина.
Коли минулого разу він змішав лоразепам з алкоголем, то сів за кермо й поїхав кататися в піжамі, а прокинувшись уранці, геть не пам'ятав про цю пригоду.
Чоловік заплющив очі, прагнучи забуття, але сон відмовлявся приходити. Тож він лежав без сну, вдихав запах мила Меґґі, її абрикосового шампуню та згадував, як усе було в них раніше. «Я сумую за тобою»», - подумав він.
«Я сумую за нами».
РОЗДІЛ 5
ТЕРИН
Це стало початком кінця для трагічної цариці Дідони. Вона фатально помилилася, врятувавши воїна після корабельної трощі. Терин шкодувала, що взагалі розгорнула цю несамовиту книжку, але цього тижня «Енеїда» Вергілія — домашнє завдання до семінару «Закохані, яким не судилося бути разом». Професор Доріан попереджав їх, що ця любовна історія закінчується трагедією, тож вона була готова до нещасливого кінця. Дівчина здогадувалася, що Еней чи цариця Дідона, а то й обоє, передчасно помруть.
Однак вона не була готова до того, що їхня історія так її розлютить.
Усі вихідні вона думала про царицю Дідону та її коханого Енея, троянського воїна, який відважно бився, щоб захистити своє місто від нападу греків. Переможений ворогом, Еней був змушений тікати. Його місто Трою розграбували, а він і його люди відпливли на кораблях, що прямували до Італії.
Та боги виявилися неприхильними до троянців. Флот розбили шторми, корабель Енея зазнав трощі. Ледве живих Енея і його людей викинуло на узбережжя Тіру - міста-держави, яким правила прекрасна вдова, цариця Дідона.
Якби ж то Дідона одразу наказала зарубати Енея мечем чи кинула його без жалю назад у море, щоб він потонув! Якби вона так зробила, то, можливо, дожила б до безтурботної старості, її любили б піддані. Вона могла б знайти щастя із чоловіком, справді вартим її кохання. Але ні, Дідона була занадто ніжною і довірливою до цих чужинців із Трої. Вона запропонувала їм їжу, притулок і безпеку. А найнерозсудливішим було те, що вона запропонувала Енею своє серце. Відкинувши гідність, вона пожертвувала своєю репутацією добропорядної вдови-цариці. І все заради кохання невірного зайди.
Чужинця, який зрадив її і покинув.
Еней відплив у гонитві за власною славою, залишивши свою коханку з розбитим серцем. У розпачі Дідона зійшла на поховальне багаття, яке сама ж наказала розпалити. Там вона витягла з піхов меч із троянської сталі. Відчайдушно прагнучи забуття, устромила лезо у власне тіло.
«Вийшло із тіла тепло, і з повітрям життя відлетіло».
Зі свого корабля Еней міг бачити далеке сяйво поховального багаття Дідони. Звісно, він знав, що означає той вогонь. Знав, що в ту мить полум’я поглинає плоть жінки, яка кохала його й пожертвувала всім заради нього. Чи вагався він? Чи повернув із каяттям корабель назад? Ні, він поплив далі в бездушній гонитві за багатством і славою.
Дівчині хотілося розірвати книжку на шматки і змити її в унітаз. Або розпалити маленьке багаття в кухонній раковині й дивитися, як горять сторінки, так само, як горіла бідолашна
Дідона. Але завтра вони обговорюватимуть цю історію на семінарі, тож дівчина запхала книжку в рюкзак. О, їй буде що розповісти про Енея. Про так званих героїв, що зраджували жінок, які їх кохали.
Тієї ночі їй наснився вогонь. І в тому вогні жінна — охоплене полум’ям волосся, роззявлений у крику рот. Жінка в агонії простягала руки. Терин хотіла врятувати її, стяпи з багаття й загасити полум’я, але дівчину паралізувало. Вона могла тільки дивитися, як та жінка горить, як її тіло чорніє й перетворюється на попіл.
Прокинулася від виття сирени карети швидкої допомоги, що доносилося здалеку, і якусь мить лежала знесилена, її серце все ще калатало від нічного кошмару. Поступово вона почала розрізняти звуки транспорту й відблиски денного світла у вікні. Потім глянула на годинник на тумбочці поряд і зіскочила з ліжка.
Терин запізнилася на заняття професора Доріана, але Коді пообіцяв притримати для неї місце. Вона помітила товариша, який згорбився на своєму звичному місці в дальньому кінці семінарського столу, низько насунувши на лоба бейсболку «Ред Сокс». Дівчина тихенько увійшла до аудиторії, але замок на дверях зрадливо клацнув і змусив кілька голів обернутися в її бік. Професор Доріан зробив паузу посеред обговорення. Терин відчувала на собі його погляд, поки обходила стіл, пробираючись до місця, де сидів Коді. У повній тиші під хлопцем виразно заскреготів стілець, а потім зашарудів його пуховик, який він стягнув із порожнього стільця поруч.
-Де ти була? - прошепотів Коді, коли вона сіла. - Я вже почав думати, що ти не прийдеш на заняття.
—Я проспала. Що я пропустила?
- Звичайний оглядовий вступ. Я робив нотатки. Потім дам тобі конспект.
-Дякую, Коді. Ти найкращий.
І це були не просто слова. Що б вона робила без Коді, який завжди був готовий поділитися своїм конспектом і своїм обідом? їй справді варто спробувати бути з ним добрішою.
Професор Доріан усе ще дивився на неї, але без роздратування. Радше так, ніби вона була дивною лісовою істотою, яка забрела до його кімнати, і він не знав, що з нею робити. Потім, ніби зненацька згадавши, де перебуває, він продовжив лекцію і повернувся до дошки, на якій уже були написані чотири пари імен.
-Досі в цьому курсі ми говорили про чотири пари приречених закоханих, — промовив професор. Він знову повернувся до них обличчям, і на мить їй здалося, що він дивиться просто на неї. — Минулого тижня це були Абеляр і Елоїза. Тепер настав час перейти до іншої пари, чия історія закінчилася трагедією, так само як історія Ясона та Медеї. Історія Енея та Дідони пов’язана зі зрадою. - Він написав імена закоханих на дошці. - На цей час ви всі мали б прочитати «Енеїду».
Він озирнувся. Хтось зі студентів кивнув, хтось недбало знизав плечима.
-Гаразд, добре. Є охочі прокоментувати?
Запала звична тиша; ніхто не хотів говорити першим.
—Я думаю, це дуже круто, що саме Еней заснував Рим, -озвалася Джессіка. - Я завжди вважала, що його заснували двоє хлопців, яких немовлятами вигодувала вовчиця. Ніколи не чула, що то був Еней.
- Принаймні так стверджує Вергілій, - зауважив професор Доріан. - Він писав, що Еней був троянським принцом, який захищав своє місто від греків. Після падіння Трої він тікає до Італії і стає першим героєм Риму. Тепер, коли ви прочитали «Енеїду», чи згодні ви з тим, що він герой? - Доріан обвів поглядом кімнату. -Хто-небудь?
-Очевидно, що він герой, - відповів Джейсон. - Такої думки були троянці.
-А як щодо його взаємин із царицею Дідоною? Те, що він покинув її, і вона покінчила життя самогубством? Це впливає на твою думку про нього?
-Та чого б це? - озвався Люк. - Дідона не мусила вбивати себе. Це був її і лише її вибір.
-А в Енея були важливіші справи, - зауважив Джейсон. -Він мав будувати королівство. Його людям потрібен був лідер. До того ж Tip — це не його батьківщина. Він не мав перед ним ніяких зобов’язань, не мав бути йому вірним.
Терин слухала, як її співкурсники виправдовують зраду Дідони, і її роздратування зростало.